Сьогодні у цій рубриці мова піде про майстра, який мурує і ремонтує печі. Ще років 25 тому у більшості біляївських будинках саме ця конструкція забезпечувала тепло взимку. На ній, або у ній, готували їжу, пекли хліб, здобу. Біля печі або груби сушили одяг, вигрівали спину. Наскільки пічники затребувані сьогодні, чи є у них замовлення і які, ми розпитали біляївського майстра пічника Юрія Козаря.
Спеціальність пічника Юрій опановував вже у дорослому віці, досвід переймав у чоловіка своєї матері, який був майстром у кількох поколіннях - Дмитра Петровича Гавриша.
- Дядя Митя був родом з села Шепетовка, що на Хмельниччині. Розповідав, що ріс без батька, і під опіку його взяли рідні дядьки, - пояснює Юрій. - От вони і були пічниками. З дитинства він ходив разом з ними і вчився цьому ремеслу. Потім дядьки відправили його ще до училища.
У 70-их роках доля привела Дмитра Гавриша до Біляївки. І завдяки його вмілим рукам у багатьох біляївських будинках були печі, деякі з них у робочому стані і зараз.
Невеличка піч, яку Юрій виконував на замовлення
- Якось дядько Митя запропонував мені повчитися, і я погодився. Хоч вже був і дорослий, мені було цікаво. Я люблю щось створювати руками, те, що потім служитиме людям. Петрович завжди казав, що це вміння і годувати буде. Мовляв, дуже багатим не будеш, але на хліб з маслом завжди матимеш. І був таки правий, - поділився майстер.
Вчився у майстра Юрій два роки. Ходив, їздив з ним до людей класти печі, спостерігав, допомагав. А потім був іспит.
Юрій згадував, що в той період, коли у Біляївці не було газопроводу, або був, але не у всіх, замовлень було багато. Вони працювали усе літо і осінь. Робили печі, полугрубки, зрідка каміни. Будували їх не лише у Біляївці, а і в Майорах, Повстанському, і навіть в Одесі. Їздили якось і до Миколаївської області, працювали там над піччю і каміном протягом тижня.
- Зараз звертаються переважно з проханням відремонтувати піч. Або замовники люди вже пенсійного віку, які жили у квартирі, а потім придбали тут будинок, і просять побудувати їм піч. Це, мабуть, в них якась ностальгія. Вони росли у будинках з такими пічками. Молодь просить збудувати мангали, барбекю, каміни. Колись робив піч з лежанкою у Дачному. Господиня була масажистка і хотіла, щоб перед процедурою клієнти лежали на теплому, - говорить Юрій.
Також роботи Юрія
На думку майстра, найскладніше у процесі будування печі – розпланувати все, щоб вийти до необхідного рівня. Тобто вирахувати, де розташувати духовку, де колодці, димохід, щоб все разом правильно функціонувало.
- Робота починається знизу, і ти маєш у голові вже віртуально бачити повний макет і йти за ним. Тобто треба бути трішки інженером.
Скласти піч, за словами Юри, насправді зможе будь-який муляр, тобто викласти каміння нескладно. Але питання в тому, що треба знати нюанси, як правильно їх скласти, щоб піч працювала, а не лише була гарна зовні. Адже фасад - це лише обгортка, найважливіше – всередині. А зробити фасад - то зможе кожен будівельник.
- Якщо порівнювати, то вуличний мангал зробити складніше, ніч піч у будинку. Там складніше спроєктувати тягу. У печі усі ходи робляться спеціально, тобто вимушено, а на вулиці треба враховувати вітер, з яких боків він та інші нюанси. Враховувати треба і побажання замовників. Якщо у мангалі будуть просто шашлик смажити, це одна топка, а якщо там ще захочуть і юшку варити, коптити щось, то це інша конструкція, - зазначив чоловік.
Мангал. Майстер обов'язково перевіряє у процесі роботи, як горітиме вогонь, і чи все справно працює
Найгірше в роботі, зізнався Юра, працювати, коли хтось стоїть, як кажуть, над душею.
- Дядько Митя розповідав, що коли він ще працював з дядьками своїми, вони робили піч в одному будинку. Там жила також бабуся. І вона весь час стояла біля них і не відходила. Так вони запевнили бабусю, що піч вже майже готова, і треба гас (керосин), щоб розпалити її. А в ті часи дістати гас було дуже важко. Тож, жінка пішла його шукати, і хлопці спокійно доробили піч. А коли повернулася, то майстри вже пили могорич, а у печі горів вогонь. Вона все зрозуміла. І зараз я, коли працюю, а хтось, буває, стоїть над головою, думаю: треба його послати за гасом, - з посмішкою розповідає Юрій.
Свої знання з ремесла, говорить Юрій, намагався передавати сину, коли той ще навчався у школі. І йому було цікаво спостерігати, допомагати. Але зараз у студентські роки займатися цим у сина немає ані часу, ані можливостей. Тому мати наступника у цій справі поки що він не плекає надії.
Щодо інших місцевих майстрів, то з ними Юрій не знайомий. Але переконаний, що вони є.
- Знаю, бо інколи запрошують відремонтувати піч, і господарі говорять, що хтось з майстрів її зробив, але вона не працює. Або розповідають, що вони просили іншого пічника, але він зайнятий наразі. Тому є майстри, але не думаю, що їх багато. Адже ця спеціальність зараз не популярна, але ремесло унікальне, - зазначив Юрій.
Фото з архіву Юрія Козаря
