Пропонуємо вам зараз перенестися на два-три і більше десятиліть тому, щоб побачити, відчути або згадати атмосферу новорічних ранків тих часів. Ми попросили кількох відомих в громаді мешканців поділитися своїми дитячими фото зі шкільних або дошкільних новорічних ранків. Вони також розповіли, які спогади та емоції пов’язані з ними.
Олександр Новак, староста села Майори і селища Повстанське
- Я любив новорічні ранки у садочку. Вірив і завжди чекав Діда Мороза. Намагався гарно розповісти вірша, щоб отримати з його мішка цукерки або мандарини. Більшої радості і не треба було, бо я дуже любив солодощі. І якби мені дозволяли, міг їсти їх цілий день, тому мамі доводилось ховати цукерки.
Серед усіх ролей, які найбільше запам’яталися – Карлсон. Костюм мені шили батьки. І мене цікавило, а як же ж вони збираються причепити пропелер. А це був справжній пропелер від СРСРівського вентилятора. І тато пожартував, сказавши, що вони просто приб’ють його цвяхом мені до спини. Але мені було не до жартів, я з жахом чекав наближення новорічного ранку, бо боявся одягати той костюм. Врешті пропелер просто пришили до штанів. Свято для мене було врятоване.
Оксана Озерна, лікарка-лаборантка Біляївської лабораторії
1975 рік. Новорічне свято у дитячому садочку. Мене трішки закрила рукою дівчинка у верхньому правому куті. Зате добре видно на передньому плані зайчика - Віталік Агапов.
- Усі свята любила, а новорічні особливо. Найбільше спогадів та емоцій зі шкільних ранків, карнавалів. Бо у нас була можливість самим обирати костюми. Класна керівниця Зінаїда Іванівна Подоба нам довіряла і тому не обмежувала волю нашої фантазії. Кожен, мабуть, обирав образ за своїм темпераментом. Бо часто ми були розбійниками, піратами, циганським табором, мушкетерами. Дорослішаючи, вже воліли до королів, принцес і королев. До речі, про корони. На одному з карнавалів були сценка і танець сніжинок. Дівчата-учасниці, серед яких і я, повинні були бути у кокошниках. А я захотіла відрізнятися від інших і змайструвала собі з фольги корону.
Я у короні 2-й ряд праворуч
Більшість костюмів робили самі. Наприклад, спідниці для розбійниць ми шили на уроках праці. Усі інші аксесуари запозичували у знайомих, у маминих та бабусиних скриньках. А деяким однокласникам допомагали батьки. Ми завжди з нетерпінням чекали образи Олени Шамотій. Адже її батьки були настільки винахідливими і креативними, що готували неймовірні костюми.
А ось на цьому фото закарбований один з найяскравіших спогадів.
Три бандитки і Вова з Сашою у ролі Дафни і Джозефіни
Початок 80-х років, на екрани вийшов фільм у "Джазі лише дівчата". І ми вмовляємо двох однокласників Сашу Коваленка (так, нашого теперішнього майстра різьбяра) і Вову Сандроста перевтілитися на карнавалі у Джозефіну і Дафну з цього фільму. Знайшли перуки, підібрали сукні, взуття, макіяж. Ми не прогадали, усі погляди були прикуті до цих образів. Дякувати хлопцям, їм притаманне почуття гумору, і вони зіграли ролі відмінно.
Микола Величко, звукооператор, керівник театрального гуртка Біляївського міського будинку культури
В той час як мої колеги одногрупники трішки соромилися, я завжди впевненно почувався на сцені.
- Усе моє життя пов’язано зі святами. А починалось усе з дитячого садочка. Майже кожен хлопчик, певно, хоч раз був на Новий рік зайчиком. І я не став виключенням. В ролі вживався одразу. У садочку мені випало бути Гномом, у підмайстрах у старенького Діда Мороза. Він вчив мене кувати новорічну зірку. Власне, саме цей момент і зафіксований на одному з фото.
Продовжились ролі у школі. Якось я виступав з пародією на Машу Распутіну з піснею "Отпустите меня в Гималаи…". Директору так сподобалося, що він підхопив мене на руки. І, до речі, не одразу помітив, що я хлопчик. Довелося бути партнером у бальних танцях під час конкурсу, де оцінювали дівчат. Але публіка за оплесками визначила, що приз глядацьких симпатій має належати саме мені, так я усіх вразив, мабуть. І хоч смішно, що стрічка "Міс глядацьких симпатій" - я досі її зберігаю. Дуже скоро про мою акторську схильність знала уся школа.
Діти, співайте голосно і широко відкривайте ротики - так ми виконували прохання музкерівниці.
Пам’ятаю, Новий рік, старші класи готують КВК. Але я тоді був ще у 6 чи 7 класі. Урок математики. Заходить завуч і говорить: "Величко – на вихід". Я, будучи не самим зразковим за поведінкою учнем, у страху починаю згадувати, що міг накоїти. Але ні - завуч привела мене до актової зали, до старшокласників, щоб я долучився до їх КВК. Тоді мені дісталася роль Моськи з байки Крилова. Після такі вилучення з уроків напередодні свят стали нормою. Якщо необхідно було спародіювати, пожартувати, виступити – Коля Величко з’являвся на сцені. Я відпрацьовував усі ролі, які пропонували, сам кайфуючи від цього. У школі вчився, зізнатися, погано. Але мені багато чого сходило з рук, вчителі ставили задовільно через те, що я мав лаври автора.
Тетяна Приходько, завідувачка ДНЗ "Веселка"
- В дитинстві Новий рік був одним з найочікуваніших періодів. Бо чекали подарунки і новорічні ранки. Я їх дуже любила. Часто діставалася роль Снігуроньки. Вона була дуже почесна і відповідальна, тож не можна було схибити.
Новорічний квінтет. Я у ролі лисички. Дуже раділа, що мені дали балалайку справжню, зі струнами, а не бутафорію, як у моєї колеги праворуч.
Мені пощастило мати тітку швачку, тому костюми в мене завжди були на висоті. А одного разу необхідний був костюм ялинки, і мені справжній - не саморобний, а саме заводський костюм передали аж з Москви. Мені тоді здавалося, що я була найяскравіша.
1978 рік. Тетяна у ролі Снігуроньки.
Традиція проводити новорічні ранки у садочках залишається незмінною. Змінюються лише сценарії і обличчя задіяних в них акторів. Яскравішими стають костюми і з'являється більше декорацій. А все інше – настрій, очікування та емоції дітей – ті самі. Останні два фото з різницею у 18 років - доказ цьому.
1996 рік, Тетяна вже у ролі виховательки
Оксана Бойко, інспекторка з благоустрою
- Мені подобалося ходити у дитячий садочок, тому любила і усі свята, які там проводили. На фото, мій перший новорічний ранок. Згодом я із задоволенням брала участь у всіх танцювальних номерах. Мені діставалися головні ролі у сценках. Найбільше запам’ятала роль падчерки з казки 12 місяців. А от шкільні ранки не залишили яскравого спогаду. Може, тому що я не дуже любила ходити до школи.
