Увімкнення сигналу сирени, повідомлення у чатах – "Увага, повітряна тривога!" Ще 28 днів тому, до вторгнення окупантів, українці і не думали, що за всім цим доведеться постійно слідкувати, щоб убезпечити себе і рідних. Самі лише слова "ховайтеся в укриття" вже викликають паніку і страх. І особливий це виклик для родин з маленькими дітьми. Біляївська родина, яка дуже відповідально ставиться до сигналів тривоги, поділилася з читачами власним досвідом. Мама Юлія розповіла, як з самого початку пояснювали все дітям, як готували і обладнували укриття, щоб воно було безпечним і комфорним. І чому вони й досі не проігнорували жодного повідомлення про небезпеку. Далі, пряма мова.
Як пояснити дітям, що йде війна
- Коли почалась війна, я пояснила дітям, що на нашу країну напав ворог, який хоче забрати нашу територію, знищити наш дім. Розповіла, що ворог - це Росія, і є такий президент Путін, він нехороша людина, бо хоче нам зла.
Діти з нами дивляться новини. Не все, звісно, але дещо і самі розуміють. Донька ще маленька - 4 роки, сину майже 9, але кожен з них вже має поняття того, що відбувається. Помітила, що у світлі цих подій у них навіть почала активно формуватися національна свідомість. Донька добре знає прізвище нашого президента, який він на вигляд, з особливою теплотою ставляться до символів України. Син не хоче знімати футболку з гербом. Вони знають, що тато пішов захищати їх, Біляївку та її мешканців. Пишаються цим.
Можливість виїхати з країни – ми не розглядали. Не знаю, як це пояснити. Але серце підказувало, що треба залишатися тут. Хоча телефонували друзі, близькі і пропонували поїхати з ними. Деякі з них вже облаштувались у Польщі, у Румунії, і нас кличуть. Я вдячна за таку турботу, але не можу. Не хочу залишати країну, батьків, рідних, чоловіка. Вірю, що можу бути корисною тут, що все це скоро закінчиться.
Як перетворити погріб на укриття на час повітряних атак
Оскільки прийняли рішення залишатися, вирішили подбати про безпеку і укриття. Як і у багатьох, мабуть, ним став звичайний біляївський погріб.
Чоловік провів туди електрику, щоб було світло і розетка. Ми занесли старі меблі, диван, подушки, покривала, пледи, щоб діти могли на ньому спати чи просто лежати. Кілька старих кресел від авто, це вже для нас – дорослих. А також занесли невеличкий столик і стільчики, деякий посуд. Звісно, є зібрана сумка з речами, документами, яку беремо з собою, там є серветки, аптечка тощо. Оскільки в погребі прохолодно, то з будинку принесли камін. Ще спустили туди питну воду, печиво. А на випадок, якщо доведеться довго сидіти, то знаємо, що є закрутки. У погребі є інструменти: лом, лопата, сокира. Можливо, це вже геть крайнощі, про які навіть думати не хочеться. Але вони можуть стати у пригоді, якщо складно буде вибиратися.
Так облаштувала родина своє укриття у погребі
Що цікаво, перевірили – у погребі чудово ловить інтернет. Тож, жартували, значить зможемо дізнаватися усі важливі новини, і у разі чого повідомляти, де ми є. І дітей буде чим відволікати.
Дітям пояснили, що якщо сирена, у будь-який час, треба усім зібратися, одягтися і піти в наше підготовлене безпечне місце.
Спати лягали і досі лягаємо не у піжамах, а у більш теплих речах, колготах, штанах, светриках, щоб можна було швидко, без метушні одягнути куртку і вийти. І діти в мене молодці. Жодного разу під час тривоги у нас не було паніки, сліз, слів "я не хочу", "я не буду". Дисципліна, бо перед цим підготували і пояснили.
Як пережити повітряну тривогу
Звісно, пам’ятаю першу тривогу. То була спочатку метушня, страх - у нас дорослих. Але якось змогли взяти себе у руки, зібрались спустились, і вже потім сиділи у підвалі і чули, як серце вилітало. Але діти цього нашого страху не помітили і були спокійні.
Так облаштувала родина своє укриття у погребі
Через декілька днів родина мого брата запропонувала нам в цей небезпечний час жити разом у їх будинку. Бо гуртом, як кажуть, спокійніше. Чоловік часто на чергуваннях, і залишатися самій вдома з маленькими дітьми дійсно було трішки страшно. У брата також є діти, і теж підготовлені.
Він теж обладнав підвал, за схожим принципом. І коли вмикали тривогу, ми всі йшли туди.
Але потім чоловіки вигадали зробити ще одне укриття. Використали приміщення, яке знаходиться у будинку, але на нульовому рівні. Там є вентиляція, світло, там тепліше, і це в будинку. Тобто можна туди швидко дістатися. Там хлопці заклали віконце, занесли матраци. Вирішили, що будемо спускатися усі сюди. А якщо, не дай Боже, будуть поблизу бої, то тоді у підвал.
Зворушливе відео від хлопчика з Харкова
Жодного сигналу тривоги не можна ігнорувати
Якщо це ніч, то ми спускаємось, і діти зазвичай, просто досипають у ковдрах на матрацах. А якщо день, вечір, то в укритті ми приготували розмальовки, книжки, олівці. Беремо дітям планшет, телефон, щоб вони могли дивитися мультики, читаємо щось разом, вони малюють за столиком. І так час проходить для них непомітно. Тобто якщо діти маленькі, краще їх чимось зайняти, щоб вони були спокійні, не боялися і не вичікували кожну хвилину.
Я спілкуюся зі знайомими, і знаю, що багато хто вже звик до сирени і під час тривоги не йде в окреме укриття. Раніше вони спускалися, потім втомилися. І зараз частіше обирають просто безпечну кімнату у будинку, яка захищена двома стінами несучими. Чекають відбою там.
Але є і зовсім безпечні, які продовжують спати далі, під звуки сирени, бо впевненні, що нічого не відбудеться. Це вибір кожного, але для мене такий варіант неприйнятний.
Так, у нас зараз більш-менш спокійно. Але ворог ракети випускає, і ми не знаємо, куди вона прилетить, чи зможуть її збити. Чи зачепить будинок, чи буде ударна хвиля. Бо бачимо, що відбувається в іншіх регіонах, як там люди страждають. Тому треба ховатися. Я не можу так ризикувати життям дітей. Краще підготувати їх до цього, пояснити все, і вони нормально на це реагуватимуть.
А ще ми частіше обіймаємо дітей, цілуємо, і особливо під час тривоги в укритті , запевняючи, що все буде добре. Тому що щиро самі в це віримо.
