Нещодавно в нашому місті сталася біда – життя собі вкоротила досить молода жінка. Після її смерті багато хто намагався знайти пояснення її вчинку, але всі сходилися на одному – у жінки явно були ознаки депресивного стану. Вона стала усамітнена, мала відчужений вигляд, хоча до цього була досить компанійською людиною. У нашому суспільстві, особливо в такій досить закритій спільноті, як громада провінційного містечка, проблема психічного здоров’я все ще залишається темою-табу для обговорення. Чи можна в такій ситуації було допомогти людині, як це зробити делікатно, чи є якісь законні підстави для рідних та близьких скористатися правом направити близьку людину до лікаря? Ми поговорили з психологинею, гештальт-терапевткою Анною Харченко, яка відповіла на наші питання.
Які ознаки того, що людина потребує допомоги, і це не перевтома чи сезонна хандра?
– Якщо близька вам людина тривалий час має значне порушення сну (не спить кілька діб, прокидається за ніч багато разів поспіль), перестає приймати душ, виконувати звичні для неї дії у побуті, різко втрачає чи набирає вагу, втрачає інтерес до життя, відмовляється від їжі – перед вами класична картина протікання клінічної депресії. І це не той стан, коли людина може з ним справитися самостійно. І жодні заклики взяти себе в руки, пояснення, що життя прекрасне – не вплинуть на неї.
Депресія – це хвороба, під час якої змінюється біохімія мозку. Без якісної медичної допомоги, грамотно підібраного медикаментозного лікування, психотерапії, коригування лікування та спостереження за кожним окремим випадком самостійно побороти це захворювання не вийде.
У жодному разі не можна стигматизувати, засуджувати, клеймити позором хворих на депресію. Ця хвороба набуває масштабів світової епідемії, відзначають у Всесвітній організації охорони здоров’я. До 2030 року депресія може стати третьою найпоширенішою хворобою в країнах з низьким доходом, і другою – з середнім. Кожні 40 секунд у світі закінчує життя через самогубство одна людина, загалом щороку 800 000 людей добровільно йдуть з життя, у 40-60% випадків тригером для суїцидів стає саме депресивний стан. Тому це дуже серйозно. І ця хвороба потребує такого ж зваженого ставлення до лікування, як інші.
Як самостійно визначати у себе депресивний стан?
– Якщо протягом 3-4 тижнів у людини стан, коли “нічого не хочеться”, епізодично виникають думки про самогубство, ви відчуваєте душевний біль, не хочеться ні з ким спілкуватися, виникає відчуття своєї ізольованості від інших – це вже вагомі ознаки того, що потрібна кваліфікована допомога.
Побутує думка, що депресивний стан – це сімейний сценарій. Чи він лікується?
– Насправді захворіти на депресію може будь-яка людина. Інколи вона виникає у зовні успішних людей, які живуть в нормальних умовах, без зовнішніх подразників. Інколи – у людини, яка самотужки не може справитися з вантажем об’єктивних проблем: втрата роботи, смерть коханої людини, кредити тощо. Її людського ресурсу виявляється замало, щоб опанувати їх без зовнішньої підтримки та допомоги.
Перебіг захворювання залежить від емоційного інтелекту самої людини, від сімейних сценаріїв поведінки, які “зчитує” людина від народження: як у родині звикли реагувати на труднощі, чи є звичка розмовляти та проговорювати проблему, шукати підтримку. Тобто, якщо говорити про умовну спадковість - це більше залежить від родинного патерну поведінки, ніж від генетики.
Зараз дуже багато людей перебувають у близькому до депресивного стану через карантин, невизначеність, фінансову неспроможність. Чи є якісь техніки самодопомоги, щоб не переступити цю межу?
– Попри те, що депресія є більше болем душі, вона насправді також стосується фізичного тіла. Відповідно, турботу про себе можна почати з нього. Треба час від часу запитувати себе, чи добре ми дбаємо про тіло. Скільки ми спимо, що ми їмо, як регулярно буваємо на свіжому повітрі, чи достатній у нас рівень фізичної активності.
Наше тіло – наш головний помічник у всіх випробуваннях. Важливо слідкувати за тим, чи правильно ми дихаємо. Наприклад, напад панічної атаки, або порушення ритму роботи серця, що було викликано тривожним станом, можна зняти завдяки правильному диханню. Рахуйте до чотирьох роблячи вдих, затримайте дихання на чотири секунди; зробіть видих рахуючи до чотирьох, і знов затримайте дихання на чотири секунди. Також корисно концентруватись на довгому видиху, якщо ви хочете заспокоїти серцебиття.
Дуже добре допомагає медитація. Зараз є безліч каналів на Youtube, де інструктори пояснюють покроково, як правильно медитувати. Спочатку вам може здатися, що ви виконуєте якісь дивні вправи. Але з часом зрозумієте, що це чудові практики для самозаспокоєння, душевного відновлення.
Важливий момент – кожній людині, навіть під час карантину, треба спілкування. Організувати його можна різними шляхами, навіть якщо є певні обмеження: домовлятися про прогулянки на свіжому повітрі, почати спілкуватися онлайн, телефоном, через відео-конференції.
Що можуть зробити близькі люди, якщо помітили депресивний стан у рідної їм людини?
– Перше, чого не варто робити, так це намагатися замінити собою лікаря та професійну медичну допомогу. Не намагатися привести людину до тями словами “зберися докупи!”, чи “подивись, яке в тебе прекрасне життя!”. Ви ж не кажете людині із запаленням легенів “просто перестань кашляти”, не скажете людині, у якої болить зуб – “постав собі пломбу та вирви нерв”? Так само під час захворювання на депресію людині потрібні грамотно підібрані медикаменти, психотерапія. Протягом одного-двох років такої допомоги можна досягти прекрасних, сталих результатів.
Перше, що варто зробити – просто вислухати, дати зрозуміти, що ви поруч, що ви не засуджуєте. Далі дайте пораду звернутися до лікаря, або в службу швидкої психологічної підтримки (наприкінці статті є посилання - прим.ред.). М’яко, ненав’язливо, без тиску на співрозмовника\співрозмовницю. Не варто думати, що ваші заспокійливі слова одразу вилікують людину. У нас часто шукають прості рішення там, де їх не може бути.
Інколи варто запитати прямо: “Ти думаєш про самогубство”? Не потрібно боятися цього питання. Є безліч досліджень, що доводять: цим питанням ви не підштовхнете людину до позбавлення себе життя, а навпаки, можете попередити трагедію. І якщо відповіддю буде “так”, варто запропонувати звернутись до спеціаліста (психолога та психіатра).
В Україні немає такої законодавчої норми, щоб примусово змусити людину звернутися за лікуванням. Наприклад, в США, де я проходила навчання, така змога є у психотерапевта. Після того, як за певними маркерами він діагностує виражені суїцидальні нахили у пацієнта, може спрямувати його на групову, індивідуальну терапію, на консультацію до психіатра. У нас таке неможливо.
Як бути рідним, які почувають себе винними, що пропустили момент готовності близької людини накласти на себе руки?
– Близьким важко зрозуміти, що відбувається з рідною людиною: вона зовні здорова, у неї, ніби, все в житті добре, але вона весь час в апатичному стані. Інколи самим рідним треба допомога, щоб прийняти цю ситуацію, не відчувати себе надмірно за неї відповідальними. Є гарний вислів, що з порожньої чашки нікого не напоїти. Якщо рідні емоційно будуть спустошені, то, відповідно, вони не допоможуть ні собі, ні іншій людині, яка захворіла.
Окрім того, варто врахувати, що не кожного самогубця можна зупинити. Є два типи поведінки, коли людина вирішує накласти на себе руки. Перша може виглядати наступним чином. Людина вирішує усі юридичні питання, приводить в порядок документи, роздарює дорогі речі, які б на вашу думку вона ніколи нікому не подарувала, можливо, навіть прямо говорить про те, що не хоче жити.
Але є інший тип поведінки, коли самогубство стається імпульсивно. Таке неможливо передбачити. Тож шансів, що оточуючі помітять, що щось не так, і запропонують допомогу, майже немає.
У будь-якому випадку, ви не можете розпоряджатися долею іншої людини. Це її воля. Її вибір. Єдине, якщо біда трапилася, і ви відчуваєте себе винними – зверніться за психологічною допомогою для себе. Не закривайте це відчуття провини у глибинах свого душевного світу. В своїй психотерапевтичній практиці я неодноразово зустрічала людей, які у свої 35-40 років дуже драматично продовжували переживати те, що сталося 5-10-20 років тому так, ніби це сталося вчора. Якщо вам болить, просіть про допомогу вже зараз.
Куди звернутися людині за психологічною допомогою, яка живе у невеликому місті, селі? Адже до цього часу є проблема з тим, що чимало людей соромляться це робити.
– Це дійсно так, бо в суспільстві побутує думка, що для того, щоб потребувати психологічної допомоги, з тобою має бути щось дуже сильно не так. Так спрацьовують психологічні захисти - завжди легше думати, що зі мною такого не станеться, бо я сильний\успішний\завбачливий тощо. Але насправді – від цього ніхто не застрахований.
Якщо в маленькому місті немає змоги отримати таку допомогу, або людина хоче отримати її приватно, є інший вихід – пошукати її онлайн.
Швидку психологічну допомогу можна отримати за номером 7333 – це національна, професійна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я Lifeline. Гаряча лінія працює 24 години на день, 7 днів на тиждень. Вона безкоштовна.
Далі ви можете написати в групу на Фейсбук “Гештальт-спільнота України”. Опишіть коротко свою проблему, вкажіть, який бюджет у вас є на консультацію. Вам напишуть, хто працює з цією темою. Звісно, подивіться, чи давно фахівець у групі, чи є відгуки про нього. Якщо у вас немає коштів на консультацію, теж напишіть про це. Ймовірно, хтось відгукнеться.
Ще одне місце, де онлайн можна знайти першу консультацію – це сайт “У психолога”. Там можна також знайти собі психотерапевта, обравши його за регіоном та прийнятною ціною, який далі буде працювати з вами. Також є чудовий психологічний онлайн простір “Дах”. Їх можна знайти в Інстаграм і поцікавитись цінами та спеціалістами.
Вихід завжди є. Якщо стукати - вам відкриють. Адже насправді мало хто з нас дійсно хоче померти. Але ми точно хочемо, щоб припинився душевний біль. І з цим можна працювати в кабінеті психолога.
