Італія – одна з країн, куди раніше часто їздили українці на заробітки. Біляївка.City поспілкувалися з українцями, що відвідали Італію в якості туристів, заробітчан та біженців. Виявилося, що враження людей сильно різняться в залежності від статусу, в якому вони тут побували.
Туристи кажуть: «Я мрію там жити!»
Гаряча країна моди, пасти, вина і пристрасті – саме такою Італію знають ті, хто приїхав сюди на відпочинок. Щорічно Італію відвідують близько 60 млн. туристів. І не дивно, адже тут зосереджена більше ніж половина всієї світової культурної спадщини. Колізей, Пізанська вежа, Долина храмів – ну хто не мріяв про фото на фоні цих споруд. А доповнює всю велич архітектури – чудовий курортний клімат: вічне сонце, тепле море та свіже гірське повітря. Більшість туристів закохуються в країну і повертаються додому з фразою «Я мрію там жити!».
Мрія VS Реальність
А от чи насправді тут так круто, як здається на перший погляд – поділилася біляївчанка з майже 20-річним досвідом проживання в Італії.
– Я переїхала сюди в 2004 році під час чергової хвилі міграції заробітчан за кордон. Італія зустріла привітно, однак, одразу показала, що дарма тут ніхто нікого утримувати не буде. Хочеш жити – працюй з ранку до пізньої ночі. Так я влаштувалася доглядальницею людей похилого віку. Мені надали житло, забезпечили їжею та платили 1200 євро на місяць. Такі пропозиції для українських жінок є й зараз. Однак, треба бути готовими, що перші роки про відпочинок можна забути взагалі. Деякі цього не витримують і повертаються додому в розчаруванні.
Італія: другий дім чи найгірший спогад
В 2022-му році кількість українських емігрантів в Італії різко зросла. Причина тому – жорстока кровопролитна війна, розв’язана росією. Чи гостинно їх зустріла Італія – думки розійшлися.
Для когось сонячна країна вже встигла стати другим домом, а для когось – найгіршим спогадом. Звичайно ж, все індивідуально, і в першу чергу враження залежать від запитів та сподівань самої людини. Однак, Біляївка.City вирішили опитати якомога більше біженців в Італії та зібрати докупи загальні перешкоди, з якими стикнулись українці.
Документи, житло, медицина – з якими ще проблемами стикнулись українські біженці?
1. Оформлення «тимчасового захисту» – документів на проживання та матеріальну допомогу. Цей статус дає можливість працевлаштуватися в Італії, віддати дітей до школи або дитсадка, отримати належну медичну допомогу за потреби. Діє він протягом 1 року. Однак, отримати його не так просто. Необхідно не одну добу вистояти у черзі аби подати запит на дозвіл. А чекати доведеться місяцями.
– Бюрократія в Італії на вищому рівні. Аби отримати документи – ми звертались і в квестуру, і в префектуру, і у відділення поліції. Всюди черги, люди схвильовані, ніхто нічого не розуміє, і ніхто нічого не пояснює.
– Матеріальну допомогу в Італії виплачували лише протягом 3-х місяців. Вона складала 300 євро на дорослу людину та 150 євро на дитину. Хто встиг оформити документи – той отримав, хто ні – має розраховувати сам на себе.
2. Житло. Спочатку всіх тимчасово розселяли в отелі, а потім розподіляли кого куди – когось в барак на 100 чоловік, а когось – в село, де ані шкіл, ані лікарень. Хтось мав можливість орендувати помешкання – але і тут виникли проблеми. Більшість італійців або не хотіли здавати квартиру українцям, або вже все було зайнято.
– Перший етап прийому біженців був у готелі, – розповіла нам співрозмовниця, – чудові господарі, які прийняли нас з відкритим серцем. Другий етап розселення, що відбувався під керівництвом кооперативу, – це жах. Приїхала комісія і поставила нас перед фактом, що ми їдемо в гори, в глухе місце, де проживає всього 200 осіб, без школи, без лікаря. Вірніше, є якийсь медпункт, який працює тільки по 1 годині 3 рази на тиждень. У будинку на 3 кімнати проживає 8 чоловік: 3 мами і 5 дітей. Дуже холодно, навіть в кросівках мерзнуть ноги. Волого, сиро, грибок.
– Орендувати житло з дитиною неможливо за жодних умов: ні велика застава, ні банківська гарантія, ні контракт. Префектура пропонує житло в полі, в сільських будинках, часто за 30-70 км від міста, 3-5 км від зупинки транспорту, куди або пішки, або мати авто. Якби тут не було родичів, не залишилась би ні за що.
© Fabrizio Bensch/Reuters
3. Медицина. Хоча Італія славиться сучасними лікарнями та якісним медичним обладнанням, італійські лікарі рятувати пацієнтів сильно не спішать. Потрапити до сімейного лікаря – це справжня проблема, а до вузького спеціаліста – взагалі нездійсненна мрія, особливо, якщо ти живеш в селі.
– Лікарі і медицина – найбільша проблема в Італії, неможливо вчасно потрапити до спеціалістів, дуже довгий запис.
– В перший день людина з алергічною астмою задихалася, ніякої допомоги не знайшли для нас. На другий день 6-річна дитина з вродженою епілепсією була з температурою 39, 3. 4 години просиділи під медпунктом. Лікаря не було, так як він після операції, а фармацевт єдину допомогу надала майже через 4 години – парацетамол.
4. Ще одна проблема, на яку вказують українці, – «пропутінські погляди» частини італійців. Справа в тому, що Італія є другим після Німеччини найбільшим імпортером російського газу з-поміж країн ЄС. Тож вплив жорстких санкцій проти РФ вона відчуває вже зараз. Ціни на всі товари збільшились в 2-3 рази. Наприклад, якщо раніше за 1 євро можна було купити 1 кг макаронів, то зараз лише 400 г. Звичайно ж, це викликає невдоволення серед частки населення, що виливається в ставленні до українців.
Однак, не варто узагальнювати і переносити таке клеймо на всіх італійців, адже більшість – на стороні України і демонструють свою підтримку з перших днів війни.
Хтось розчарувався, а хтось закохався
Варто зазначити, що далеко не всі українці розчаровані перебуванням в Італії. Більшість знайшли тут безпечний куточок і підтримку, тож щиро вдячні італійцям за прихисток. А дехто вже навіть і повертатися не хоче, пишуть українці в одній з груп для біженців у соціальних мережах.
– Мою родину італійці підібрали на кордоні з Румунією, привезли в Італію і піклувалися про нас, як про малих дітей: надали окреме житло, допомогли з продуктами, влаштували для нас безкоштовні мовні курси, за відвідування яких надають невеликі кошти та талони на харчування. Окремо хотілося б віддячити нашим іноземним друзям, що відправляють гуманітарну допомогу в Україну. Особисто знаю італійців, що скинулися коштами, закупили медикаменти первинної допомоги для військових, орендували мікроавтобуси, привезли все це в Україну, а звідти вивезли 60 наших біженців. Такі ситуації доводять, що нас підтримує увесь світ!
– Моя найулюбленіша країна в світі, а я їх бачила вже 27, і не з висоти пташиного польоту. Час від часу зустрічаю тут людей, які щиро намагаються допомагати мені і моїй трирічний доньці. Просто питають, що вони можуть для нас зробити. До італійської культури я звична, як і до їжі, мені все подобається. До бюрократії ставлюся терпляче, хоча й не заперечую, що ця проблема дійсно існує. Дитині теж тут все подобається: садок прийняв її, як рідну. Педіатр обожнює мою дитину і робить все, щоб ми відчували себе комфортно. Ветеринар допомагає нашим тваринкам, як може. Працівники комуни переймаються питанням освіти і вільного часу дитини, радять, допомагають. Італійці прихистили нас і терпляче чекають, поки я знайду роботу, а до того не беруть жодної копійки за житло, навіть коли пропоную. Вони ж вдягли дитину на пару років вперед. З відвертих мінусів – ІТ-послуги, які тут на рівні наших років 10 тому. Незручні додатки, незручні криві сайти і т.п. Не скажу, як живуть тут люди без авто, бо ми всюди катаємося на власному. В інше місто потягом не проблема, але якщо живеш десь за містом, то, мабуть, не дуже зручно без власних коліс. Також не скажу, як воно без знання мови, бо я володію італійською, тож мені легше адаптуватися. Після війни плануємо залишитись тут, а до бабусь в Україну літати в гості. Що стосується людей, які гадають, що Україну треба було віддати путлеру, – дійсно, тут таких вистачає, але ми просто не звертаємо на них уваги і віддаляємося якомога швидше. Там нема кому і що доводити. Але більшість італійців – люди привітні або з нейтральним ставленням до ситуації.
– Хочеться подякувати італійцям за все добро, що вони нам зробили. Безмежна вдячність, що надали прихисток, їжу, одяг, допомогли адаптуватися до нового життя... Після пережитого жаху ми нарешті знайшли спокій в цій країні. Тож можу сказати лише слова безмежної вдячності!
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що Італія – як і будь-яка країна, має свої плюси і мінуси. Звичайно, коли ми їдемо за кордон в ролі туристів – ми недоліків не помічаємо, бо дивимось на все крізь призму рожевих окулярів. І лише опинившись в іншій країні в якості заробітчан або біженців – починаємо цінувати те, що мали. Вже й медицина в Україні не така погана, і бюрократія не так лякає, і взагалі – вдома круто, головне щоб не було війни!
