Сотні тисяч українських жінок сьогодні роблять свою справу у цій війні. Хтось на рівні з чоловіками воює у лавах Збройних сил, хтось допомагає як волонтер або ж виконує іншу роботу заради перемоги. Серед них — біляївчанки Марина Романюк, Анна Рижова, Інна Гонтар, Ірина Корсак та Тетяна Головей. Вони об’єдналися у бажанні робити щось конкретне. Відтоді – готують для військових, організовують збори, відправляють посилки на фронт. Не зброєю, а реальними справами дівчата завоювали довіру і об’єднали навколо себе багато небайдужих людей. Біляївка.City вони розказали про мотивацію і волонтерство, про найвищу нагороду, яка рятує у момент вигорання, і військову форму, яку носять із гордістю.
(прим.ред. у соціальних мережах мешканці Біляївської громади знають Марину Романюк за псевдонімом "Поляріс", вона адміністратор групи "Біляївка-Маяки-Теплодар").
Телефонний дзвінок у ніч на 24 лютого
Кожна із дівчат прийшла у волонтерство свідомо. Хоча зізнаються, звістка про війну та перші вибухи сильно розгойдували емоційно. Більш стресостійкі увімкнулися у процес одразу. Марина Романюк - одна із них. Їй, як адміністратору групи з великою аудиторією у Facebook, зателефонував друг-військовослужбовець.
Марина Романюк та Анна Рижова
- Це було 24 лютого, вночі. Потрібен був пісок та мішки. Мене попросили зробити оголошення. Відгукнувся чоловік. Під'їхали, все забрали. Потім ще дзвінок, просять допомогти із розгрузками та ременями. На той момент, я і гадки не мала, що це таке. Але потрібно – зробимо. Далі збирали медикаменти, бо хлопці похворіли. Так доля звела із Анею Рижовою, яка запропонувала свою допомогу. Вже разом ми шукали ліки. Періодично реагували на потреби та оголошували збори, якщо закінчувалися резерви чи щось потрібно було.
Готуємо багато з родзинкою
Окремо стояла потреба у людях, які на постійній основі готуватимуть для військових.
- Так до нас приєдналися Інна Гонтар, Іра Корсак та Таня Головей. Інна одразу запропонувала свою кухню, бо там є професійна піч, і можна випікати великими партіями. Якраз те, що нам потрібно.
Готують дівчата 1-2 рази на тиждень, залежно від потреби. Із продуктами допомагають небайдужі. Хто, скільки може. Інколи віддають цілими мішками борошно, картоплю. Із наявних інгредієнтів складають меню. У пріоритеті, щоб було ситно, смачно і по-домашньому.
- Печемо вертути, пиріжки, булочки, готуємо вареники, голубці, каші, макарони. Хлопці радіють усьому, але завжди хочеться якось здивувати. Бо їжа – це наша подяка за спокій та безпеку. Інколи виходимо із ситуації і чаклуємо з того, що є. Головні по чаклунству у нас - це Інна Гонтар та Алла. Знають, як із простих продуктів отримати неймовірне тісто.
Збираються господині хоч і один-два рази на тиждень, але готують багато, щоб усім вистачило. За один раз випікають по 25-30 вертут, ліплять по пів сотні вареників, голубців. Замовлення великі, інколи без помічників не обійтись. Тоді кличуть інших волонтерів, небайдужих.
- Ось нещодавно з нами на кухні працювали Оксана Петченко, постійно допомагає Віра Авраменко, Ільящук Андрій з сином Нікітою, Настя Мараховська, донька Тетяни. Своїми запасами діляться Анна Підмазко, Ольга Панта, Катерина Каушан, Олена Какуша, власники магазину "Рибачок" Сергій та Руслана.
Усе, що приготували, волонтерки ділять по локаціям і розвозять. Із доставкою допомагає Ірина Корсак, яка розвозить їжу на власному авто. Дівчат зустрічають, як рідних. Знають, впізнають.
Офіційно приєдналися до самооборони
Нещодавно дівчата офіційно приєдналися до лав самооборони, посвідчення та право носити форму. Її вони купили самі, зарплатню не отримують, це громадське формування, до якого долучаютьс за власною згодою та бажанням допомогти в обороні країни.
- Це була не наша ініціатива, а військових. Нам запропонували, ми погодилися. Разом з тим, розуміємо, яка це відповідальність. Коли одягаєш форму, почуваєш себе по-іншому. Маєш відповідати.
Тетяна Головей до війни працювала вихователем у дитячому садочку "Капітошка". Розповідає, що стільки образів приміряла за це час. Але й подумати не могла, що у реальному житті доведеться одягнути військову форму.
Тетяна Головей
- Троє моїх діток кажуть, що вони мною пишаються. Не можу стримати сліз. Залишаю інколи їх самих, жодного разу не поскаржилися, все роблять самі. Подорослішали.
Інколи, зізнається Марина Романюк, у них трапляються моменти вигорання. Великий фронт роботи, відповідальність. Багато дзвінків, повідомлень. Інколи із колії вибиває страх за життя дітей. Особливо, коли в Одесі стає неспокійно, і частішають сирени.
І ти собі говориш, куди ти зібралась? У нас тихо, тут потрібна твоя допомога. Якби не волонтерство, точно б дах поїхав. А так фізична робота і розуміння того, що приносиш користь, рятують від тривожних думок, - пояснює Марина.
Відкрили міні-цех з виготовлення тушонки
Окрім випічки, дівчата нещодавно спробували робити тушонку. Допомагає їм у цьому родина із села Доброжанове, у якої є автоклав. Небайдужі містяни допомогали із закупівлею м’яса та крупи, приносили банки для консервації. З першої партії вдалося заготовити 150 банок тушонки. Частину з них передали на Миколаїв, частину - місцевим захисникам. Але на цьому, запевняють волонтерки, вони не планують зупинятися, і найближчим часом консервуватимуть ще.
Перша партія тушонки вже поїхала до захисників
А ще підтримують наших дитячими малюнками
Одного разу разом з випічкою захисникам передали дитячі малюнки, які створили вихованці Тетяни Головей.
- Ми коли їх привезли, до нас підійшов один хлопець, взяв їх і каже: "Це все моє". Він був настільки радий цим малюнкам, що не передати словами. А ми зрозуміли, усе зараз має значення. І такі листівки, заряджені на перемогу, також важливі.
Дівчата називають себе командою. Кажуть, що завдяки волонтерству зустріли багато неймовірних людей. Як і всі, мріють про перемогу та вірять у нашу армію. Армію захисників та захисниць, волонтерів та усіх, хто робить свій внесок у спільну справу.
