У Біляївській громаді втрати. На 99-му році відійшов у вічність ветеран, учасник бойових дій у Другій світовій війні Мирза Іван Антонович. Він був останнім учасником бойових дій серед ветеранів громади. Прощання з покійним відбудеться 15 червня. Згадаємо, яким був життєвий шлях ветерана Івана Мирзи.
Проживав ветеран у Кагарлику. З розповідей односельчан, не любив надмірної уваги до себе і ніколи не виступав з розповідями про свій бойовий шлях. Говорити любив про мирне життя. З хліборобами – про урожай, з господарями – про сінокіс і погоду, з жінками – про городину та господарство. Мав гарне почуття гумору, міг заспокоїти чи підбадьорити, пожартувати. Його пам’ятають як щиру, добру людину.
Народився ветеран в селі Гулянка Красноокнянського району в родині колгоспників. До війни закінчив семирічку. А потім замість шкільних канікул була участь в побудові оборонних рубежів біля села Глубочок, потім два з половиною роки румунської окупації.
Мобілізували його в березні 1944 року після визволення села від окупантів. Якось Іван Антонович згадував, що видали їм тоді амуніцію, а чобіт не було, то солдати спочатку воювали в постолах. З помішкою говорив: добре, що йшло до літа. Зброї теж не вистачало, одна гвинтівка на двох.
2 травня 1944 року Іван Антонович пройшов бойове хрещення. Скупо розповідає про свої фронтові дні та ночі. Казав, що воював, як виконував буденну роботу: важко, але на совість. В одному з боїв отримав поранення. На підводі його доставили до польового шпиталю, а потім до Вінничини.
Вісім місяців Іван Антонович заліковував рани, а потім знову на фронт. Перемогу зустрів в лісі під Прагою. Після остаточної перемоги над фашизмом рядовий Мирза Іван Антонович продовжував службу в 50 окремій роті техніків 117 полку, завідував складом горючо-мастильних матеріалів.
До України повернувся у 1948 році, після демобілізації. У рідному селі тоді застав страшний голод. Працював трактористом, комбайнером.
У Мирза Івана Антоновича велика родина: восьмеро дітей, п’ятнадцять онуків, двадцять два правнуки. Один з онуків, Непомнящий Іван боронив рідну землю на сході України.
Навіть у свої дев’яносто з плюсом Іван Антонович ще порався по господарству, любив читати газети та книги без окулярів. Любив він також співати пісні.
Біляївська громада висловлює щирі співчуття родині Івана Антоновича і сумує з приводу цієї втрати. Царство Небесне його душі і вічна пам'ять.
Нагадаємо, що 15 березня 2022 року громада попрощалася з ветераном, мешканцем села Градениці Бордіян Василем Федосійовичем.
