Які таємниці зберігають пам’ятники Біляївки? Пройдіть тест і дізнайтеся

Меморіал Слави у Біляївці розташований на місці братської могили. Тут поховані воїни-визволителі міста та учасники опору румунським окупантам у роки Другої світової війни. Пам’ятники на цьому місці були встановлені пізніше.

Перші поховання з’явилися ще у 1941 році. Тоді на місці сучасного меморіалу була Базарна площа. Після окупації Біляївки румунськими військами у серпні 1941 року тут публічно розстріляли чотирьох активних учасників опору. Лише через кілька днів родичам дозволили забрати їхні тіла для поховання.

У квітні 1944 року неподалік (на місці сучасного відділу поліції) працював шпиталь №200 корпусу Плієва. Через нестачу медикаментів багато поранених помирали, і їх ховали саме на Базарній площі.

У 1944 році на цьому місці встановили перший пам’ятний знак — тумбу з червоною зіркою. У 1957 році сюди перезахоронили бійців корпусу Плієва, які загинули на підступах до міста.

У 1968 році сюди ж перепоховали останки воїнів, які покоїлися в братських могилах на вулиці Героїв громади (де знаходився банк "Україна").

На 65-річчя Перемоги на меморіалі перепоховали останки воїнів з інших братських могил Біляївки.

З часом на цьому місці з'явився, по суті, музей-меморіал під відкритим небом.

У 2024 році тут відкрили Стелу пам'яті, присвячену загиблим захисникам України — Героям Біляївської громади. 

Меморіал Слави у Біляївці розташований на місці братської могили. Тут поховані воїни-визволителі міста та учасники опору румунським окупантам у роки Другої світової війни. Пам’ятники на цьому місці були встановлені пізніше.

Перші поховання з’явилися ще у 1941 році. Тоді на місці сучасного меморіалу була Базарна площа. Після окупації Біляївки румунськими військами у серпні 1941 року тут публічно розстріляли чотирьох активних учасників опору. Лише через кілька днів родичам дозволили забрати їхні тіла для поховання.

У квітні 1944 року неподалік (на місці сучасного відділу поліції) працював шпиталь №200 корпусу Плієва. Через нестачу медикаментів багато поранених помирали, і їх ховали саме на Базарній площі.

У 1944 році на цьому місці встановили перший пам’ятний знак — тумбу з червоною зіркою. У 1957 році сюди перезахоронили бійців корпусу Плієва, які загинули на підступах до міста.

У 1968 році сюди ж перепоховали останки воїнів, які покоїлися в братських могилах на вулиці Героїв громади (де знаходився банк "Україна").

На 65-річчя Перемоги на меморіалі перепоховали останки воїнів з інших братських могил Біляївки.

З часом на цьому місці з'явився, по суті, музей-меморіал під відкритим небом.

У 2024 році тут відкрили Стелу пам'яті, присвячену загиблим захисникам України — Героям Біляївської громади. 

Пам'ятник демонтували в рамках закону про декомунізацію. Григорій Котовський був активним діячем більшовицького режиму та командиром Червоної армії. Його діяльність пов’язують із воєнними злочинами, зокрема з масовим розстрілом полонених воїнів армії УНР. 

Ім’я Котовського з Біляївкою пов'язане подіями громадянської війни 1917–1922 років. У 1919 році, коли на Одещину зайшли денікінці, в регіоні розгорнувся повстанський рух. До нього долучилися мешканці придністровських сіл. Частина жителів Біляївки приєдналися до загону Котовського.

За свідченнями краєзнавців, пам’ятник встановили у Біляївці до 40-річчя встановлення радянської влади — орієнтовно у 1957–1959 роках.

На постаменті була табличка з написом "Героям Гражданской войны Приднестровья", згодом — "Героям Придністров’я". У центрі композиції постать самого Котовського, а по боках — два воїни. 

Пам'ятник демонтували в рамках закону про декомунізацію. Григорій Котовський був активним діячем більшовицького режиму та командиром Червоної армії. Його діяльність пов’язують із воєнними злочинами, зокрема з масовим розстрілом полонених воїнів армії УНР. 

Ім’я Котовського з Біляївкою пов'язане подіями громадянської війни 1917–1922 років. У 1919 році, коли на Одещину зайшли денікінці, в регіоні розгорнувся повстанський рух. До нього долучилися мешканці придністровських сіл. Частина жителів Біляївки приєдналися до загону Котовського.

За свідченнями краєзнавців, пам’ятник встановили у Біляївці до 40-річчя встановлення радянської влади — орієнтовно у 1957–1959 роках.

На постаменті була табличка з написом "Героям Гражданской войны Приднестровья", згодом — "Героям Придністров’я". У центрі композиції постать самого Котовського, а по боках — два воїни. 

Ні, бо йдеться не про окуповану частину Молдови, а про мешканців придністровських населених пунктів, які брали участь у громадянській війні. 

І пам'ятник демонтували в рамках закону про декомунізацію. Адже Григорій Котовський був активним діячем більшовицького режиму та командиром Червоної армії. Його діяльність пов’язують із воєнними злочинами, зокрема з масовим розстрілом полонених воїнів армії УНР. 

Ім’я Котовського з Біляївкою пов'язане подіями громадянської війни 1917–1922 років. У 1919 році, коли на Одещину зайшли денікінці, в регіоні розгорнувся повстанський рух. До нього долучилися мешканці придністровських сіл. Частина жителів Біляївки приєдналися до загону Котовського.

За свідченнями краєзнавців, пам’ятник встановили у Біляївці до 40-річчя встановлення радянської влади — орієнтовно у 1957–1959 роках.

На постаменті була табличка з написом "Героям Гражданской войны Приднестровья", згодом — "Героям Придністров’я". У центрі композиції постать самого Котовського, а по боках — два воїни. 

Ні, це народна назва "Пам’ятник на пісках". Вона пов’язана з трагічними подіями 1941 року. Саме на цьому місці, у піщаному кар’єрі на околиці Біляївки, румунські окупанти стратили бійців винищувального загону — місцевих жителів, які чинили опір окупаційній владі.

Після захоплення міста їх зрадили та видали окупантам. Заарештованих повели до кар’єру, який у місті називали "піски". До четвертої години ранку 3 вересня 1941 року розстріл було завершено. Лише одному з них вдалося врятуватися та втекти.

На згадку про цю трагічну сторінку історії у цьому місці встановили пам’ятник Скорботній матері. Попри це, за ним закріпилася неофіційна назва — "Пам’ятник на пісках", де і зараз знаходяться піщані кар'єри. 

Ні, назва "Пам’ятник на пісках" пов’язана з трагічними подіями 1941 року. Саме на цьому місці, у піщаному кар’єрі на околиці Біляївки, румунські окупанти стратили бійців винищувального загону — місцевих жителів, які чинили опір окупаційній владі.

Після захоплення міста їх зрадили та видали окупантам. Заарештованих повели до кар’єру, який у місті називали "піски". До четвертої години ранку 3 вересня 1941 року розстріл було завершено. Лише одному з них вдалося врятуватися та втекти.

На згадку про цю трагічну сторінку історії у цьому місці встановили пам’ятник Скорботній матері. Попри це, за ним закріпилася неофіційна назва — "Пам’ятник на пісках", де і зараз знаходяться піщані кар'єри. 

Ні, цей пам’ятник безпосередньо пов’язаний з трагічною подією у Біляївському районі, а саме — загибеллю 32-річного оперативника, жителя Біляївки Олександра Згами. 

18 травня 2003 року у селі Градениці було скоєно розбійний напад на місцевий бар. На місце події одразу виїхала слідчо-оперативна група, до складу якої входив Олександр Згама.

Під час затримання озброєних злочинців він першим увійшов до недобудованого будинку, де отримав смертельне поранення.

За вірність присязі Олександра посмертно нагородили відзнакою МВС "Хрест Слави" та присвоїли звання майора міліції. 

Ні, це пов'язано із візитом Леоніда Брежнєва, який мав проїжджати повз Біляївку дорогою до Молдови. 

На в’їзді до міста знаходилася насосна станція, яку неправильно спроєктували: без врахування рельєфу території, тож вона не працювала, а під час війни зазнала пошкоджень.

Щоб не показувати занедбану споруду генеральному секретарю, терміново впорядкували територію та облаштували там меморіал "Ніхто не забутий, ніщо не забуто". 

На випадок запитань була вигадана легенда: мовляв, руїни не прибирають із поваги до розстріляних на цьому місці підпільників. За таку "креативність" місцеві жителі жартома назвали посадовців "акторами", а будівлю-пам'ятник — "Оперним".

Насправді ж у роки Другої світової війни неподалік від цієї споруди дійсно були розстріляні члени підпілля. Уже в наш час тут встановили стелу у пам’ять про ці трагічні події.

Ні, це пов'язано із візитом Леоніда Брежнєва, який мав проїжджати повз Біляївку дорогою до Молдови. 

На в’їзді до міста знаходилася насосна станція, яку неправильно спроєктували: без врахування рельєфу території, тож вона не працювала, а під час війни зазнала пошкоджень. Щоб не показувати занедбану споруду генеральному секретарю, терміново впорядкували територію та облаштували там меморіал "Ніхто не забутий, ніщо не забуто". 

На випадок запитань була вигадана легенда: мовляв, руїни не прибирають із поваги до розстріляних на цьому місці підпільників. За таку "креативність" місцеві жителі жартома назвали посадовців "акторами", а будівлю-пам'ятник — "Оперним".

Насправді ж у роки Другої світової війни неподалік від цієї споруди дійсно були розстріляні члени підпілля. Уже в наш час тут встановили стелу у пам’ять про ці трагічні події.

Ні, арку-ворота станції "Дністер" збудували біляївські майстри — Андрій Кузьмич Дурбало та Федір Пилипович Підмазко.  

Арка стала одним із головних символів Біляївки і зображена на гербі міста. Імовірно, саме вона згадується в історичних джерелах як "білі ворота". Під час Другої світової війни споруда зазнала пошкоджень, а в повоєнний період її відновили.

Цікавий той факт, що арка не завжди була біла, до 125-річчя станції її вже розфарбовували різними кольорами.  

Ні, арку-ворота станції "Дністер" збудували біляївські майстри — Андрій Кузьмич Дурбало та Федір Пилипович Підмазко.  

Арка стала одним із головних символів Біляївки і зображена на гербі міста. Імовірно, саме вона згадується в історичних джерелах як "білі ворота". Під час Другої світової війни споруда зазнала пошкоджень, а в повоєнний період її відновили.

Цікавий той факт, що арка не завжди була біла, до 125-річчя станції її вже розфарбовували різними кольорами.  

Ні, це фігура видри, яка тримає у лапах карася. Під час її встановлення у майстра Олександра Коваленка та комунальників, які допомагали з монтажем, з’явилася ідея жартівливого повір’я.

Мовляв, той, хто лагідно потре карася по спинці, матиме удачу, а рибалки — гарний та щедрий улов. 

Ні, це фігура видри, яка тримає у лапах карася. Під час її встановлення у майстра Олександра Коваленка та комунальників, які допомагали з монтажем, з’явилася ідея жартівливого повір’я.

Мовляв, той, хто лагідно потре карася по спинці, матиме удачу, а рибалки — гарний та щедрий улов. 

Ні, це фігура видри, яка тримає у лапах карася. Під час її встановлення у майстра Олександра Коваленка та комунальників, які допомагали з монтажем, з’явилася ідея жартівливого повір’я.

Мовляв, той, хто лагідно потре карася по спинці, матиме удачу, а рибалки — гарний та щедрий улов. 

Це правда. У Біляївці відтворили точну копію легендарного грот-фонтану, який у 1873 році першим прийняв дністровську воду на Соборній площі в Одесі.

Копію створили до 150-річчя запуску одеського водогону та Дня народження Біляївки. 

За основу взяли історичні зображення, знайдені у Біляївському музеї "Чистої води" та в газетній публікації 1874 року. Фонтан із каменю витесав майстер Олександр Коваленко. Сьогодні цей об’єкт нагадує про ключову роль Біляївки в історії водопостачання Одеси.

Ні, у Біляївці відтворили точну копію легендарного грот-фонтану, який у 1873 році першим прийняв дністровську воду на Соборній площі в Одесі.

Копію створили до 150-річчя запуску одеського водогону та Дня народження Біляївки. 

За основу взяли історичні зображення, знайдені у Біляївському музеї "Чистої води" та в газетній публікації 1874 року. Фонтан із каменю витесав майстер Олександр Коваленко. Сьогодні цей об’єкт нагадує про ключову роль Біляївки в історії водопостачання Одеси.

Ні, кошти на інсталяцію збирали містяни під час гастрофестивалю "Дністровська вертута". Більше 3000 гривень зібрали там, решту доклали з міського бюджету.

Інсталяцію змонутвали працівники Біляївського ЖЕКП, а підключили до освітлення працівники КП "Наш дім". 

Це було у 2019 році.

Ні, кошти на інсталяцію збирали містяни під час гастрофестивалю "Дністровська вертута". Більше 3000 гривень зібрали там, решту доклали з міського бюджету.

Інсталяцію змонутвали працівники Біляївського ЖЕКП, а підключили до освітлення працівники КП "Наш дім". 

Це було у 2019 році.

Зображення квітки на стелі при в’їзді до села Мирне пов’язане з першими поселенцями, які займалися вирощуванням квітів. Мирне було німецькою колонією Фройденталь (Freudental — "Долина радості").

За спогадами місцевого вчителя Едуарда Мака, перші жителі села завозили екзотичні квіти та дерева з різних країн, перетворивши поселення на квітучий сад. 

Традиція вирощування квітів у Мирному збереглася й сьогодні. Саме тому квітка стала символом села.

Ні, зображення квітки на стелі при в’їзді до села Мирне пов’язане з першими поселенцями, які займалися вирощуванням квітів. Мирне було німецькою колонією Фройденталь (Freudental — "Долина радості").

За спогадами місцевого вчителя Едуарда Мака, перші жителі села завозили екзотичні квіти та дерева з різних країн, перетворивши поселення на квітучий сад. 

Традиція вирощування квітів у Мирному збереглася й сьогодні. Саме тому квітка стала символом села.

Ні, автором пам’ятника є відомий одеський скульптор Микола Худолій. 

Ні, автором пам’ятника є відомий одеський скульптор Микола Худолій. 

Автором пам’ятника є відомий одеський скульптор Микола Худолій.