Сьогодні ми увагу приділимо темі еміграції. У нашому фокусі вона не вперше. Раніше ми вже розповідали про біляївців, які з різних причин переїхали жити до інших країн. І можемо зараз виділити кілька хвиль еміграції. Перша – пов’язана з релігійними спільнотами, коли емігрували біляївці, які є членами протестантських церков. Серед них була родина Браславських, яка відзначала, що вихідці з України у США дуже цінуються. Друга хвиля – це трудова еміграція. У скрутні часи люди їхали закордон у пошуках заробітку, а згодом залишалися там жити постійно. Нова хвиля еміграції пов’язана з навчанням, коли у молоді з’явилась можливість отримувати європейську освіту. Про це детально розповідала Людмила Гайдук. А сьогодні ми спілкуємось з біляївчанкою Катериною Татарінцев, у дівоцтві - Катериною Родідял. Вона 14 років тому емігрувала до Франції і зараз проживає у Каннах. Катя поділилась, як доля привела її у цю країну, чим зараз там займається, які переваги життя у європейській країні, і наскільки вона сумує за Батьківщиною.
Еміграція - перший бар'єр
За словами Катерини, про еміграцію вона ніколи не мріяла. Життя в Україні на той час її абсолютно влаштовувало, в неї була гарна робота, поруч рідні, друзі, і вона не уявляла себе далеко від них. Але втрутилась доля.
- Під час відпустки я познайомилась з хлопцем. Він мав російсько-українське коріння, але його сім’я довгий час жила у Франції. Ми потоваришували, почали спілкуватися, потім зустрічатися. А у 2007 він зробив мені пропозицію. Це означало, що я мала переїхати до Франції. Рішення було складне, тому радилася зі своїми рідними, і вони мене благословили, - згадує Катерина.
Перший час, розповіла Катя, було морально важко. Не вистачало поруч рідних людей. Дуже сумувала. Позначалось і незнання французької мови.
- Я не знала французької зовсім. У школі вчила англійську. І хоч вдома ми з чоловіком спілкувалися і й досі спілкуємося російською, я розуміла, що без знання мови у Франції не обійдуся. Тому вирішила самостійно її опановувати за підручниками. Зізнатися, довгий час соромилась розмовляти французькою, бо мала жахливу вимову, акцент. Так мені здавалося. Поки одна мадам не переконала мене в іншому, сказавши, що акцент дуже гарний, і в ньому моя особливість. І якось після я подолала цей бар’єр. Згодом було більше живого спілкування, з’явилися французькі друзі, діти пішли до французької школи. І я вже могла навіть допомагати їм з уроками.
Іноземка, яка постійно перемагала у муніципальних конкурсах
Катерина - мама двох донечок. До 2014 року вона займалася їх вихованням. А коли дівчатка пішли до школи, у Франції вона починається з трьох років, вирішила взятися за свою професійну самореалізацію.
Перша освіта Катерини – економічна. До еміграції вона працювала у банківські сфері. Але завжди знала, що в ній живе творча особистість.
У Франції вона відкрила мале підприємство, яке займалося художнім розписом різних об’єктів, створювало декоративні об’ємні малюнки на стінах, будівлях, вікнах, на кшталт муралів. Ідейником і художником виступала сама Катерина.
- Щоб отримати замовлення, необхідно було спочатку взяти участь у конкурсі. Тобто розробити проєкт, макет, представити його муніципалітету. І так відбувалося, що я постійно ставала переможницею цих конкурсів. Інші учасники навіть дивувались, як у іноземки може так виходити, - згадує Катя.
Про реалізацію цих проєктів і їх автора – Катерину, писали навіть на сторінках кількох французьких газет. У заголовках і текстах йшлося про те, що художниця Катерина Татарінцеф перевтілює і прикрашає своїми картинами міський простір.
Наразі Катя отримує ще одну професію – архітектор внутрішнього оздоблення. Як вона пояснила, чоловік та його батько теж архітектори, займаються будівництвом, і вона хоче працювати разом з ними.
Біляївка і зміни, погляд з еміграції
За словами Катерини, вдома на Батьківщині вона буває не так часто, як хотілося б. Два роки тому приїздила разом з доньками. Нещодавно, кілька тижнів тому, приїжджала сама.
- Я поїхала з України у 2007, тоді мені здавалося, що у нас було все добре. А от коли знову приїхала у 2010, відчула розчарування. Просто було з чим порівнювати, я вже бачила різницю у Франції, - пояснює Катерина.
Однак за шість років вона знову приїхала на Батьківщину, і відчуття були вже інакші.
- Того разу я була приємно вражена, так само, як і нещодавно. Центр перевтілився, його зробили по-сучасному, все довкола доглянуте, квітуче. Особливо раділа за дітей. Працюють безліч спортивних секцій, танцювальних гуртків, а музична школа, скільки там талановитих дітей займаються, - із захоплення відзначає наша героїня. - У вересні я потрапила на свято першого дзвоника у спортивній школі, і що одразу кинулося в очі, - наскільки круто змінився стадіон. Є усі умови для занять спортом, як для дітей, так і дорослих.
Що у нас не ОК
Разом з тим, зазначає Катерина, є речі, які дуже засмучують. Вони стосуються не лише Біляївки, а загалом всієї України. Зокрема, мова йде про систему охорони здоров'я.
- У Франції страхова медицина, багато послуг громадяни можуть отримати безкоштовно. Усі витрати покриває страховка. Це і пологи, і операції, і консультації, і лікування, і ліки, які можна отримати за направленням в аптеці. В Україні, на жаль, не так. Особливо складно людям літнім. Їм доводиться просто виживати, доживати вік, якщо немає рідних, дітей, які можуть їм допомогти. Це страшно. Погано налагоджена система прийому пацієнтів, коли створюються великі черги, а у лікарів зависає програма. У Франції такого ви не побачите. А ще шокують ціни на тести на коронавірус, - акцентувала Катерина.
У Франції, за її словами, багато організацій, які допомагають малозабезпеченим. Є спеціальні контейнери, куди люди несуть одяг, який не носять. Ці речі волонтери перуть, сортують і потім видають людям. Так само і з продуктами або засобами гігієни.
Безкоштовна у Франції і освіта. Батьки не купують книги, не роблять ремонти у класах і не купують подарунки вчителям.
- Якось ми принесли на свято вчительці букет квітів, вона була дуже приємно здивована, і ми були єдині, хто це зробив, - розповіла Катя.
Вона зазначає, що французи багато працюють, бо не хочуть жити на подачках. По-іншому ставляться вони і до фінансів. Наприклад, кожен з подружжя, і чоловік, і дружина, мають свій власний рахунок, і спільний, куди вони порівну відраховують кошти. На них планують необхідні витрати, ремонт, комунальні, подорожі. Але цікаво, що у кожного при цьому залишаються власні гроші.
Чим може пишатися Україна, а не Франція
Головна перевага України, впевнена Катя, це її люди - відкриті, душевні і щирі. Які з теплом, з притаманною українцям гостинністю, зустрічають і проводжають, які разом як у радості, так і у біді.
- Цього у Франції не вистачає. Там люди більш замкнені. Я лише через 10 років познайомилася зі своїми сусідами. Хіба таке може бути у Біляївці? Там немає звички ходити у гості просто так, без запрошення, щоб побачитися, посидіти-поговорити. У французів кожен день заздалегідь розпланований. І якщо ти зателефонуєш і скажеш: я тут неподалік, давай зустрінемось, давно не бачились. Треба бути готовим почути: ні, в мене інші плани на сьогодні. Я рада, що встигла побувати у нас на Дні міста, отримала масу задоволення і емоцій, відчула оцю згуртованість.
За словами Катерини, про Україну у Франції знають не всі. Більш відомою вона стала після Революції гідності. Але якщо у французьких новинах щось і йдеться про Україну, то журналісти часто перебільшують справжній стан справ. Тому вона сама слідкує за українскими новинами, переважно у соцмережах, підписана на місцеві групи та земляків, які часто репостять такі новини.
- Я намагаюсь завжди підносити Україну лише з найкращих сторін. Розповідаю, за можливості, в чому її унікальність і особливість. І вірю, що її найкращі часи попереду, - говорить Катерина. - Разом з тим розумію, що жити мені подобається у Франції, вже інакше дивлюсь на життя, на майбутнє своїх дітей. І кожного разу, коли залишаю Україну, болить душа, їду зі сльозами на очах, бо тут залишаються ті, кого я дуже люблю, і хто любить мене.
Фото з архіву Катерини Татарінцев
