Біляївчанка Валентина Фіщенко – ведуча і організатор свят, любляча мама і дружина. Війна змусила її мігрувати до Австрії. Проте любов до рідної землі в неї в серці назавжди. Перебуваючи за кордоном, вона не пропускає жодної благодійної акції в підтримку України. «Український прапор – то атрибут, що завжди зі мною», - каже Валентина. А віднедавна він став частиною її образу.
Валентина та її родина жили і будували плани на 2022-й рік. Вона працювала в event-сфері. Дні народження, весільні церемонії, хрещення були заброньовані в неї на пів року вперед. Її чоловік – моряк. За декілька днів до війни він вимушено повернувся з рейсу через смерть батька. «Це був саме той момент, коли я мала бути поруч, мала його підтримати», - каже Валентина. Проте доля вирішила інакше. Вже 24-го лютого вони прокинулися від вибухів, а 25-го – попрощалися з чоловіком на кордоні.
- Я б ніколи не залишила свого чоловіка та рідну квартиру, якби не мій п’ятирічний синочок Лев! - коментує своє рішення Валентина.
Спочатку Валентина та її подруга сподівалися, що все закінчиться за декілька днів. Вирішили побути цей період в Болгарії.
- Їхало нас п’ятеро: ми з сином та подруга з двома дітьми. Добиралися машиною, - згадує дівчина, - у Болгарії зняли номер у готелі. Кожного дня ми чекали гарних звісток з України, однак не дочекалися. За два тижні зрозуміли, що це надовго.
Тож прийняли рішення їхати далі – до Румунії, Угорщини і, врешті-решт, до Австрії. Останню країну обрали не випадково. Там, у містечку Лінц, живуть знайомі. Дізнавшись про війну в Україні, вони запросили дівчат до себе і безкоштовно прихистили на невизначений термін. Тут вони мешкають донині.
Життя в Австрії: дорого та без німецької нікуди
Знайомство з новою країною Валентина разом з подругою почали з підготовки необхідних документів. В перші дні вони оформили прописку в місцевій мерії, а також пройшли реєстрацію в поліції. Далі – подали документи на E-card (медична страховка) та Blue-card (дозвіл на працевлаштування). Загалом оформлення ділових паперів зайняло близько місяця.
Місто Лінц, Австрія
Наступним кроком став пошук місця роботи. Для цього вони стали на облік у місцевому центрі зайнятості. Проте працевлаштуватися в Австрії виявилося складніше, ніж здавалося на перший погляд. Єдина робота, яку їм змогли запропонувати – це робота на полі з оплатою 50 центів за 1 кг зібраного урожаю або в клінінговій службі (оплата: 8-9 євро за годину).
Щодо інших сфер зайнятості – основною вимогою є знання німецької та англійської мови. Тож радять йти на спеціальні курси. А от вища освіта тут не обов’язкова.
З усіх школярів лише 30% вступають до університетів. Всі інші навчаються в технікумах або одразу після закінчення школи йдуть працювати. Тому наявність у більшості українців диплому про вищу освіту неабияк здивувала австрійців.
Ще одним важливим етапом стало влаштування дітей до дитячого садочка. Тут усі діти повинні ходити до дитсадка мінімум рік перед школою. Однак, працюють заклади лише з 8 до 13 години. Тож матусям доводиться поєднувати виховання дітей з роботою, або ж винаймати няню чи залишати робоче місце.
– Загалом жити в Австрії – непогано, але дорого, – каже Валентина. Середній чек у магазині складає 50 євро. Це якщо купувати м’ясо та молочні продукти. Наприклад, 1 огірок тут коштує 1,5 євро, а десяток яєць – 4 євро.
Їздити на машині в Австрії - також розкіш. Адже вартість 1 літру бензину складає 2 євро.
- Нині ми живемо за рахунок власних збережень та соціальних виплат для українців. Вони становлять 215 євро для дорослої людини та 100 євро для дитини на місяць. Однак виплачувати їх почали лише з травня, – розповідає Валентина. – Загалом я розуміла, що жити в Австрії буде не легко. І навряд чи обрала б цю країну, якби не знайомі, що допомогли з житлом.
Від вибухової хвилі в одеській квартирі вибило шибки
Звикнути до життя за кордоном дуже складно, пояснює біляївчанка, адже тут для нас все чуже. Іноді емоції настільки накривають, що хочеться зібрати речі і поїхати додому. Єдине, що її зупиняє – син та страх за його життя.
- Пам’ятаю, як 9 травня я не могла стримати своїх сліз, коли ракета влучила у ТЦ «Рів’єра», - ділиться дівчина, - це якраз біля нашого будинку. Чоловік подзвонив і сказав, що в нашій квартирі вибило скло на балконі. Добре, що його не було вдома в той момент.
Валентина весь час на зв’язку з родиною, читає новини та сподівається, що наші захисники зроблять все, щоб Україна перемогла.
Підтримувати Україну можна навіть дистанційно
- Важко перебувати за тисячі кілометрів від дому. Адже ми не знаємо, коли зможемо повернутися до звичного життя, побачити близьких людей і відчути затишок рідних осель. Однак хочеться подякувати всьому світу за ту колосальну підтримку, яка відчувається на кожному кроці, - розповідає Валентина. – Ми об’їхали декілька країн, і в кожній з них нас тепло прийняли, прихистили і запропонували допомогу.
Окремо дякує Австрії. Тут періодично влаштовують благодійні акції на підтримку України. Такі заходи показують, що ми не одні. Найчастіше вони проходять у Відні, проте і в невеличкому містечку Лінц також іноді організовують.
Акція на підтримку України в Австрії
«Ми завжди підтримуємо такі ініціативи! Беремо український прапор і йдемо на площу відстоювати нашу державу!» - з гордістю каже Валентина.
Нещодавно абсолютно випадково прапор України став символічним доповненням зачіски Валентини. Їй пощастило побувати моделлю в австрійській перукарні. Тут проводили майстер-клас топові стилісти зі Швейцарії. Валентина навіть не здогадувалася, яку зачіску для неї підготували. Вона була готова до будь-яких змін. Адже не раз помічала, що коли щось змінює у зовнішньому вигляді, життя також повертає в інший бік.
Зачіска вийшла яскравою та досить неординарною. На волоссі Валентини поєднали цілу палітру кольорів. І співпадіння то, чи символічний знак, але серед різноманітних фарб видніється прапор України.
Валентина Фіщенко
Історія Валентини доводить, що українських жінок не зламати. Заради своїх дітей вони ладні на все. Однак, де б не були українки – вони завжди пам’ятають свій рідний дім. Бо Україна в серці кожного із нас.
Разом з тим, в якій би благоустроєній країні українці не знайшли притулок, дім все одно краще. І за ним тужать та болять серця. Головна різниця між Австрією та Україною - це не наш дім, а лише місце тимчасового прихистку.
