27 лютого 1932 року була заснована Одеська область з центром у місті Одеса. У 2022 році виповнюється кругла річниця з цього дня. До неї наша редакція підготувала серію інтерв’ю з мешканцями нашої громади, які зробили вагомий внесок у становлення розвиток та процвітання Одеської області.
Віктор Корепанов 51 рік пропрацював на станції “Дністер”, з них керівником станції – 28. Це підприємство – головна та ключова ланка у системі забезпечення очищеною питною водою Одеси та частини Одеської області.
Коли вода нічого не коштувала
Родом Віктор Корепанов з міста Подільськ (колишній Котовськ). Там навчався у школі та одразу пішов працювати у робітничий цех, зарекомендував себе добре, планував вступати до вишу. Тоді ж його викликали до партійної організації та запропонували вступати до комуністичної партії.
– Сказали, що ти без цього кар’єри не зробиш, яким би хорошим не був працівником. А так вступиш до вишу, попрацюєш трішки – і підеш кар’єрними сходами, - розповідає Віктор Корепанов.
До Біляївки потрапив з легкої руки відомого одесита, винахідника, який має кілька патентів у галузі очищення води Вільяма Федоровича Тюрєва.
- У ті часи вода нічого не коштувала, - говорить Корепанов, - на її очищення витрачалися величезні ресурси, а кінцева вартість була копійки. У пікове навантаження наприкінці 80-их ми переганяли більше 900 000 кубів. Воду використовувала промисловість, очищеною водою поливали поля, тонни виливалися влітку на дороги, а ще були величезні втрати, які ніхто не рахував. Втім зараз я думаю, що це було нераціональне використання найдорожчого ресурсу людства, без якого воно не може існувати – очищеної прісної вода. До речі, Україна в цьому сенсі не в кращій ситуації. Нам вже не вистачає води, є регіони, особливо на півночі Одещини, де люди п’ють воду, яка не відповідає санітарним нормам.
Віктор Корепанов розповідає, що наземні джерела води вже тоді були досить забрудненими через масове використання миючих засобів з сульфатами, кращою була ситуація з ґрунтовими водами, але вона погіршується з кожним роком, так само, як ситуація з глибокими підземними водами.
- Я не розумію, чому на законодавчому рівні не ухвалюють жорсткі заборони будівництва каналізаційних свердловин, коли стоки потрапляють у підземні води. Людство отруїло воду на поверхні, а тепер хоче отруїти її для своїх дітей та онуків на багато поколінь вперед, - говорить екс-керівник водоочисної станції.
Разом з тим, підприємство розвивалося тоді семимильними кроками.
- При мені збудували цілий комплекс: 6-та насосна 2-го підйому, секцію 5-го блоку та поставили додаткові агрегати на 5-ту насосну 1-го підйому. Робили це за кошти Одеського припортового заводу. Це був своєрідний обмін. Ми їм під час будівництва постачали воду через трубопровід, який збудували, а вони виконали будівельні роботи на території станції.
Зараз обсяги продажу води змінилися, їх близько 350 000-400 000 на добу. Це сталося, вважає Корепанов, з двох причин. Вода почала сприйматися як дорогий ресурс. В прямому та переносному сенсі цього слова. Також зменшилося споживання.
Сільське господарство, промисловість перейшли на зменшення споживання води, у приватних домогосподарствах часто використовують крапельне зрощення, місцеві ради замислилися про зменшення втрат під час користування мережами вуличного водопостачання, та й саме підприємство підходить до обліку води більш відповідально.
Спроба підірвати, витік хлору, порив 1000-дюймової труби: які надзвичайні ситуації переживала станція Дністер за останні 90 років
За роки існування станції “Дністер”, яка є стратегічним об’єктом Одещини під особливою охороною, тут траплялося кілька випадків надзвичайних ситуацій.
У роки ІІ-ої світової війни станцію хотіли підірвати, щоб дестабілізувати ситуацію в Одесі. Траплялися тут і серйозні аварії, коли неодноразово затоплювало мікрорайон Промінь. Був випадок, коли прорвало трубу в приміщенні самого підприємства.
Під час навчання з громадянської оборони на станції "Дністер", 2008 рік
- У більшості випадків роль грав людський фактор. Наприклад, коли прорвало трубу, то виявилося згодом, що зварювальник, який монтував її, неналежним чином заварив місце стику. Від тиску у 11 атмосфер, труба не витримала, затопивши за кілька хвилин величезне приміщення.
Під час навчання з ліквідації витоку хлору, 2008 рік
А ще був випадок витоку хлору. Завдяки злагодженим діям ніхто не постраждав.
- Я про це дізнався раніше, ніж мені повідомили зі станції. Хмара з хлору дійшла до мого будинку. Живу я в районі дач, це так пристойно від станції. Вийшов на вулицю, а долиною стелиться туман сизий. Характерний запах. У мене все похолонуло. Одразу зрозумів, що відбулося. Помчав на станцію. Колектив зміни спрацював на відмінно. Всі кинулися ліквідувати витік. Люди за інструкцією одягнули респіратори, але не встигнули перевдягнутися у захисні костюми. Після ліквідації витоку, їх робочий одяг перетворився у лахміття. Хлорка його знищила буквально за лічені хвилини.
Як колектив станції став її орендатором, але не надовго
90-ті - були випробуванням для всієї країни, але Корепанов називає їх найбільш вдалим періодом для колективу та станції за всю її історію. Тоді відбувалася трансформація одного суспільно-політичного устрою в інший. В обласному управлінні колективу запропонували створити закрите акціонерне товариство та взяти обладнання станції в оренду.
Колектив станції "Дністер", 2000-ні роки
- Ми погодилися на це, бо побачили, що все навколо руйнується, зарплату не виплачують місяцями – і, знаєте, справа пішла! Ми почали активно працювати, шукати нові ринки збуту води. Навіть відкрили валютний рахунок та продавали воду на кораблі, які пришвартовувалися в одеському порту. Не було такого, щоб ми не платили людям зарплату, як цим часто грішили тоді інші підприємства. Ми купили кілька одиниць нової техніки, а кращих працівників звозили в турпоїздки в Грецію та Турцію. До нас почали приїжджати з різних країн представники схожих підприємств, які обмінювалися досвідом та високо оцінювали якість нашої роботи. Тоді ми навіть порівнювали наші доходи. Колеги з США відзначали, що аналогічні працівники в їх країні отримували зарплатню у 50-60 тисяч доларів. Ми про таке й мріяти не могли, але прибутки зростили суттєво.
Рішення колективу почати працювати на орендованому обладнанні врятувало станцію, дозволило пройти без втрат період трансформації від планової до ринкової економіки. Але успішність підприємства прикликало сюди бажаючих заволодіти таким ласим шматком.
Боделан та Злочевський: як станція стала жертвою інформаційного кілерства
Все змінилося від моменту, коли мером Одеси став Рустан Боделан. Відзначимо, що станція “Дністер” – це частина водопровідного майна, яке перебуває у власності Одеської міської громади.
Саме в той період мерства Боделана, станція “Дністер” стала об’єктом інформаційного кілерства. З усіх медійних майданчиків з вуст чиновників почали поширювати інформацію, що якість води, яку подає Біляївка, не відповідає потребам сучасності, а підприємство терміново потрібно модернізувати.
В Одеської міської ради нібито на це не було ресурсів. Тому вони шукають іноземних інвесторів, які зможуть це зробити. Їм – станція та мережі, прибуток, з них – кошти в модернізацію підприємства.
- До нас привезли французів, які мали серйозні наміри модернізувати, хоча й вони були здивовані тим, що отримали попередньо такі негативні відгуки про нашу роботу. Станція, навпаки, давала та дає один з найякісніших продуктів в Україні, - говорить Корепанов.
Французи поїхали, замість товариства Одеська міська рада створила КП “Одеський водоканал”, майно якого віддали в концесію приватному підприємству.
Відповідно до умов концесійного договору "Інфокс" зобов’язувався здійснити будівництво, реконструкцію та розвиток системи водопостачання та водовідведення міста Одеси за рахунок власних коштів у розмірі 500 млн гривень.
Спочатку ніхто не знав, що кінцевий бенефіціант – це Микола Злочевський, екс-заступник секретаря РНБО (квітень 2012-лютий 2014), з 2010 року до квітня 2012 року Злочевський обіймав посаду міністра екології та природних ресурсів України.
Кінці фірми губилися на Кіпрі, але з приходом до влади Президента Віктора Януковича, це вже не приховували, карти відкрилися, що ніякої французької фірми не було, або її просто використали для створення інформаційного шуму.
Єдине, що вдалося вирвати – це частину комунального майна, яке за законом мало б перейти у власність Біляївської громади після передачу обладнання в концесію.
- Зараз міський БК, парк Дністер, хостел – все це могло б бути об’єктом рейдерського захоплення, якби не позиція Біляївського міського голови Михайла Бухтіярова та підтримка тодішнього мера Одеси Едуарда Гурвіца, його заступника Анатолія Ворохаєва, які допомогли вирвати ці об’єкти з рук рейдерів.
Як на станції “Дністер” та у мікрорайоні селища з’явився газ: до чого тут нинішній керівник Одеської області Сергій Гриневецький
Перший газ в Біляївку прийшов у приватний сектор на межі 80-их та 90-их. До цього Біляївка обігрівалася дровами, вугіллям, соляркою та мазутом. Однак станцію Дністер та селище працівників станції – багатоповерховий мікрорайон Біляївки – продовжували забезпечувати енергією від мазуту. Зараз про це сказали б, що топити мазутом – це те саме, що топити шляхом спалювання грошових банкнот у топкових.
- Я тоді працював керівником теплоцеху та був відповідальним за газове господарство, - згадує Віктор Корепанов, - ми спочатку поставили одну установку, потім іншу – для скрапленого газу, який привозили для підприємства. Для нас тоді це був технічний прорив.
Потім, розповідає Корепанов, до Біляївки приїхав тодішній керівник Одеської ОДА, який її очолює і зараз, Сергій Гриневецький. Це було напередодні 10-річчя Незалежності України. Потім приїжджав ще двічі.
Сергій Гриневецький у Біляївці
На одному з цих заходів його супроводжував мій друг, колишній керівник, людина, яка дала мені по суті путівку у життя – Вільям Федорович Тюрєв. Він був консультантом Гриневецького та запитав у представників колективу станції, чи є якесь найбільш важливе питання, яке потрібно вирішити і від цього залежить подальший розвиток станції.
Давайте це питання, сказав він, і ми спробуємо його разом вирішити.
- Тюрєв озвучив найважливіше – це газифікація станції Дністер та мікрорайона, де живуть працівники станції. Ми пропадаємо, в прямому сенсі. Ціна на мазут піднялася неймовірно. Ми не витягували її просто. Отримували мазут промисловий, який був ще втричі дорожчим, ніж для населення. Щоб отримати його така була тяганина страшна!
На той час газ у Біляївці майже доходив до мікрорайону Промінь. Але роботи загальмували. Мером був тоді Василь Іванович Придатко, головою Біляївської РДА був Дмитро Антонович Попов. Гриневецький запитав, яка ж вартість робіт.
- Ми назвали цифру орієнтовну – 400 000 гривень. Рівно у стільки обійшлося підведення газу до точки, в якій він зупинився. Гриневецький відповів, добре, якщо йдеться про такі кошти, область вам допоможе. Будівництво обійшлося щонайменше вдвічі більше. Ми мали, що слухати, але процес був запущений. Лінію добудували. Газ прийшов і на станцію, і у мікрорайон селища працівників. Ми з вдячністю згадували приїзд Сергія Рафаїловича Гриневецького, який дав слово, що зробить це, не відмовився від проєкту, коли кошторис виріс, і довів це питання до логічного завершення.
Як станція посприяла тому, що у Біляївці з’явився дачний масив “Тірас”
У 1986 році, коли Корепанов став директором станції, з’явилася ідея створити дачний кооператив. Більшість працівників жили у багатоквартирних будинках, а хотілося мати кусок землі для вирощування фруктів, овочів. Але вийшло так, що в цьому мікрорайоні дачі мають не лише працівники станції, а й з Одеси.
Віктор Корепанов - на чолі стола
- У нас тоді працювала Юлія Хмельницька, дружина тодішнього керівника районної ради, Володимира Ісаковича Хмельницького, яка подала таку ідею. Я порадився з тодішньою землевпорядниіцею. За містом Біляївка був житловий масив, який належав станції Дністер. Раніше, коли проєктували станцію, планувалося, що вона буде розширюватися. Технологія повільних фільтрів передбачала, що їм потрібно дуже багато місця. Згодом технології змінилися, вони займали в десятки разів менше місця, тож промислова потреба у цих землях зникла. Їх можна буде роздати під дачні ділянки працівникам станції, запропонувала районна землевпорядниця Алла Рогачко, якщо відвести землю під дачний кооператив.
Віктор Корепанов зайнявся цим питанням, почав збирати документи, стукати в усі кабінети. Тоді керівником райвиконкому був Анатолій Потапов. За ним був останній підпис у цій історії з відведенням землі, яка тривала майже рік.
- Він подивився документи, здивувався, що у нас вийшло пройти такий довгий процес та дістатися до фінішу – і сказав, що погодить документ за однієї умови. Землю тут мають отримати не лише працівники станції, а й усіх колективів Біляївки та деяких колективів Одеси, які дотичні до нашого міста. Спочатку було досадно, що стільки роботи зроблено, а тепер їх потрібно наново починати. Бо землю відвели лише частково. Так ми підписали всі документи, а мікрорайон почав активно заселятися та розбудовуватися.
Назву “Тірас” підібрав для нього так само Віктор Корепанов.
- Я давно цікався історією краю, “Тірасом” називали річку Дністер. Іменами місцевих та відомих біляївців намагалися називати вулиці кооперативу. Це була вже пропозиція мера Біляївки Михайла Петровича Бухтіярова. Ділянки роздавали методом жеребкування. Це було справжнє свято у колективі. Пізніше дачний масив увійшов у межі міста Біляївка.
Фото з архіву Віктора Корепанова
