Президент України Володимир Зеленський поставив це питання в інтерв’ю програмі Axios для каналу HBO, звертаючись до Президента США Байдена. Його повторив під час інтерв’ю нашому виданню депутат від 140-го округу Сергій Колебошин. У минулій публікації ми розповідали, як функціонує альянс. Там ні у кого немає вирішального голосу. Країни, які хочуть долучитися, просто мають відповідати певним критеріям, стандартам та поділяти цінності країн альянсу. Однак питання набуло такої гостроти недаремно. Воно підкреслює, що на 30-му році Незалежності, не лише 58% українців усвідомили, що долучення до альянсу – це питання безпеки України, а й очільники держави намагаються посилити поступ України до НАТО. Так чому ж ми ще не там, і що вже альянс робить для України, аби допомогти реформуватися та стати частиною території безпеки та взаємопідтримки на планеті.
1954 та 1983 роки: рух до НАТО України у статусі УРСР
19 березня 1954 року Міністерство іноземних справ СРСР направило до Президії ЦК КПРС доповідну записку, в якій йшлося про доцільність приєднання до НАТО. Разом з СРСР окремо подали заяви до вступу дві соціалістичні республіки – Українська РСР та Білоруська РСР.
Газета "Правда", 1954 рік. Заява Радянського Уряду щодо ймовірного приєднання до НАТО
Протиснути намагалися більше з 15 “незалежних” соціалістичних республік, але вдалося це лише з Україною та Білоруссю. Це мало підкреслити їх незалежність у складі Радянського Союзу, а також забезпечити додаткові голоси підтримки для керівництва СРСР.
Такий крок вже спрацював з Організацією Об’єднаних націй. У 1945 році визначаючи внесок саме народу України у Перемогу у Другій Світовій війні її запросили стати однією з держав-засновниць організації.
Делегація України брала активну участь у конференції в Сан-Франциско, беручи участь у розробку Статуту ООН, координувала процес підготовки Преамбули та Цілей і Принципів Статуту ООН. Однак протягом цього періоду не мала по суті власної незалежної позиції.
Отримавши таке звернення, представники країн-засновниць альянсу виступили із зустрічною пропозицією. Усі країни мають відповідати стандартам НАТО та, відповідно, демонструвати своє бажання до миру, тож у якості домашнього завдання від СРСР попросили залишити ГДР, Австрію, перестати будувати військові бази на Далекому Сході, підписати угоду про роззброєння. Після обміну дипломатичними нотами – всі три претендента отримали відмову від альянсу.
Наступний період, коли СРСР разом з усіма республіками хотіла в НАТО – це 1983 рік. Тоді вже чотири роки тривала війна в Афганістані, що була ініційована по суті діями керівництва СРСР. Китай почав надавати допомогу афганській опозиції. Тож, намагаючись заручитися підтримкою НАТО, про бажання долучитися до НАТО заявив тогочасний генсек Юрій Андропов. Але після того як радянським винищувачем було збито над Сахаліном південнокорейський пасажирський літак ‘Боїнг 747”, про вступ СРСР до НАТО мова більше не йшла.
Демонстранти Білого дому у Вашингтоні звинувачують Юрія Андропова у вбивстві пасажирів південнокорейського «Боїнга», збитого напередодні радянським винищувачем. Серед жертв був і американський сенатор Ларрі Макдональд. 2 вересня 1983 року.
Україна повернулася до питання членства в альянсі вже у статусі Незалежної та суверенної держави у 1991 році. У 1994 році Київ приєднався до “Партнерства заради миру”. У 2019 році офіційно Україна прописала в Конституції вступ до НАТО як свою мету. У 2020 році НАТО ухвалило рішення про надання Україні статусу члена програми розширених можливостей.
Так, а чому ми досі не в НАТО?
Одна з версій, яку часто озвучують, це наявність невирішеного територіального конфлікту. Зокрема анексія Криму та окупація частин територій Донецької та Луганської областей. Навіщо НАТО приймати до свого складу країну, де вже є невирішений конфлікт, який потенційно може змусити альянс діяти згідно з принципом про колективну оборону: напад на будь-яку з держав – членів Альянсу розглядається як напад на всіх.
Однак Вашингтонський договір 1949 року не містить статті, яка б забороняла державам, що мають територіальні суперечки, вступити до НАТО.
Є ще одна думка, яку часто транслюють, що на заваді вступу України до НАТО є позиція РФ. Більше того, часто кажуть про те, що після розпаду СРСР країни-учасниці альянсу давали саме Росії гарантії “не розширення” та не залучення під натівську парасольку миру колишніх радянських республік та країн Варшавського договору – держав Східної Європи, що входили до соціалістичного табору.
Як відомо, першоджерелом інформації про те, що в 1990 році альянс нібито дав, а потім - порушив обіцянку на розширюватися на Схід, був президент Росії Володимир Путін. Цей аргумент він використовував для виправдання анексії Криму.
Однак колишній президент СРСР Михайло Горбачов в інтерв'ю німецькому телеканалу ZDF 8 листопада 2014 року спростував існування таких домовленостей.
Горбачов підкреслив, що в переговорах із західними лідерами радянське керівництво навіть не піднімало питання про такі гарантії.
– В той час існувало НАТО і ще існував Варшавський договір (об'єднував країни на схід від альянсу). Так що було записувати (в домовленостях)?", - пояснив він.
Однак, як зазначає Маріанна Фахурдінова, аналітикиня та менеджерка з комунікацій Центру “Нова Європа”, серед країн альянсу дійсно є думка, що стрімке зближення з Україною може спричинити більшу дестабілізацію в регіоні – аж до відновлення гарячої фази дій Росії проти України. Таке собі силове примушення до дружби.
Разом з тим, стаття 10 Північноатлантичного договору говорить про так звану “Політику відкритих дверей” НАТО. Вона означає, що будь-яка європейська країна може приєднатися до Альянсу, якщо на це погодилися всі інші члени. Спершу країни, які взяли курс на НАТО, запрошують до так званого Прискореного діалогу. Якщо цей етап успішно завершити, країна отримує План дій щодо членства у НАТО. Саме цього наразі прагне Україна. За час існування ПДЧ ним скористалися 11 країн. Це Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, Албанія, Хорватія, Чорногорія та Північна Македонія.
Однак майбутні члени НАТО мають відповідати базовим принципам, втіленим у Вашингтонському договорі, таким як демократія, бажання вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом, демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини, робити свій внесок у забезпечення колективної безпеки тощо.
Фінальне комюніке саміту Альянсу (14 червня 2021 року) для України звучить так:
У Брюсселі 14 червня відбувся саміт НАТО / NATO
Успіх широкомасштабних, стійких та незворотних реформ (...) буде мати вирішальне значення у створенні підґрунтя для процвітаючої та мирної України”. Тобто, спочатку реформи, а потім вступ до НАТО.
Як рух до НАТО вже змінив Україну
Від України очікують системних реформ. І деякі з них, попри те, що ми звикли не бачити своєї власної історії успіху, вже зроблені.
Серед них система електронного декларування доходів та майна усіх державних посадовців та членів їхніх сімей. Це було очікуванням Альянсу у 2015 році (РНП). Це дозволило більш системно боротися з корупцією, забезпечило прозорість та відповідальність за недекларування доходів. Була введена відповідальність за незаконне збагачення.
Ще одна історія успіху, що виникла завдяки підтримці України міжнародними партнерами, це створення відкритої електронної системи публічних закупівель ProZorro. Воно призвело до заощадження 4,7 мільярдів доларів бюджетних коштів із 2016 року. До 2014 року в Україні майже не проводилось відкритих тендерів, що сприяло розквіту корупції.
Бо саме корупцію наразі називають найбільшою перепоною у шляху до НАТО. Про це заявляв і президент США Джо Байден після саміту Альянсу у червні цього року: “Їм [Україні] все ще потрібно вичистити корупцію, відповідати іншим вимогам, щоб почати виконувати ПДЧ в НАТО”.
Найбільші зміни завдяки руху до НАТО сталися в оборонному секторі країни. Прагнення стати членом Альянсу допомагає України паралельно займатися реформою армії, спецслужб, розвідки.
Значною мірою завдяки НАТО, зазначає Маріанна Фахурдінова, Україна нарешті розпочала трансформувати Службу безпеки (СБУ), яка свого часу була створена за аналогією з радянським КДБ. За рекомендацією Альянсу, у 2020 році в Україні було також ухвалено новий закон про розвідку, який створив передумови для більш ефективної роботи розвідувальних органів в умовах російської агресії.
Начальник управління двостороннього військового співробітництва Головного управління військового співробітництва та верифікації ЗСУ полковник Андрій Павелко розповів, що Українські Збройні сили запровадили 303 стандарти НАТО.
Вони стосуються таких галузей, як воєнна політика, безпека та стратегічне планування, операції та бойові дії, розвідка, інформаційні та психологічні операції, зв’язок, розроблення, поставлення на виробництво та прийняття на озброєння зразків озброєння, військової та спеціальної техніки, стратегічні комунікації та гендерні перспективи.
Окрім того, українська армія бере регулярно участь у спільних навчаннях. Так, цього року, зокрема і на території Одеської області, від Дністровського лиману до Очакова проходили масштабні навчання Sea Breeze-2021. У Чорному морі, а також на Херсонщині і Миколаївщині тренувалися понад 5 тисяч військових з 32 країн.
Вони вчили українську армію, як реагувати на загрозу з моря з боку Російської Федерації. Нагадаємо, що у 2018 році Міністерство оборони України повідомило про агресію російських морських прикордонників під час переходу трьох суден Військово-морських сил України з порту Одеси у Чорному морі до порту Маріуполь в Азовському морі.
У переході брали участь два українських військових катери та рейдовий буксир, зазначається в повідомленні. У ВМС України наголошують, що сам перехід був "плановим" і російська сторона була заздалегідь поінформована про це. Утім, кілька російських прикордонних катерів повелися агресивно. Один з них вчинив таран українського буксиру. Внаслідок цих дій було "пошкоджено головний двигун корабля, обшивку та леєрне огородження". Саме для протидії таким загрозами українські військові тренувалися разом з представниками сил НАТО.
Командир десантно-штурмової роти окремого батальйону морської піхоти старший лейтенант Сергій Таранюк відзначає:
- Спільні навчання з підрозділами Збройних Сил країн та партнерів НАТО дозволили нам здобути неоціненний досвід. Багато чого ми навчились, багато що продемонстрували наші морські піхотинці, особливо це стосується тактичних прийомів, які ми використовуємо під час бойових дій. Серед військовослужбовців інших країн також є чимало учасників бойових дій, зокрема в Афганістані та Іраку. Тому я вважаю, що ці міжнародні навчання пішли на користь всім учасникам «Сі Бриз – 2021».
Україна бере активну участь у навчаннях НАТО (Sea Breeze, Rapid Trident, Joint Juncture, Defender Europe, Coherent Resilience, Cossack Mace-2021). У 2020 році Україна отримала запрошення від американської сторони взяти участь у багатонаціональному змаганні танкових взводів Strong Europe Tank Challenge-2021.
Україна також робить внесок у забезпечення колективної безпеки у світі
Найбільший внесок, який не був раніше прокомунікований достатньо – це відмова від ядерної зброї. 7 травня 1992 року з України повністю вивезли до Росії тактичну ядерну зброю.
Президент України у 1991-1994 роках Леонід Кравчук неодноразово коментував питання відмови України від ядерного статусу.
"Ядерна зброя, що перебувала на території України, була чужою – російською ядерною зброєю: кнопка в Росії, відтворення ядерної зброї в Росії. Ми нічого не могли б зробити з цією ядерною зброєю", - заявив він у серпні 2011 року.
У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а 5 грудня того ж року був укладений Будапештський меморандум про неядерний статус України.
Водночас, Україна віддала не лише ядерну зброю масового ураження, а й тактичну.
Як пояснює Сергій Галака, професор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка, який є одним з ключових українських спеціалістів з ядерної зброї та нерозповсюдження, тактична ядерна зброя могла стримати агресію будь-якого сусіда, водночас не становила загрози будь-якій західній державі, окрім східної частини Німеччини. Однак Україна відмовилася і від неї.
Україна є єдиною країною серед держав-партнерів НАТО, яка брала участь в усіх основних операціях та місіях Альянсу. Починаючи з 1992 року близько 45 тисяч українських військовослужбовців взяли участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки. Україна обіймає сьоме місце за кількістю миротворців серед європейських країн (після Італії, Франції, Іспанії, Ірландії, Великої Британії та Німеччини) та 43 місце серед усіх країн.
Українські військові беруть участь у гуманітарних акція НАТО. Наприклад, українські військові пішки вийшли до Кабула з аеропорту, щоб супроводжувати мікроавтобуси з людьми та допомогти їм евакуюватися з Афганістану.
Головний висновок з цього, що Україна йде у правильному напрямку, робить дуже багато, щоб стати частиною світової колективної безпеки. Однак швидкість цього шляху залежить від тих, хто ухвалює рішення в державі та має відповідально, послідовного та системно проводити реформи, що зроблять державу більш сильною та самодостатньою. Рівною серед рівних держав, що об’єднані цінностями свободи, права та демократії.
Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії (“FCDO”).
