Підйом о 4-5-ій ранку, щоб до 8-ої мешканці громади могли йти та їхати звичним маршрутом, хоча на вулиці сніжить та буревій. Вночі на себе удар приймають чоловіки, вранці на вулиці виходять жінки, які працюють в комунальному підприємстві "Наш дім".
Володимир Захарчевський - одним з тих, хто щороку бореться у місті зі сніжною стихією, в той час поки усі ми спимо. До КП «Наш дім» багато років пропрацював у районному дорожньому відділі, тож, з цією роботою давно знайомий.
- Я завжди знав: іде сніг, значить вночі мені на роботу. Навіть вже і не сплю в той день, все у вікно виглядаю, яка там ситуація. Чекаю телефонного дзвінка, коли заїдуть, - говорить Володимир.
Бувало, розповів чоловік, дві доби поспіль доводилось працювати і не спати. Заметіль довго не припинялась, і треба було постійно горнути сніг. Були лише п’ятихвилинні перерви на перекус, і знову у путь. Підмінити не було кому, обоє з напарником працювали. Пізніше, коли вже третя доба пішла, змінив його водій сміттєвоза, він також за фахом тракторист. Тоді, згадує Володимир, він кілька годин зміг поспати.
В кабіні трактора, за словами Володимира, тепло, інколи навіть доводиться знімати верхній одяг, але коли трактор стає, тепло зникає. Тож, коли техніку заносить, вона «сідає у сніг», важливо, щоб підмога приїхала вчасно і витягла.
- Інколи, щоб не заснути, льодяники їм. Це трішки відволікає, щоб очі не злипались. Можна було б вмикати музику, але коли трактор працює, вона починає так рипіти-шуміти, що краще вже без неї, - ділиться він.
На запитання, чи дякували люди за прочищену вулицю, розповів, що з кабіни не виходить, тож не чує. Але на невеликих провулках, віддалених вулицях бачив, як деякі люди пальцем показували «клас!». А от хто був засмучений, що снігу стало менше, це діти. Вони, за словами Володимира, часто розводять руками, мовляв: «ну навіщо».
Олександр Киргиз - теж тракторист КП «Наш дім». Коли погода в нормі, задіяний у вивозі сміття. Коли погіршується – стає на боротьбу зі снігом.
- Я ж не один працюю, з хлопцями, то й не страшно, якщо навіть десь застрягну, зателефоную, приїдуть, витягнуть.
Олександр жартує, що без сну багато годин поспіль працювати може, а от без їжі, ні. Тому трохи підкріпився, і знову до роботи. Адже буває, що треба по 2-3 кола зробити, бо там, де прочистив кілька годин тому, знову намело.
А якщо серйозно, говорить, що добре, що поруч в кабіні є напарник, який страхує і допомагає не заснути. У нього це - Михайло Бакал.
Микола Підмазко вміло керує дев’ятиметровою залізною машиною – грейдером. Саме він першим проходить під час снігопадів там, де інша техніка не може. Микола - колишній дорожник, 25 років пропрацював у цій службі, тож вже десятки разів доводилось рятувати місто та траси від заметів.
- Сам роботу обрав. От і працюю. І не я один. Так, інколи доводиться понаднормово. Але ситуації різні бувають. Треба ж допомогти, щоб і швидка могла проїхати, і люди до лікарні, роботи, діти до школи дісталися.
Техніка, за словами Миколи, дійсно неповоротка, важка, було неодноразово і заносило у кювет, на бік лягав або загрузав у заметах. Але завжди є ті, хто витягне. Поруч екскаваторник Василь Підмазко, а також трактористи Володимир Захарчевський та Олександр Киргиз.
Не зважаючи, що декілька разів на рік Миколі доводиться боротися зі снігом, він говорить, що від того любов до нього не зникає.
- Сніг – це не погано. Якщо подивитися з іншого боку, яка картинка постає красива – просто казка. Та й землі вологи стільки, для полів, пшениці. А діти, як вони його чекають і люблять. Я по онукам своїм бачу. Тож, нехай іде, нехай вони радіють, а я готовий його прибирати, якщо що, - зазначив чоловік.
