В Україні 2020 оголошено роком медсестринства. МОЗ України планувало змінити негативну ситуацію у галузі, де працюють, переважно, одні жінки. Ми також хочемо привернути увагу до гендерного аспекту професії, адже у Біляївської лікарні серед молодшого медичного персоналу немає жодного чоловіка. Біляївка.City зустрілися з медсестрами та молодшими медсестрами Біляївської ЦРЛ у непрості дні пандемії COVID-19, щоб показати залаштунки професії.
Суспільство невисоко оцінює їхню працю. Якщо стаж у 30 років, то на руки виходить 4500-5000 гривень. На старті заробітна платня - 3300 гривень. Ще 300 гривень доплачують за роботу у відділенні гнійної хірургії. Кожна має купити спецодяг, тапочки. Це разові трати, але потрібно щонайменше 500 гривень на один комплект. Його вистачить на рік-два. Бажано мати декілька: на літо і на зиму. Співрозмовниці вважають, що такий низький дохід — головна причина того, що серед них немає чоловіків.
— За роки моєї роботи (працює жінка тут понад 30 років - прим.Біляївка.City) було всього три медбрати,— говорить Наталія Підмазко з прийомного покою, - це хлопці, які вже навчалися, або планували вступ до медичного вузу. Працювали заради запису в трудовій.
Нещодавно Біляївка.City досліджували ринок праці у Біляївці, та з'ясували, що пропозицій для чоловіків набагато більше, ніж для жінок. Оплата праці навіть за некваліфікований труд для чоловіків стартує від 6500-7000 гривень. Це один з проявів гендерної нерівності українського суспільства.
Довідково: у першому кварталі 2020 року середньомісячна зарплата жінок склала 9785 гривень, що на 21,3% менше, ніж середньомісячна зарплата чоловіків – 12 438 гривень. Про це повідомляє Державна служба статистики України. За даними Держстатистики, в лютому 2020 року середня заробітна плата медичних працівників та працівниць склала 7471 гривню. Менше - лише у сфері готельного обслуговання.
Попри найнижчу в Європі зарплатню для медичних сестер, робота їх українських колежанок важка не лише морально, а й фізично.
Двічі на день молодший персонал носить гарячу їжу у відділення лікарні у тарі по 7-8 кілограмів на одну руку
Жінки визнають, що часто їм дорікають "легкістю" професії. Кажуть: ви ж працюєте 10 днів на місяць. Це нескладна зайнятість. Тож і зарплатня "нормальна".
Мало хто знає, яка насправді робота медичних працівниць. За добу чергування у прийомному відділенні інколи буває до п’ятдесяти людей з інфарктами та інсультами, ранами, порізами та після дорожньо-транспортних пригод.
— Але "найтяжчі" пацієнти — чоловіки, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння, — продовжує Надія Підмазко. – Вони кидаються на медперсонал, влаштовують істерики, б’ються.
Після одного з таких випадків адміністрація лікарні була змушена встановити "тривожну кнопку" та передати пост надання невідкладної допомоги під охорону.
— Останнім часом побільшало важких хворих. Помолодшали інфаркти та інсульти, — відзначає Людмила Дурбало, старша медсестра відділення. — Родичі приїжджають разом з бездиханною близькою людиною, кричать, плачуть, звинувачують всіх навколо.
Людмила Дурбало - старша медсестра прийомного відділення
Їх робота ускладнилася під час пандемії COVID-19. Жодна з них не залишила робоче місце. Хоча, за інформацією головного державного санітарного лікаря Віктора Ляшка, від лютого до червня зафіксували майже 6 тисяч інфікованих медичних працівників. Раніше на рік реєструвалося до 4 тисяч випадків інфекційних хвороб серед медичних працівників та працівниць, пов'язаних із наданням медичної допомоги саме в лікарнях. Оскільки в Україні жінки становлять 82% усіх зайнятих у сфері охорони здоров’я, то це стосується, передусім, саме їх. За даними ВООЗ, повсюди в європейському регіоні жінки є більшістю у кадровому складі охорони здоров’я.
Від початку епідемії приміщення прийомного відділення Біляївської лікарні поділили на дві частини — в одній приймають пацієнтів з температурою. Медперсоналу, щоб зайти туди, необхідно одягнути костюм, захисний щит на обличчя, пройти дезінфекцію. У літню спеку - навіть кілька хвилин знаходиться у такому вбранні важко.
Через такі рамки з дезінфектором потрібно проходити кілька разів на добу
Так само після передачі пацієнтів або пацієнток далі, вони мають пройти дезінфекцію, змінити одяг. Інколи за добу чергування таких процедур може бути 5-6. Увесь інший час вони у масці та рукавичках.
Завдяки таким складним заходам безпеки з лютого по липень саме у Біляївській лікарні не було жодного випадку зараження.
- Інколи нам цим дорікають, - говорять наші співрозмовниці, - не така страшна ця епідемія, як її малюють у ЗМІ, кажуть. Однак ніхто не знає, якими силами ми намагаємося уникнути зараження.
У проєкті The Village показали селфі медичних працівниць до та після чергування. Такі фото можна сьогодні робити в усіх лікарнях України. Біляївська - не виключення, хоча медпрацівниці соромляться показувати свою втому, виснаження в об'єктив фотоапарату.
У приміщенні стоїть велика ванна, є душова кабінка. До обов’язків медперсоналу входить помити пацієнта чи пацієнтку перед тим, як направити їх далі. Трапляється, що привозять літніх людей, безпритульних, які не бачили мила та води десятиліттями. Треба переступити через себе. Вдихнути-видихнути — і знову допомагати.
Фото 2019 року. Жінка на фото - безпритульна, їй щойно зняли гіпс, в якому вона була кілька місяців
— Коли людина сама не може пересуватися, ми мусимо довезти до відділення. Родичі нам кажуть: кличте санітарів, а санітари — це ми з колежанками. Піднімаємо — і малесеньких дітей, і людей вагою за 150 та більше кілограмів, - розповідають медсестри.
Вантажний ліфт - щоб підняти пацієнтів. Перекладати на ліжко - доводиться вручну
У дні між чергуваннями відпочивати не доводиться. Співрозмовниці визнають, що їх годують город, теплиці, корови та інша додаткова зайнятість.Чимало жінок є головними чи єдиними утримувачками своїх дітей та стареньких батьків.
— Ми дуже переживаємо за свої родини, — визнає Любов Дурбало. — Ніхто не знає скільки буде випадків на Одещині. У нас навіть немає змоги ізолюватися від родини, щоб їх не наражати на небезпеку.
— Коли я тільки починала працювати після училища, то дуже боялася схибити, щось неправильно зробити, — говорить Наталія Федоренко. — Але мене дуже підтримували старші жінки, які віддали лікарні по 40-50 років життя. Мудрі та досвідчені санітарки, нянечки казали мені: заспокойся, донечко, ми підкажемо, все буде добре.
Наталія Федоренко
Взаємовиручка і взаємопідтримка, злагодженість колективу — одна з причин, чому багато хто залишається вірним районній лікарні навіть в умовах маленьких зарплат та психологічно важкої роботи.
Майя Чабан - старша медична сестра терапевтичного відділення
Мені показують журнал пацієнтів. Щодня нові стовпчики — прізвища, діагнози, призначення. На вихідних — менше, з понеділка цей стовпчик зростає.
Книга обліку пацієнтів та пацієнток терапевтичного відділення
Не очерствіти душею — складно, але вони намагаються. Паліативна допомога — це вид медичної допомоги для людей із серйозними хворобами - в Україні не дуже поширена. Тож саме у терапевтичному відділенні доводиться інколи полегшувати симптоми і зменшувати страждання від серйозних хвороб.
Зворушливу подяку за їх милосердя написала колега Ірина Карачанова. Її життя забрала тяжка хвороба, а доживала свої дні Ірина саме у рідному відділенні.
- Милі мої сестрички, мої янголи милосердя, мої ріднесенькі, так зверталася до нас Ірина...Ми часто бачимо смерть. Я думала, що до неї можна звикнути, але ні, — каже Майя Чабан, витираючи сльози, які мимоволі котяться з очей.
— Я тут не заради винагороди працюю, — додає Наталія Федоренко. — У колі друзів навіть жарт є такий, що я — волонтерка, а це моє хобі. Тобі привезли знесилену людину, яку покидає життя. У неї бліде обличчя. Смерть стоїть зовсім поруч та простягає свої руки за нею. Разом з лікарками (у терапевтичному відділення працюють тільки жінки серед лікарського персоналу - прим.Біляївка.City), робиш медичні маніпуляції, вона міцнішає, оживає, обличчя стає рожевим, життя повертається в тіло людини. Її привезли на ношах, а з відділення вона йде своїми ногами. Це справжнє чудо! І я причетна до його створення.
— Ми плачемо, коли йдуть з життя наші постійні пацієнти та пацієнтки, — додає Юлія Єфімовська, — багатьох знаємо роками. Вони, як рідні. Кожна смерть — трагедія, яку треба пережити.
Нещодавно прощалися з молодою дівчиною, яка лікувалася тут протягом майже 15 років. У неї була важка патологія серця. Медпрацівниці мають перекласти людину на ноші, відвести до моргу, змінити після неї чи нього білизну на ліжку. А потім йти до інших, надавати їм допомогу та намагатися не зрадити званню янголів милосердя.
Медсестри сподіваються, що карантин, пов'язаний з епідемією, навчить багатьох елементарним правилам гігієни та охорони здоров’я: до лікарні не можна заходити без маски, треба ретельно мити руки, знімати верхній одяг у приміщенні, одягати бахіли.
- Коли наголошуємо, люди ображаються, скандалять. Ми ж лише захищаємо їх рідних від зовнішніх інфекцій, які вони можуть занести в палату, - говорять співрозмовниці.
Фізичні навантаження тут чималі
— Це полегшить роботу не лише медичним працівницям, їм буде простіше робити маніпуляції, — замріяно кажуть співрозмовниці, — а й страждання та біль самих пацієнтів та пацієнток.
Емоційне вигорання — одна з найбільших проблем професії. Бути стриманою. Бути професійною. Бути компетентною. Служити людям. Весь час вчитися. Терпіти образи. Відповідати не лише за себе, а й на тисячі претензій до державної політики у сфері охорони здоров'я. Суспільство ставить дуже багато вимог, але чи справедливо оцінює працю?
Кава у ліжко, жартують нянечки, як розносять лікарняну їжу до палат
Як знімати стрес від роботи — у кожної свій рецепт. Старша медсестра хірургічного відділення Наталія Додонова вірить у силу цілющого слова:
— Розмови — це своєрідний спосіб реабілітації та відновлення. Інколи роблю процедуру та приговорюю: ось зараз ми тиск поміряємо, а тепер зробимо укольчик. Нічого, що перед тобою доросла людина, вона наче заколихується від розмови. Важливо говорити одна з одною на зміні. Ділимося радостями та турботами. І трішки легше стає.
У хірургічне відділення привозять людей після ДТП, з відкритими ранами, порізами. Не кожна людина фізично витримає навіть бачити те, що доводиться їм лагодити в людських організмах.
- Лікарі зробили призначення, а нам виконувати, - каже Наталія Додонова, - найтяжче працювати з людьми, які постраждали у ДТП, коли там складні рани, травми, а ще з тими, які перебувають на лікуванні у гнійному відділенні. Доплата у 300 гривень до ставки - це ніщо за цю роботу.
Відділення гнійної хірургії Біляївської ЦРЛ
Виходити - так казали раніше про процес лікування. Медичним працівницям треба зробити десятки кроків, маніпуляцій навколо пацієнтів та пацієнток, щоб вони знову могли жити повноцінним життям.
Медпрацівниці Біляївської лікарні впевнені, що треба вводити в обіг ще одне слово— вислухати. Медицину має почути суспільство, яке приходить до лікарні злякане, знесилене від хвороби, а суспільство повинно дослухатися до медичних порад та рекомендацій.
Було б добре, замріяно кажуть біляївські медсестри, якби суспільство більш гідно оцінило їх потрібну та важливу працю: впроваджувалися реформи у сфері громадського здоров'я, що забезпечують рівність чоловіків і жінок, зокрема, в оплаті праці, створювалися належні умови для роботи.
