Людмила Слепко кроїть та шиє одяг, може відремонтувати будь-яку річ та повернути її до життя. Спочатку війна на Сході України змусила її повернутися з Донецька на Одещину. Тепер епідемія COVID-19 повернула її до рідного міста з Одеси, де вона працювала у швейному цеху. Однак жінка не впадає у відчай, адже нарешті здійснює давню мрію – відкриває тут майстерню із пошиття та ремонту одягу.
– Все своє життя я бігла з Біляївки, – говорить Людмила. – Багато де жила, але весь час мене повертає до Біляївки. То хвороба рідної людини, яку доглядала. То війна, яка змусила виїхати з Донецька. Останні роки працювала в Одесі у швейному цеху, який відшиває одяг для відомих українських брендів. Через карантин вони скоротили виробництво на невизначений час, тому довелося повернутися знову додому. Але цього разу я навіть рада, що так складається.
Людмила розповідає, що працювала у різних сферах. Була адміністраторкою у кондитерському цеху майже 14 років. Але весь час не полишала шиття. Цікавість до нього привила вчителька біляївської школи №3 Ніна Олександрівна Комзолкіна.
– Шити по суті ніде на той період не вчилася, тільки були шкільні уроки праці, а згодам кілька приватних, – згадує Людмила. – Але ще у школі я вже могла перед виходом на дискотеку спокійно перешити собі і подругам речі та “сверкать” у них.
Ще одне захоплення майстрині - вишивка стрічками
Любов до шиття змушувала усі вільні гроші витрачати на навчання – вчилася шити штори та ламбрекени. Відвідала курси крою за спеціальною методикою “Унімекс-Любакс”, яку вигадала особиста швачка Алли Пугачової Любов Аксенова. Цей вид моделювання та конструювання дозволяє кроїти, не торкаючись фігури. Навчилася шити спідню білизну з мереживом та елітних тканин.
Увесь цей досвід та знання Людмила використовувала час від часу. Шила на замовлення подругам та знайомим, бралася ремонтувати будь-який одяг, повертаючи йому друге життя. Коли жила у Донецьку, то брала замовлення на пошиття штор.
– З часом я прийшла до розуміння, що не хочу працювати “на господаря, на дядю”, що можу спробувати відкрити свою власну справу, – жартує Людмила Слепко, – бренд “Міла Слепко” звучить?
Але вона вирішила підійти до справи зважено. Треба було купити спеціальне обладнання, зрозуміти, як взагалі працює цей бізнес. Тому для початку пішла працювати у швейний цех в Одесі.
- Я поставила собі за мету купити усе необхідне обладнання. “Tesla” серед приладдя коштує недешево. Машинка, оверлок, інше устаткування обійшлося у вартість хорошої машини. Майже все, що заробила, – відкладала. Саме так купила розумну техніку, яка за мірками машини, розвиває швидкість у 200 кілометрів на годину. Наприклад, оверлок бере 5 шарів шкіри. Сумніваюся, що в Біляївці та в окрузі такий ще є у когось, – розповідає жінка.
Машинка здатна працювати з різними тканинами, зокрема шкірою
Техніка настільки розумна, що вранці бажає своїй господарці “вдалого робочого дня” та дає поради, який режим краще обрати. Втім і без порад Людмила знає, що зараз потрібно її клієнткам та клієнтам. Повернення у професію на початку карантину почалося з того, що відшивала маски. Частину – дарувала тим, кому вони були потрібні. Частину – продавала.
– Намагалася так підбирати тканину, щоб маска була елементом образу, – говорить майстриня. – Тому замовлення були. Наприклад, племінниця підказала, якщо маска з принтом танцюристки, то спідничку можна зробити об’ємну з фатину. Намагаюся слідкувати за трендами.
Ще один напрямок – пошив спортивних костюмів та костюмів для прогулянок. Вона сама розробляє моделі, сама шиє. Фактично завжди є костюми в наявності від 42 розміру та вище.
– Цю ідею підказав сам час. Люди більше часу проводять вдома, виходять на прогулянки. Зосереджені на домашньому перебуванні, але хочуть так само мати охайний та гарний вигляд. Тому купила якісну турецьку тканину та відшиваю – на замовлення та просто для продажу. Поки що перші “клієнти” – сестри, подруги. Вартість такого костюма від 600 гривень. Нижче, ніж у магазинах. Остаточна вартість буде залежати від того, які елементи замовники захочуть додати: змійки, додаткові кармани, шнурки тощо.
Поки що найскладніша частина – це пережити карантин. З інтернетом та соціальними мережами поки що майстриня на “ви”. Хоча розуміє, що у карантин, особливо у червоній зоні, товар легше пропонувати саме в онлайні.
Костюми, які шиє Людмила Слепко
– Ніби я не зовсім далека від світу комп’ютера. Навіть вчилася 3Д-моделюванню, але це все треба вчити, як поширювати інформацію, працювати з соцмережами. Поки що фотографую свої моделі та викладаю на сторінці у Facebook, – каже жінка.
Людмила згадує десятки історій, коли її шиття виручало знайомих та подруг. Перешивала за кілька годин до весілля сукні наречених, сукні дружок. Впевнена, її робота зробить замовників щасливими.
– Я все вмію. У переліку послуг – ремонт одягу, пошив одягу за фотографіями, пошив штор, будь-якого текстилю, – говорить жінка.
Ще одна тема, за яку готова взятися Людмила, – це пошиття комплектів мама-донька. Сукні, спортивні костюми та костюми на прогулянку. Варто лише показати модель – Людмила все відтворить.
Вона сама робить лекала і готова відшити моделі на буль-який тип та розмір фігури
– Працюю дуже швидко. Наприклад, для публікації хотіла додавати фотографії костюмів, тож з ранку до обіду пошила три. Не люблю підводити клієнтів, – каже пані Людмила.
Інколи жалкує, що втратила частину клієнтів через те, що довго не жила у Біляївці. Але вірить, що швидко поверне їх. Біляївку тепер любить не тільки за те, що це її рідне місто. Тут вона знайшла нове захоплення. Їздить на рибалку разом з родиною.
– Спочатку була на рибалці “поварьошкою”. Маю увесь арсенал знаряддя: сумку-холодильник, переносну пічку-мангал, купили палатку. А з часом і сама полюбила рибалити. Інколи так виходить, що на весь берег у мене в одної клює. Рука легка. Тож чекаю у себе всіх, кому треба щасливий одяг для щоденних виходів і на свята, – каже жінка.
Зараз Людмила, користуючись карантином, готує приміщення, неподалік від магазину “Велес” по вулиці Отамана Головатого. Сподівається, що її справа буде затребувана біляївчанками та біляївцями.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
