Три роки тому Богдан Гараєв розпочав у Херсоні невеликий бізнес. Він з батьком виготовляв різні дерев'яні конструкції: дитячі майданчики, альтанки, гойдалки, будиночки для тварин, пташники, коптильні шафи. Замовлення приймали з усієї України. Їх виробами користуються не лише херсонці, а жителі Харкова, Миколаєва, Кропивниького, Скадовська тощо. Коли у березні Херсон окупували російські військові, розвивати бізнес стало неможливо, адже окупанти нав'язували свої правила. Обстановка накалялася все дужче, і родина прийняла рішення виїхати з міста. Вони не просто виїхали сім’єю, а змогли перевезти необхідне для виробництва, щоб відновити його в Одесі. Як це їм вдалося, діляться досвідом.
Богдан навчався в аграрному університет на інженера-будівельника. Захоплювався спортом, проводив у Херсоні дитячі тренування з айкідо.
Майструвати щось з дерева спочатку було просто його хобі. А потім він вирішив перетворити це на власну справу. Підтримав ідею батько, так розпочався сімейний бізнес.
Дерев’яні вироби у них часто замовляли херсонці, які живуть у багатоквартирних будинках. Це були, як правило, дитячі ігрові майданчики для спільного подвір’я. Приймали замовлення і з інших міст. Користувалися попитом альтанки, їх змовляли на бази відпочинку, на дачі, у приватні будинки. Робили майстри будки, вольєри для собак, будиночки для котів, птахів і навіть коптильні шафи для риби та м’яса.
Дерев'яні вироби, які створюють підприємці переселенці з Херсона
- Ми почали розширювати виробництво, виходити за межі Херсона і працювати по всій Україні. Але все змінилося після 24 лютого. Після окупації два місяці відходили від шоку та нової реальності. Згодом відновили роботу, бо матеріал залишився, тож можна було ще працювати, - згадує Богдан. - Зрозуміло, що замовлень було мало і лише в межах міста. Оплату ми приймали на картку у гривнях, і це мало велике значення. Ми чекали та вірили, що ось-ось наші хлопці з ЗСУ звільнять місто. Однак коли окупанти почали говорити про референдум, ми не збиралися брати в цьому участь і прийняли рішення виїхати.
Як перевезти з окупованого міста виробництво і відновити його знову, досвід підприємця з Херсону
1. Подбати про транспорт і набратися терпіння
Це був початок жовтня, і виїхати в цей час було вже дуже проблемно. Бажано, звісно, мати власний транспорт, щоб не бути ні від кого залежним. У нас був мікроавтобус, на якому ми родиною і виїжджали.
Шлях був довгий. З Херсона до Запоріжжя ми діставалися дев'ять днів. Сім з них просто простояли у полі біля села Василівка, бо нікого не пропускали. Була зміна «влади», росіяни передавали повноваження на постах ДНРівцям, а ті тероризували місцевих, чому, мовляв, вони виїжджають. Ми не змінили свій намір, благо, наш мікроавтобус служив нам будинком на колесах. І ми таки дочекалися, виїхали.
Одесу обрали, тому що в ній раніше часто бували, і тут живуть деякі знайомі, а це - підтримка. Коли приїхали, було таке враження, що і дихається в Одесі зовсім по-іншому. Повітря свободи.
2. Сховати і перевезти найнеобхідніший інструмент
У нашій справі важливі руки та інструмент, без останнього не майструватимеш. За три роки виробництва ми закупили багато різного інструменту. Та, на жаль, взяти все не змогли. Найвартісніші станки довелося залишити у Херсоні. Вони великі, заважкі і просто б не влізли у мікроавтобус. Завантажили лише найнеобхідніше: циркулярні пили, бензопили, дрібний ручний інструмент.
Ризик був в тому, що окупанти не дозволяли провозити будь-який інструмент. Наше рішення було небезпечне. Ми поклали інструменти на самий низ і зверху позакидали різними побутовими речами, одягом. Нам пощастило, бо окупанти лише по верхам оглянули салон, ретельно не переривали речі. Таким чином нам вдалося провезти частину інструменту.
Дерев'яні вироби, які створюють підприємці переселенці з Херсона
3. Мати заощадження на картках
Тема грошей, вона одночасно і важлива, і проблемна. Бо всі розуміють, якщо люди виїждають, вони везуть з собою гроші. Це теж було ризиковано, везти готівку, бо могли забрати. Нас врятувало те, що левова частина усіх заощаджень була у безготівковому вигляді – на картці. Адже наші замовники розраховувалися з нами саме безналом, особливо у період окупації. Тому необхідну суму готівки ми могли зняти з картки в Одесі. На ці гроші на місці придбали ще деякий необхідний інструмент, залишили кошти для закупівлі матеріалу.
4. Знайти місце для майстерні
Ми у Херсоні жили у приватному секторі, і тому в Одесі теж вирішили шукати будинок приватний. Це було важливо, бо в таких будинках є подвір’я або гараж, які можна використовувати під майстерню, не орендуючи окреме приміщення. І саме заднє подвір'я біля будинку ми перетворили на своє робоче місце.
Богдан в процесі виготовлення пташника, майстернею служить заднє подвір'я будтнку
5. Знайти нових постачальників матеріалу
Щоб почати щось виготовляти, треба мати матеріали. Я одразу поїхав на промислові ринки, щоб промоніторити, де є деревина, яка ціна і якість. Таким чином знайшов нових постачальників, товар яких мене влаштовував за всіма показниками. Обмінялися контактами і почали співпрацювати.
6. Заявити про себе усіма можливими способами
Реклама - наше все. У Херсоні нас вже знали, а Одеса, хоч і привітно зустріла, але місто чуже. Тож треба було заявляти про себе. Я у перші ж дні почав спілкуватися з людьми, щоб зацікавлювати. Ми знайомились, розповідали, звідки і чим займаємось, показували фото наших робіт.
Я відправився до місцевого будівельного магазину і домовився там за співпрацю. Тобто працівники магазину рекомендували людям нас, якщо хтось запитував альтанку чи вироби з дерева. І поступово сарафанне радіо почало працювати.
Я розміщував рекламу у місцевих групах фейсбук, телеграм, продовжував оновлювати інформацію на ОЛХ. Використовував різні гугл платформи для реклами. Тобто скрізь розміщував про нас якомога більше інформації. І це спрацювало.
Перше замовлення ми отримали за два тижні після переїзду. Це пташник, і наразі він вже у свого замовника вдома.
7. Якщо не вийде - шукати альтернативу
Я міркував, якщо б навіть нам не вдалося вивезти інструменти, я б шукав інші варіанти, як заробляти гроші. Вивчав би ринок, що людям наразі необхідно, і пропонував би їм це. Адже головне – це досвід, навики, твої вміння, бажання і віра у те, що все вийде. Хоч, можливо, доведеться почати все з нуля. Якщо вам вдалося започаткувати бізнес одного разу, значить, вдасться і вдруге.
Якщо вас цікавлять дерев’яні вироби, які виготовляє Богдан з батьком, дізнатися більше про них можна за посиланням. Підтримайте майстрів замовленням.
