Одеська редакторка Світлана Городилова наразі перебуває зі своїми двома дітьми у південній частині Британії - регіоні Східний Сассекс, у старовинному містечку на березі моря. Минуло три місяці, як вони оселилися в іншій країні. Про неймовірну подорож до Британії ми розповідали у попередній публікації. Наразі Світлана ділиться, як у неї вийшло влаштувати життя у Королівстві. Чому ми можемо повчитися у англійців, і навпаки - чому вони у нас?
Про британців
Їм байдуже, з якої ти країни. Вони будуть тебе поважати і приймуть за свого, якщо ти досягнеш успіху. Тут працюють до глибокої старості, не рідкість зустріти 80-річного керівника агенції подорожей, який не просто роздає накази з крісла, а сам веде екскурсії, організовує трансфер та підбирає готелі для своїх груп. Наш сусід так і не зміг виїхати у відпустку до Іспанії, бо відкладав переліт із дня на день через переговори. Вони трудоголіки.
Англійські краєвиди
Водночас, коли вони не на роботі, то вміють насолоджуватися родиною та відпочинком. У неділю закриті майже всі кафе та магазини, починаючи з обіду. У всьому місті запах барбекю із приватних дворів. На концертах та святах галасливі. Вони не знімають те, що відбувається, на телефони, просто живуть моментом.
Жити в моменті та не знімати все на камеру - цьому варто повчитися в англійців
Нам слід навчатися їх неквапливості та безтривожності. Можливо, у великих містах більше людей, схильних до стресу, але тут, де ми знаходимося, вміють просто сидіти і дивитися захід сонця. Це багато чого варте. Але на вулицях скрізь тхне марихуаною.
Про освіту в молодшій школі
У молодшій школі немає розкладу. Щодня у них трохи читання, трохи письма, трохи математики, трохи природознавства та історії – всього потрохи. Все перемішано з прогулянками, іграми та їжею. Діти йдуть до школи у 4-5 років. Було дивно спостерігати, як моя 6-річна Варя з українського дитсадочку одразу пішла до другого класу у Британії, за місяць його закінчила та у вересні піде у 3 клас. Одного разу я зрозуміла, що війна назавжди відібрала її Перше вересня та її перший клас.
Варя в англійській школі
Шкільний день починається о 9-й ранку і закінчується о 15:15. Мама повинна забирати дитину, яка молодше 12 років самостійно, або дитина повинна залишитися на платній продльонці. До 12 років ви зобов'язані скрізь знаходитися поряд з дитиною, заборонено випускати її саму на вулицю. Через це багато українських мам змушені шукати роботу на півдня.
У шкільного викладача є помічники – staff – молодші вчителі, які допомагають класу. Навчання – це завжди командна робота. У школі моєї доньки немає інших українських дітей та перекладача. З нею займаються за картками, часто окремо. Вони дійсно докладають максимум зусиль для швидкої адаптації Варі та безкінечно доброзичливі до неї. У школи немає досвіду роботи з українцями, але великий досвід із мігрантами. Нам пообіцяли, що вже за три місяці вона заговорить нарівні з місцевими дітьми.
У перші дні трапилася проблема: дочка постійно торкалася плеча чи руки однокласників, коли хотіла розпочати спілкування. Це заборонено робити без попередньої згоди іншої людини. Наразі клас проходив тему особистих кордонів та недоторканності тіла, а тут моя тактильна дитина без знання мови. Почалися скарги дітей вчителеві та догани мені. Треба було йти домовлятися, пояснювати, що ми з іншої культури. В українській, на жаль, все ще можна перетинати особисті кордони - давати непрошені поради, оцінювати людину за зовнішністю, за коментувати приватне життя. Тут так не можна. Щодня йшла до школи і боялася почути, до кого сьогодні моя дочка торкнулася. Побоювалася булінгу через це.
Я пояснила завучу та вчителю, що ми докладаємо всіх зусиль, але й клас має виявити терпіння. Все, чого хоче моя дитина – знайти нових друзів і бути своєю серед чужих. Що вчитель - головний лідер класу: якщо він прийме мою дочку, діти поводитимуться доброзичливо. Ось такі тези виклала. І ви знаєте, я достукалася! Вони зібрали клас і оголосили, що Варя тепер може торкатися кожного, і що рука та плече – це безпечні зони. Болючість питання пішла, і незабаром англійська дівчинка запросила Варю на вечірку з нагоди дня народження.
А був ще ярмарок в школі, де збирають кошти на благодійність через продаж випічки. Одним з лотів було кинути мокру губку у прив’язаного вчителя. Дітлахи залюбки купували лот і всі реготали, коли губка влучала в обличчя викладача.
Про старшу школу
Старша школа значно відрізняється від української. Тут немає величезної кількості предметів – підліток вибирає 6-8 дисциплін і зосереджується на їхньому навчанні. Це може бути IT, бізнес, дизайн. Природні науки - фізика, хімія, біологія, екологія - об'єднано в один предмет, Sciences. Тут є кабінети фотографії, кулінарії, скульптури, театру та ораторства – і все це не додаткові гуртки, а повноцінні шкільні предмети. Їх вчать створювати дизайн та обробляти фото в Adobe Photoshop у 15 років – ті знання, які я отримала у дорослому віці та завдяки платним курсам. Фізкультура – це обов'язковий предмет. У старшій школі можна пройти військову підготовку, курсанти одягаються у мілітарі форму.
Кабінет для творчості в англійській школі
Під час відвідин школи я побачила стопку піц біля віконця адміністратора. Мені пояснили, що їх замовив викладач, аби похвалити клас, який на відмінно сьогодні вчився. Пізніше піци заберуть у кабінет та гуртом поласують.
Вчитель може дозволити собі купити стільки коробок піц просто лише, щоб пригостити учнів за гарне навчання
Декілька слів про вищу освіту в Британії. Вона платна, проте будь-який студент може попросити державу виплатити її вартість у борг. Навіть на платному навчанні вам нараховується стипендія, цих грошей вистачить на оплату житла та продукти. Але ви будете зобов'язані відшкодувати всю суму пізніше, за умови, але якщо почнете заробляти більше 2500 фунтів на місяць. Якщо ваша зарплата буде меншою, ви не повинні повертати борг ніколи.
Іноді батьки виплачують "студентський борг", але це не поширена практика. Найчастіше в сім'ях вважається, що дитина після закінчення університету має працевлаштуватися на престижну роботу та за часом виплатити борг самостійно.
Шкільний вчитель отримує 40-60 тисяч фунтів на рік, працюючи 15 годин на тиждень. За ці гроші можна утримувати родину і вистачить на аренду будинку із власним садом.
Про медицину та стоматологію
Медичні послуги, як і ліки, є безкоштовними, але тільки в тому випадку, якщо ви звертаєтеся до сімейного лікаря. Дивно приходити до аптеки, давати призначення та просто так отримувати медикаменти на повний курс лікування.
Стоматологія платна та дорога. Тут я вперше почула про чорні пломби – це пломба за 60 фунтів (2700 грн), до якої додають срібло. Біла пломба коштує вдвічі дорожче. Імплант - 2400 фунтів (108 000 грн), і його відмовляються ставити, якщо ви палите. Ніколи ще я так не переживала через здоров'я своєї посмішки, як зараз. Купила електричні щітки всій родині і стежу, аби чистка тривала не менше за рекомендовані 2 хвилини. І ми їмо солодощі вкрай рідко.
Дитяча стоматологія хоч і безкоштовна, але чекати на запис потрібно 2-3 тижні. А коли приходите, будьте готові до того, що ніхто не вмовлятиме вередливого дітлаха лікувати. Якщо дитина закрила рота, жодних танців з бубнами: вас відправляють із кабінету відразу. У Варі дві невдалі спроби та досі дірка у зубі.
Про їжу
Тут їдять "бог зна шо". Багато відверто нездорового харчування, посипаного картоплею фрі, яку тут називають чіпсами. Господині практично не готують, а розігрівають напівфабрикати – різні пироги, готове м'ясо з рисом чи боби. Усі соки розбавлені цукром. Найбільший делікатес – баранина, і вони їдять багато зеленого горошку. Але без них я ніколи б не дізналася, що спаржа – це смачно, а додавати імбир у чай варто щодня. Це корисно.
Про сервіс
Тут справді привітні люди, але будьте готові до того, що додатковий сервіс вам не буде надано. Вантажники не прикриють целофаном ваш матрац, інструктор не затримається більше хвилини. Тут час дорівнює грошам. Як правило, співробітнику надається щорічна відпустка у 6 тижнів. Ні, я не помилилась. Вони відпочивають 1,5 місяці на рік.
І вони читають. Середньостатистична сім'я отримує 3-5 паперові листи та посилки на день, вся документація з держорганами - через листи і вони надсилають один одному листівки. Одного разу я відправила поштою наші біометричні паспорти, - отак, звичайним листом, і отримала їх за два тижні. Було лячно. У них забиті бібліотеки дітьми та дорослими та усюди паперові газети. І знаєте, знайомитися з нацією, що читає, нескінченно приємно.
