Що таке війна, як болить, коли втрачаєш дім, друзів, вона дізналася ще вісім років тому, коли бойовики почали обстрілювати її рідний Донецьк. Тоді жінка вимушена була залишити його і переїхати до Одеси. Тепер вона військовослужбовиця з псевдо «Жасмін». До лав Збройних Сил України стала добровільно - не могла дозволити ворогу вдруге позбавити її дому. Військовослужбовиця говорить, сумнівів, що робити, не було. Адже вона все життя займалася порятунком людей, які потрапили у небезпеку.
Окупанти забрали в мене дім і мирне життя вісім років тому
- Для когось війна почалась 24 лютого. Для мене - вісім років тому, у 2014, - згадує вона. - Залишатися у Донецьку і жити під російським триколором? Ніколи в житті! Тому я вимушена була виїхати на малу батьківщину матері – до Одеси. Дуже довго приходило усвідомлення, що у мене забрали дім, і що я не можу туди повернутися. Боляче, що окупанти намагаються зробити це вдруге. Але тепер я нікуди виїжджати не збираюся. Я залишаюся і допомагаю захищати свою країну. Щиро вірю, що повернуся у свій рідний Донецьк, але коли вже там майорітиме український прапор. Дуже хочу додому.
За словами жінки, вона передчувала, що буде повномасштабна війна. І приблизно навіть вирахувала її дату, помилившись лише на два тижні. Говорить, щоб зрозуміти це, треба просто читати різні джерела, збирати і аналізувати інформацію.
- В мене не було паніки 24 лютого. Бо вже раніше всі ці емоції переживала. Тоді відчувала страх, а зараз - ні. Є лише холодна лють до ворога. Чи готувалась до повномасштабної війни? Хіба можна бути до цього готовим? Я розуміла, що це швидко не завершиться і налаштовувала себе на потужну боротьбу. Зараз чітко знаю, що роблю і для чого.
Професій багато, але головне покликання – рятувати людей
За освітою «Жасмін» айтішниця, це її перша спеціальність. Але сама вона говорить, що не має однієї професії, бо їх в неї багато: фельдшерка, тренерка, інструкторка, помічниця рятувальників, спеціалізується на психології, а наразі отримує вищу медичну освіту.
- Я все життя займаюсь спортом, альпінізмом, скелелазінням. Працювала в екстремальних умовах, була рятувальником оперативно-пошукового рятувального загону в Донецьку. Рятувала людей у горах, печерах, у воді, на висоті. Я також працювала в медицині. Інструкторка Червоного Хреста. Тобто все життя я поруч з тими, хто потребує порятунку, - пояснює військовослужбовиця. - І під час війни продовжую це робити, але допомагаю вижити тим, хто щодня йде на ризик заради перемоги. Піти до ЗСУ – це був поклик. Ті, хто знав мене давно, говорили, що і не сумнівалися навіть, що я це зроблю.
Коли почалась повномасштабна війна «Жасмін» попросили курувати медицину 122 бригади волонтеркою. А після 8 березня вона перейшла до 126 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ у місті Одеса вже як військовослужбовиця, служить там помічницею начальника медичної служби бригади.
- Якщо не я, то хто. Можливо, для когось це банальні слова, але не для мене. Звісно, можуть прийти інші, але поки вони навчаться, мине багато часу. А допомога потрібна була тут і зараз. Я можу її надати, бо володію необхідними навиками та знаннями.
Жасмін, військовослужбовиця 126 окремої бригати ТРО ЗСУ м.Одеса
В обов’язки військовослужбовиці входить забезпечувати бригаду медикаментами, аптечками, проводити навчання з тактичної медицини. Вона тримає зв'язок з усіма підрозділами, збирає дані, що і де потребують бійці, щоб все це знайти і швидко доставити їм на лінію фронту.
- Ми збираємо медикаменти, які потім розподіляються по структурних підрозділах бригади. Неважливо, де вони знаходяться. Інколи є службова необхідність спілкування наочно з бійцями, щоб розуміти те, що відбувається на місці. І ми їздимо лінією фронту. Треба знати кожного медика підрозділу в обличчя, щоб дізнаватися про потреби, - зауважує «Жасмін».
Що треба знати, щоб вижити
«Жасмін» говорить, що останні вісім років намагалася доносити важливість знань надання першої домедичної допомоги – для всіх. І несла ці знання у маси.
- Я багато викладала в школах. Розповідала дітям про домедичну допомогу. І був випадок, коли сьогодні я прочитала лекцію, а наступного ранку дівчинка розповідає, що змогла врятувати маму. Помітила, що з нею щось не так, і переконала викликати швидку. А у мами, виявилось, був передінсультний стан, - згадує жінка.
Зараз, за її словами, тактичну медицину викладає для військових, які нещодавно ще були цивільними. І це не просто знання, це для них правила виживання.
- Коли я тільки починала вести заняття для військових, мені здавалося, що всі повинні хотіти знати медицину. Якщо ви у небезпеці, то мусите. Але деякі вважали, що рятувати – це завдання медиків, а не їхнє. Тоді доводилось говорити дуже голосно, а інколи, щоб переконувати, використовувати мат, - згадує «Жасмін».
- Вміти – це механічний навик, який треба довго відпрацьовувати. Якщо навик відпрацьований на підсвідомості, тоді ти його згадуєш і все робиш правильно за будь-яких обставин, навіть якщо поранений. Емоції будуть потім.
Треба розуміти, що ми падаємо до рівня своїх навиків, а не піднімаємось до рівня своїх очікувань. Якщо сподіватися, що просто прочитали, запам’ятали, а треба буде - зробимо, – ні, не вийде. На жаль, реальність показує інше.
Бо війни без медицини не буває. Якщо ти у «червоній зоні» і зверху сиплеться арта, просто знань замало.
Військовослужбовиця з псевдо "Жасмін"
Усі важкі моменти дня змиваються водою
Досвід роботи в екстремальних умовах допомагає їй справлятися з різними страхами. Звуки обстрілів, коли на шляху до підрозділів або на лінії фронту, не лякають. А якщо є небезпека – вмикається той самий механізм підсвідомості з навиками. Витримувати навантаження допомагає гарна фізична підготовка. А підтримувати моральний дух – знання з психології.
- Я вірю у вищі сили, які нас оберігають, я вірю у всі стихії. З них також черпаю ресурс. Постояла на сонці і, як батарейка, підзарядилась. Приходжу додому, заходжу у душ, і усі важкі моменти дня змиваються водою. Ми отримуємо те, у що ми віримо, – переконана жінка.
Медичний янгол або бойова відьма
Дуже мотивують військову її побратими, які дають зворотній зв'язок.
- Коли до тебе підходять побратими і кажуть, що ти крута, сильна і дужча за інших, - оце мотивація. Вони вдячні, бо знають, що я стою у них за спиною. Тому і називають «медичним янголом». Де б я не була: в тилу чи на нулі, вони знають, що я зроблю все і навіть більше, щоб їм допомогти.
Ну, а ще говорять, що я все знаю, тобто відаю, як відьми. А інколи підходжу так непомітно, що лякаю: типу, «ти що, на мітлі прилетіла?». Тому інколи я «бойова відьма». І це теж для мене мотивація.
Найбільша нагорода для Жасмін, це відгуки побратимів, які розповідають, що завдяки знанням, які вона дала, вони змогли допомогти собі.
- Багато підходять і говорять «дякую», коли змогли врятувати не лише себе, а й інших. Виходить, що недаремні були мої старання всі ці місяці, - ділиться Жасмін.
Хочеш допомогти армії – зміни себе
На думку «Жасмін», українці можуть допомагати армії не лише фінансово чи фізично, а й змінюючи себе. Зокрема, мова про змінення пострадянської ментальності, про викорінення корупції. Треба повагу не лише старшого покоління, а один одного і дітей.
- Я хочу, щоб у нас була незалежна, правова і безпечна держава. Хіба не це виборюємо? І щоб побудувати таку державу, треба кожному почати з себе. Якщо ти сам смітиш на вулиці або не прибираєш за своїми тваринами, то президент і країна тут до чого? Не треба сварити медицину, треба не доводити своє здоров’я до такого стану, що вже медицина безсильна. Треба навчитися дбати про себе. Треба вивчити досконало свою історію, щоб ніхто не міг вами маніпулювати.
Люди змінюються на краще. За вісім років я це помітила. Нас провокували, намагалися зіштовхувати лобами, але ми стали достатньо сильними, щоб долати це. Ми згуртовані і доводимо це всьому світові. А після перемоги відбудуємо нашу Україну, яка стане ще сильнішою і не переставатиме захоплювати. Ми на правильному шляху, лиш доводиться платити за це дуже високу ціну. Тож, ми просто не маємо права не виправдати її.
