Оксана — художниця, яка особливо ніде не вчилася малювати, але робить це у своїй манері та техніці, виставляє роботи на міських святах. Євген налагодив виробництво домашніх наливок із ягід, за якими стоїть черга на етноярмарках Одещини. Але це — лише їхнє хобі. Основна робота, якою зайняті Сергієнки з Біляївки — вирощування овочів, а також органічних ягід.
— Все почалося з "борщового набору", а може колись, років через десять-п'ятнадцять, закінчитися ананасами, — жартує Євген. — Клімат дуже міняється, маємо до нього пристосовуватися якось.
Окрім клімату, Сергієнкам довелося пристосуватися і до викликів карантинних обмежень.
Євген, Оксана та їхня донька — родина з Біляївки, яка вирішила займатися органічним землеробством
Історія почалася набагато раніше першої зустрічі Євгена та Оксани. Її родина займається сільським господарством вже кілька поколінь. До революції була землевласниками, у яких комуністи забрали наділи. Потім батьки Оксани стали тепличниками. Вирощували помідори. Після розпаювання колгоспів родина отримала шматок землі.
— Дідусь Віктор Михайлович, коли дізнався про це, плакав, — розповідає Оксана. — Його земля повернулася нам в дуже поганому стані. Та й потім, через брак знань, з нею працювали не так, як варто було б: мало хто дотримувався сівозмін, десятиліттями вносилися агресивні добрива, які виснажували землю, випалювалася стерня після зернових культур. Ці всі піщані бурі, свідками яких ми є, результат такого господарювання.
Через аномальну спеку влітку та відсутність опадів родина кілька років поспіль втратила врожай овочів та цибулі. Тож вони вирішили шукати заміну цим культурам. Знайомий фермер запропонував спробувати вирощувати полуницю.
Перша полуниця, яку виростили фермери
Спочатку не виходило. Фермери втратили майже гектар рослин у перший рік, а врожай був зовсім маленький.
— І тут нам пощастило, — продвожує Оксана. — Ми познайомилися з представниками Українського проєкту бізнес розвитку плодоовочівництва. Це проєкт, який підтримує Канада у якості допомоги Україні стати на ноги, розвивати підприємництво та органічне землеробство. Завдяки фахівцям проєкту ми відвідали декілька семінарів, побували у місцевих органічних домогосподарствах. Зрозуміли, що потрібно відмовлятися від агресивних хімічних препаратів. Таку полуницю можна їсти і дорослим, і дітям без застереження.
Зміни помітили майже одразу: налагодили технологію — і полуниця пішла. Окрім того, за кілька років змінилася структура землі.
На невеличкій фермі майже весь рік працює родина: Євген, Оксана та їхня донечка. Додаткову силу — родичів, друзів долучають тільки для збору врожаю
— Земля стала приємною на дотик, масною, пористою, схожою за структурою на халву, а не на пил чи порох. У ній з’являються корисні черв’ячки, які насичують землю киснем. Якщо правильно доглядати за землею, вона починає сама себе реабілітувати та відновлювати.
На полі родина працює переважно удвох. У сезон робочий день починається зі сходом сонця і триває до останніх променів. Вихідні визначає дощ. У цей день можна залишитися вдома та не їхати на поле. Взимку робота також є, якщо займатися пізніми овочами. Однак попри таку важку працю, прибуток дозволяє лише виходити в нуль, а не мати якісь наддоходи.
Найскладнішим виявилося налагодити ринки збуту. Працювати над цим вчать також фахівці проєкту. Бо за статистикою, майже 90% домогосподарств втрачають реальні прибутки, бо здають задарма свою продукцію перекупникам, не готують продукт, а продають сировину.
Був період, коли овочі для соків купував один з відомих українських виробників. Тепер він перейшов на суху моркву, а свіжу вже не купує.
Головне -знайти для полуниці збут
— У супермаркетах наш місцевий продукт не дуже беруть. Там вигідніше везти заморську продукцію, — говорить Євген. — Тому маємо думати, як продавати свою. Влітку ми налагодили продаж для відпочивальників на турбазах, є ще деякі ідеї у Оксани. Бо це вона мозок нашої справи, я більше робочі руки.
Карантин змусив родину шукати вихід на клієнтів через інтернет.
— Дала оголошення в соцмережах, зібрала замовлення та доставила, — ділиться досвідо Оксана. — Тепер пробую трішки по-іншому робити, наперед збираю замовлення, формую маршрут, щоб зменшити витрати на доставку. Є мрія зібрати кооператив органічних виробників та працювати на доставку. Якщо людина дбає про власне здоров’я та хоче бути впевненою у якості продукції, чому б їй не купувати у нас? Ми привезли б під двір за списком все, що треба. Вирощувати ми вміємо. Тепер би вийти на кінцевого покупця.
Вартість кілограма полуниці цього року була від 140 до 60 гривень, в залежності від терміну сезону. Про виручку Сергієнки не розповідають, але кажуть, що прожити рік тільки на кошти від фермерства неможливо. Тому взимку шукають собі додаткову зайнятість.
Ще одна справа, яку довелося освоїти — це переробка. Якось полуниця вийшла на сезон дощів. Для неї — це смерть. Вона моментально втрачає товарний вигляд, набирається води. Щоб врятувати врожай, Євген вирішив зробити домашню наливку.
Домашня полунична наливка від Євгена
— У ній лише чистий полуничний сік та трішки цукру. Вийшов ароматний продукт, створений природним бродінням. Більшу частину ми продаємо на фестивалі домашнього вина у Сараті. Нас там знають та чекають. Взагалі, це вже бренд — овочі, полуниця, наливка від Сергієнків. І Оксана думає, як ми можемо його презентувати, щоб наш товар пізнавали, навіть, якщо не ми його продаємо.
За словами Оксани, її батьки мріяли, щоб вона займалася чимось іншим, ніж сільське господарство. Бо ця праця дуже складна. Дівчина навіть має фах юристки. Однак пропрацювала в цій сфері лише кілька днів.
— Я завжди мріяла бути художницею. Але через різні обставини не вдалося піти вчитися. Тепер малюю для себе, для душі. Навіть мрію якось влаштувати еко-виставку картин. Неподалік від нас, в Маяках, є конюшні. Ми інколи передаємо туди моркву для коней. Мрію саме там влаштувати виставку картин, показати людям природу, наш край, наше поле. Можливо, це наступна сходинка в нашому фермерському бізнесі — арготуризм.
У вільний час Оксана навчає малювати дітей, які живуть в мікрорайоні станції Дністер. Має мрію колись відкрити студію, а поки займається цим для душі та відпочинку.
У родини багато ідей: хочуть пробувати вирощувати інші ягоди. Навіть є мрія збудувати лабораторію для вирощування екзотичних рослин.
Однак більшість ідей впирається у бюрократію та завищені ціни на державні послуги.
— Провести електроенергію, отримати дозволи на відкриття цеху — нереально з нашими обертами. Хочеться рухатися далі, жити тут, працювати на своїй землі, але держава на багато речей ставить палки в колеса. Наприклад, поруч вже кілька років стоять закинути теплиці, де можна було б відкрити цех для виготовлення натуральних джемів. Однак такі маленькі одноосібники як ми не в змозі взяти їх в оренду. Приїжджали іноземці, їм теж не дуже цікаво. Так і пустують. Поки полиці наших магазинів, ринків та супермаркетів завантажені іноземною продукцією.
Кажуть, що треба об’єднуватися з іншими маленькими домоволодіннями.
— Уся родина задіяна, є кілька друзів. Ми разом вирішуємо якісь глобальні речі, купуємо чи ремонтуємо техніку, насіння, взаємодіємо з банками, збираємо продукцію в піки врожайності. Але кооперація має бути більш розвиненою, щоб могли займатися збутом не лише оптовикам, а й кінцевому споживачу, без втрати реальної вартості продукції.
Над цим Оксана та Євген теж вже працюють. Залучають своїх друзів до навчання та кооперації.
Зв'язатися з Оксаною можна, написавши їй на Facebook-сторінку.
