Найбільше у цій війні ми боїмося втратити життя та здоров’я. Але дім – це теж живий організм. Усе життя ми трудимося, щоб наповнити його затишком, комфортом, спогадами. Безкінечно щось ремонтуємо, удосконалюємо. Бо дім – це місце нашої сили, наша фортеця. Коли ми втрачаємо дім, то втрачаємо частину себе.
Це історії звичайних українців, які через агресію росії проти України втратили дім. Вони знають, що таке залишитись без усього, спати на чужому ліжку, їсти з чужого посуду. Знають, як це переїжджати з місця на місце і всюди, навіть у турботі та підтримці, відчувати себе чужим. Знають, як повертатися і на руїнах своїх осель наводити порядок, садити городи та квіти. Цих історій за вісім років і три місяці війни - мільйони. Ми зібрали лише деякі з них.
