За три місяці війни з російськими окупантами українці показали всьому світові, що ми незламна, сильна і згуртована нація. Ще одна наша риса – ми вміємо віддячувати за добро, цінувати щирість та гостинність. Саме це довели українці, які знайшли тимчасовий прихисток у туристичному комплексі "Костешть", що у Молдові. Серед них була і наша біляївчанка Катерина Норенко. Вона розповіла, як їх приймали господарі, як вони намагалися їм за це дякувати, і чому разом з власниками плакали, коли поверталися в Україну.
За словами Катерини, господарі туристичного комплексу "Костешть" одразу після початку війни запропонували біженцям з України свою допомогу. Тоді вони ще не знали, чи отримуватимуть за це відшкодування від держави. Попри те, що його надавали державним закладам, які приймали біженців, комплекс не припинив допомагати українцям, пропонуючи їм безкоштовне житло і харчування. Вони займаються цим і досі.
Так виглядає туристичний комплекс
Власники, як пояснила Катерина, шукали благодійників та меценатів з інших країн, які б частково надавали підтримку комплексу. А вони в свою чергу – українцям, які вимушені були залишити рідний дім, або які взагалі втратили його через війну.
- Туристичний комплекс часто відвідували іноземці, які привозили допомогу. З дружніми візитами приїжджали і високопоставлені особи. Одна з них директор структури ООН-жінки Сіма Самі Бахус. Це було таке тепле і невимушене спілкування. Ми відчували колосальну підтримку. Для нас навіть влаштовували безкоштовні екскурсії, - згадує Катя.
Харчували українців у ресторані
Господарі віддали для проживання біженцям корпуси. А харчувалися усі у ресторані. Все - безкоштовно. Спочатку там жило до 160 людей. Деякі залишались не надовго і їхали далі. В результаті залишився костяк, як вони себе називали, близько 100 людей. І всі вони вже почувалися великою родиною.
- А в родині кожен має свої обов’язки. І тому ми почали організовувати чергування, щоб обслуговувати себе самостійно, не навантажуючи персонал, власників, хотіли допомагати їм підтримувати чистоту і порядок у комплексі. Адже окрім нас - біженців, сюди згодом почали приїжджати інші гості, - пояснює Катя.
Між собою люди склали графік чергування, в якому було розписано, хто і коли миє підлогу, хто допомагає на кухні, миє посуд, нарізає продукти, чистить рибу. Бувало, що за день треба було перечистити до 200 кг риби. Але ніхто не був проти. Це робили із задоволенням, як належне і на знак вдячності.
- Ми всі добре перезнайомилися. Наприклад, усі знали, що я фітнес тренерка і хореограф, попросили мене проводити заняття. Зізнатися, було трішки важко морально, бо я дуже сумувала за своїми дівчатками, які залишись у рідній Біляївці. Але заради цієї нової родини, людей, які нам допомагали, погодилась.
- Пізніше ми дізналися, що у одного з керівників комплексу скоро День народження і вирішили зробити йому сюрприз. Підготували танцювальний флешмоб. Участь в ньому взяли 100 людей. А поставити його вдалося всього за чотири дні.
Невдовзі українські мешканці туристичного комплексу "Костешть" виступали з новим флешмобом на великому святі у селі Костешти, на яке їх запросили.
- 22 травня у селі Костешти храмове свято. Жителі там дуже шанують національні традиції. І, знаючи про попередній флешмоб, нас попросили виступити на концерті з ще одним. Ми підготували танець у молдавському стилі, який складався з трьох частин. Я підібрала відповідну музику. Цього разу задіяли близько 30 дівчат. Більшість з них ніколи не виступали перед публікою, не говорячи про навики у танцях. Але все пройшло гарно, виступили з відкритим серцем. Люди вигукували: "браво!". А дівчатка не вірили, що ці слова адресують саме їм. За наш подарунок на знак подяки нам від міського голови навіть вручили грамоту. Це було дуже приємно, - ділиться Катерина.
За її словами, жителі туристичного комплексу разом з іншими біженцями долучались і до висадки 1000 дерев у "Лісі Надії" села Костешти. Цю акцію організувала асоціація "Hai, Moldova" і запропонувала долучитися біженцям, що вони із задоволенням і зробили.
- За той час, який ми провели у комплексі, ми дуже здружилися з господарями, з персоналом. Бо це неймовірні люди. І коли вирішили вже повертатися додому, не могли стримати сліз, прощаючись. Я й досі підтримую зв'язок з тими, хто там залишився. Знаю, що вони продовжують чергування, вже активно там займаються благоустроєм квітників. Сапають, прибирають, - говорить Катя. - А господарі запрошують приїжджати просто у гості. І я планую на день таки поїхати. Обов’язково візьму їм гостинець – наших запашних зі скоринкою вертут. Щоб було, як кажуть, з Біляївки з любов’ю.
Фото та відео з архіву Катерини Норенко
