У нас небагато прихильників російського міру: про життя населення в окупації очима мешканців

У різних містах комунікація з народом налагоджена по-різному. Не варто очікувати, що всі представники влади будуть виступати з брифінгами і детально розповідати, як і що відбувається.

Добре, коли влада на місцях здатна забезпечувати життя у місті чи районі, а також убезпечити громадян — і це найважливіше. 

У перші дні війни у місті з’явилися декілька чатів у Telegram. Туди додалися чимало містян. Ініціатором такого виду комунікації була влада.

У одному чаті ділилися корисною і важливою інформацію — поради психологів, як впоратися із стресом, де знайти житло, якщо ви покидаєте місто, як говорити про війну з дітьми, сповіщали про повітряну тривогу та говорили, коли мешканці мали йти в укриття, коли небезпека минала і можна було повертатися у домівки.

У іншому чаті також були повідомлення про небезпеку, а ще спілкування. Якось так вийшло, що місто дуже швидко опинилося у ситуації, коли у магазинах закінчилися всі товари, бо переважну частину завозили з інших регіонів України, де також почалися бої.

Тож у чаті щоранку була і зараз є інформація про те, які магазини і аптеки сьогодні працюють, з якої години, чи можна там розрахуватися картками, де можна зняти готівку.

Там же публікують, де можна заправити авто, купити молоко, хліб, куди нести гуманітарку для біженців тощо.

І все у цих чатах прекрасно, але є нюанс — у місті є прихильники окупантів, а значить, вони теж є у цих чатах. Ймовірніше за все, коли окупант прийшов до міста, а потім захопив його, зрадники мають змогу читати листування місцевих.

Тому варто бути обережними і намагатися максимально не писати зайвого, особливо на емоціях, коли ваше місто вже окуповане. Бо від цього залежить ваша безпека, можливість вижити до приходу української армії.

А ще є провокатори — зазвичай вони сіють паніку серед місцевих або тим, що починають “вкидати” інфу у чати про вибухи, обстріли у вашому місті чи поруч, або відверто вступати у конфлікт з іншими.

Ще можуть писати, що російські війська ось-ось увійдуть у ваше місто або вже захопили половину вашого району. Після таких повідомлень у чатах “несеться” страшне — люди починають дуже панікувати і наганяти своїми повідомленнями ще більше страху на інших.

Звісно, вирахувати провокаторів, окупантів і тих, хто може допомагати, складно, але можна звертати увагу хоча б на те, як люди підписані — наприклад, чи не підозріле це ім’я: цифри, або арабські літери чи ще щось дивне. Тих, хто “розганяв” паніку, одразу ж блокували. Це порада всім адміністраторам міських чи селищних чатів. 

Окрім цього не варто забувати про власну безпеку. Не пишіть своє ім’я і прізвище, достатньо буде імені, приберіть з аватарки своє фото і приховайте номер телефону від сторонніх. Якщо це телеграм, то не пишіть свій нік для цього месенджера, а ще не давайте дозвіл на те, щоб вас могли знайти за допомогою функції “Люди поруч”. І, звісно ж, не вступайте у суперечки про окупантів і т.д.

Якщо ви думаєте, що окупанти не слідкують за дописами у соцмережах у місцевих групах чи ЗМІ, окремих людей, ви помиляєтеся. Бо ж звідки їм брати інформацію у чужому місті?

Тому про власну безпеку варто пам’ятати завжди. Не пишіть зайвого у соцмережах, не провокуйте, не виписуйте коментарі знову ж таки про обстріли або про “нову” владу. Нічого, окрім проблем, це вам не принесе.

Обмежте доступ до свого профілю у соцмережах, не перепощуйте зайвого, якщо ви не ухвалили свідомого рішення воювати без зброї із загарбниками.

Якщо ви вирішили, що маєте піти на мітинг, пам’ятайте і розкажіть своїм знайомим — в жодному разі не варто провокувати людей зі зброєю. Не викрикуйте нічого з натовпу. Не лізьте поперед всіх, особливо, коли з “гостями” говорять ті, хто безпосередньо веде перемовини і має у них вирішальне слово.

Напевно, всі вже бачили, що у разі провокацій мирні мітинги можуть закінчуватися стріляниною або розгоном натовпу сльозогінним газом чи арештом. Але є і інший момент — через деякий час після мітингу, якщо владу у вашому місті таки захопили, ви можете потрапити до окупантів як людина, яка чинила опір. Тому варто бути максимально обережними.

До речі, якщо ви не пішли на цей мітинг, бо страшно, це теж нормально. Боятися у війну — абсолютно нормально.

Навіть, якщо лінія фронта далеко від вашого міста, життєво необхідно створити продовольчий запас.

Дома варто мати запас води. Перевірте колодці, хто їх має у приватному будинку, наберіть в нього води.

Зробіть запаси продуктів тривалого зберігання. Це можуть бути крупи, макаронні вироби, борошно, дріжджі, цукор, сіль, олія, масло. Сподіватися на холодильник - не варто. Бо окупанти можуть пошкодити електричні мережі, газові мережі. Тому, якщо є змога зробити тушковане м'ясо, консерви, набір на борщ - зробіть це вже зараз. 

Може статися так, як у нашому місті, що хліб не привезуть у магазини. Добре, що є пекарні у супермаркеті, у окремих приватних підприємців, однак ми печемо хліб самі. Бо економимо готівку. Про це буде далі. 

Також варто мати запас дров, адже може виявитися, шо єдине місце, де ви можете приготувати їжу - це відкрите вогнище. 

Варто мати запас із побутовою хімією, зубною пастою, туалетним папером, жіночими прокладками та іншими засобами гігієни. Здавалося б, що ось воно — все є на полицях, але коли місто опиняється “відрізаним” від поставок, усі ці такі звичні і необхідні речі мають властивість швидко закінчуватися.

Навіть, якщо в магазині щось з'являється, то йти за цим треба рано-вранці, стояти черги.  У нашому місті практично усі магазини зараз працюють по півдня, приблизно з 7:00 і до 14:00.

Та сама ситуація з аптеками — складіть список, які ліки вам можуть знадобитися, і купіть їх одразу ж, щоб вистачило на тривалий час.

Зараз ситуація з продуктами стала кращою — у магазинах і на ринку продають м’ясо, сало, рибу солону, свіжоморожену, молоко, картоплю, моркву, капусту, олію, сметану, сир, ковбаси, хліб. Вартість у порівнянні до війни на продукти суттєво зросла, але не на всі продукти.

Наприклад, 18 березня на ринку ціни були такі: молоко 3 л - 70 грн; оселедець - 90-100 грн/кг; свіжоморожена риба -100-135 грн/кг; картопля - 27 грн/кг; капуста - 25 грн/кг; морква - 35 грн/кг; цибуля - 27 грн/кг; буряк -27 грн/кг; ковбаса - 230-370 грн/кг, залежно від сорту; цукерки - 105-150 грн/кг; майонез 370 гр - 25 грн; масло вершкове 200 гр - 55-60 грн; олія - 67 грн; бройлер - 180 грн/кг. Яйця курячі продають від 50 гривень за десяток.

В оточеному МаріуполіАвтор: https://v-variant.com.ua/

З готівкою зараз все дуже погано — ні банки, ні банкомати не працюють. Люди отримують хто зарплатню, хто соціальну допомогу, але зняти гроші просто немає можливості. Причина — у місто ще до окупації не могли приїхати інкасатори з обласного центра через постійні обстріли по шляху пересування, тому банки наповнювали банкомати власними резервами. А потім зник зв’язок — перебили лінію під час боїв, і все. А зараз місто в окупації, тож зрозуміло, що гроші не привезе ніхто.

Але люди гуртуються і "обготівковують" кошти або між собою, або це до недавнього часу можна було зробити у окремих магазинах чи аптеках. Також обготівковував кошти місцевий інтернет-провайдер своїм абонентам, але лише одній людині із родини. 

Звісно, є ліміти. А ще — відсоток, від 2 до 20%. Тобто, якщо ви хочете зняти 1000 гривень, то інколи до 200 гривень треба віддати за таку можливість.

Але є ще одна проблема — через відсутність зв’язку розрахуватися картками у місті практично неможливо. Також є складності, аби перевести гроші з картки на картку від іншого банку — через відсутність мобільного зв’язку не надходять смс про підтвердження операції.

Тому порада - тримати гроші у готівці, бо може виявитися, що ваші збереження на карті - просто будуть віртуальними. 

Пальне у місті закінчувалося дуже швидко. Приблизно понад тиждень ні газу, ні бензину не було взагалі. Тільки дизпаливо. Газ вперше привезли 18 березня, черги стояли кілометрові. А 19 березня привезли бензин і газ. Літр бензину — 24 гривні, газу — 14 гривень. Черги все одно є. 

Через бої у сусідніх областях мобільний зв'язок зникав, але його відновлювали. А потім він раптово зник. При чому його немає ні українських операторів, ні операторів окупанта.

Звісно, простим людям не повідомляють причини його відсутності. А національні оператори пояснюють відсутність пошкодженнями оптоволоконних мереж.

Інтернет є, але не всіх провайдерів і не у всіх населених пунктах району. Від початку війни він зникав, знову ж таки, через бої і пошкодження каналів зв’язку.

Однак наразі місцеві провайдери знайшли можливість його відновити. Швидкість через те, що працює на резервному каналі слабка, але і за це вдячні, бо в умовах відсутності мобільного зв’язку люди просто залишилися б відрізаними від усього світу. Особливо, коли війна, і у кожної родини є рідні і близькі по всій Україні, у тому числі і у “гарячих точках” країни. 

Як тут убезпечитися - не зрозуміло. 

Впоратися з цією ситуацією у місті допоміг місцевий інтернет-провайдер. Вони швиденько підключили до інтернету бригаду “швидкої” і створили для екстрених викликів чат у телеграмі та вайбері.

Працює це так: людина пише у чаті проблему, їй або у особисті, або тут у чаті відповідають медики. І фіксують виклики.

Такий же чат створила аварійна бригада електриків і газової служби.

До речі, цю проблему могли б вирішити стаціонарні телефони, але їх майже ні у кого немає. 

Окупанти захопили владу в місті, познімали українські прапори і почіпляли свої. Через деякий час призначили голову адміністрації. Зрадник - з місцевих. Чим займається на новій посаді — абсолютно невідомо, жодного разу він не виступав публічно перед людьми.
Не всі люди хочуть працювати під окупаційним режимом, незважаючи на те, що їм пропонують високі посади, а також пропонують залишитися на тих же посадах, де вони працювали до окупації.
Людям дають час подумати, але все одно кваплять, аби швидше вирішували. Хто не згоден — просто залишився без роботи. 
Попри безумство ситуації, люди вірять, що скоро війна закінчиться, що окупація тимчасова і скоро у місто повернеться українська влада і життя налагодиться. 
Але це не значить, що з приходом окупаційної влади люди просто взяли і залишилися вдома.

Ні — є незначні прихильники “русского миру”, і вони чи не першими пішли влаштовуватися на роботу до окупантів.
Прим.редакції: наш співрозмовник з новою владою не співпрацює, вважає це зрадою  — собі, принципам, країні, серцю зрештою. І, звісно ж, не має особливого бажання за співпрацю із загарбником сісти за грати. Бо це є державною зрадою.

Війна — це дуже страшно. Особливо у ХХІ столітті, коли кілька українських поколінь, дякувати богові, не знали цього, а нині усвідомлювати, що будь-якої миті ти можеш просто померти від ракетного, мінометного обстрілу чи місто накриють “Градами”, тікатимеш від обстрілів, втратиш через війну своїх рідних і домівку. Що нині тебе просто хочуть вбити, бо ти українець — це дуже страшно, і безглуздо одночасно. Але потрібно з усіх сил намагатися триматися морально.

Для нас усвідомлення окупації прийшло з тим, що окупанти примусили всіх жити за московським часом. Нині в Україні різниця у часі з Москвою година. Але чи дотримуються усі цього часу — сказати складно. Місцева маршрутка ходить за московським часом, деякі магазини теж, хтось працює за українським.

Це призводить до плутанини. Тому ввечері, коли комендантська година, ніхто не виходить. Тим паче, що окупанти патрулюють місто зі зброєю. 

Українське телебачення у місті не транслюють. Окупанти відключили місцеву телевізійну вишку від прийому українського цифрового телебачення у перші дні, як захопили владу. Зараз тут транслюють російські канали. Для тих, у кого супутникові антени, не змінилося нічого — все показує, як і раніше. Те ж саме і у тих, хто підписаний на національне телебачення через інтернет — типу SWEET.TV або інших мовників.

Як в цих умовах не втратити здоровий глузд?

Перша порада: читаючи місцеві чати і слухаючи звуки з вулиці (так, ми теж чуємо звуки боїв і над нами літають ворожі винищувачі), не панікуйте, якщо ви чітко розумієте, що ці вибухи точно не у місті. Але будьте готові у разі небезпеки спуститися у погріб чи підвал. Так, у місті не стріляють, але не варто втрачати пильності і розслаблятися. Війна все одно триває і ситуація на фронті змінюється кожну хвилину.

Друга порада: не вірте усім новинам підряд, фільтруйте інформацію. Особливо у соцмережах, де просто “кишить” маніпуляціями. Хочете бути в курсі — читайте, будь ласка, офіційні джерела — інформацію головнокомандуючого, генштабу, розвідки тощо, а не перепощені у соцмережах сумнівні емоційні заклики і інформаційні вкиди. Особливо, коли вони відверто розганяють “зраду”.

Третя порада: намагайтеся відволіктися від війни хоча б на деякий час, зрештою поки у вашому місті тиша. Займайтеся домашніми справами, подивіться фільм, почитайте книжки, обійміть рідних.

Допомагайте армії, волонтерам. В окупацію краще не потрапляти, ніж виживати в ній.  

Що робити, щоб вижити під час обстрілів: досвід від біляївської родини, яка приїхала з Донецька

Пам'ятка біляївцям у надзвичайних ситуаціях. Телефони, приклади, алгоритм дій