Конкурс серед випускників 2018 року: чим їм запам’яталась школа, а вони - їй?

Шкільні роки в мене викликають здебільшого добрі емоції і спогади. Запа­м’ятався конкурс "Суперкозак", бо я посів там перше місце,  мені вручили приз — футбольний м’яч. Я й досі зберігаю відеопрезентацію, яку мені допомагали готувати мої однокласники, щоб інколи повертатися думками в ці теплі часи.  Запам’ятався я школі, напевно,  своєю серйозністю і бездоганною поведінкою. Про таких учнів як я, мабуть, мріє кожен учитель.

Завершився наш одинадцятирічний шлях у ролі учнів. За ці одинадцять років ми пережили все: щастя та сльози, радощі перемог та болючі поразки. 

Школа, безумовно, залишила великий слід у нашому житті та формуванні нашого світогляду. Ми ніколи не забудемо ті щасливі (та не дуже) моменти. Говорячи про це, на думку спадають такі спогади: неперевершені жарти наших улюблених класних керівників, дивовижні репетиції перед святами, в наших очах досі стоять ті незламні окуляри, які так вправно літали по спортивній залі. Дякуємо за те, що давали нам свободу у діях, могли прикрити нас навіть тоді, коли ми й не просили, турбувалися про нас, як про власних дітей. І звичайно, ми не можемо оминути увагою нашого чудового директора, якому не потрібно слів, а достатньо лише одного погляду, щоб зрозуміти правильність наших дій. Хочеться ще сказати про саму будівлю нашої школи. Незважаючи на те що наша школа старенька, вона героїчно витримала  тяжке випробування долі у вигляді наших двох одинадцятих класів. Звісно, шкода, що ми так і не встигли відсвяткувати жодного свята у новій актовій залі, але сподіваємось, що в майбутньому ця ситуація виправиться. Ми вдячні нашим вчителям за те, що вони не дозволили нам вдягти корони на голови, підтримували всі наші ідеї та загартовували наш характер.

Ми сподіваємось, що наша школа ніколи не забуде таких видатних особистостей, яких, до речі, виховала  власноручно. Кожен із нас вже починає розуміти, що це останні безтурботні дні. Звичайно, ми всі будемо сумувати і з теплом у серцях згадувати роки нашої чудової юності, проведені тут, у Біляївській загальноосвітній школі номер 2. 

В моїй пам’яті назавжди закарбувалися  позакласні заходи, які ми готували з Ольгою Василівною: конкурси, театральні постановки, свята тощо. Я все це дуже любила, тому завжди була учасницею заходів. На них була можливість проявити свої акторські здібності, а ще таким чином можна було законно прогуляти уроки. Ми з подругами говорили вчительці, що йдемо на репетицію, а самі прямували до когось додому і там   досхочу теревенили і  слухали музику. Тільки це секрет!!!

Мене будуть пам’ятати довго, тому що я була "Х-фактором" школи. Своїми піснями  зігрівала душі однокласників та вчителів.

Шкільні роки чудові, але як вони швидко летять! Наш 11-А прожив разом багато щасливих днів. Зараз я згадую шкільні вечори, які ми готували з однокласниками та класним керівником Ольгою Василівною. А ще – веселі витівки з друзями на перервах. Запам’ятаюся школі, напевне, своїм яскравим волоссям  та участю у різних спортивних змаганнях.

Напевно, тільки в 11-му класі можна зрозуміти, що школа - це другий дім. Мені запам’яталися спілкування з однокласниками, взаємодопомога один одному, радісні моменти шкільного життя і зустрічі у вільний від навчання час. Мабуть, тільки наш клас умів так відриватися, тільки наш клас збирався на посиденьки так часто і майже в повному складі.

Моє фото красувалося одинадцять років на дошці відмінників. Як думаєте, мене запам’ятають? Сподіваюся, що так, і надовго.

Це був безтурботний веселий час. Про школу в мене залишилися тільки приємні спогади. Хоч вчилася я не дуже добре, конфліктів з вчителями і однокласниками не було. Запам'яталося, як наші на кожній перерві грали у карти і лунала музика на всю школу. Найбільше сподобався випускний бал. Я б з радістю погодилася його ще раз повторити.

У школі було різне: і приємне, і не дуже.Та, гадаю, мине час, і все погане зітреться з пам’яті, а у спогадах залишаться лише яскраві моменти життя у школі. Досі пригадую конкурс "Суперкозак", у якому брали участь хлопці нашого класу. Ми приходили на репетиції, але більшість часу сміялися та жартували. Атмосфера була суперовою, не зважаючи на те що інколи наш класний керівник Ольга Василівна "виходила з себе". Це зараз до нас вже доходить, що вона нам бажала тільки добра.

Думаю, мене у школі будуть пам’ятати за гарний голос і спів, який звучав майже на кожному святі.

Про школу у мене завжди будуть лише чудові спогади. Скільки було жартів та сміху, різних шкільних свят і концертів. Це все я згадуватиму з усмішкою. Особливо нестерпним здавався час на сьомому уроці, бо після нього ми йшли додому. Ти буквально відраховуєш кожну хвилину до заповітного дзвінка, і вже відчуваєш запах свіжоспечених матусиних булочок та  гарячого чаю. Школі я запам’ятаюся, мабуть, своєю непосидючістю та великим запасом енергії.

На мою думку, я залишив декілька слідів в історії школи. По-перше, був капітаном міського етапу Всеукраїнської військово-патріотичної гри "Джура", в якій серед шкіл громади наша команда посіла друге місце.

По-друге, завдяки шкільній команді "Made in Ukraine", де я теж був капітаном, перша школа перемогла у Всеукраїнському проекті "Відкривай Україну" серед команд Одеської області та показала непоганий результат на Всеукраїнському рівні.

Найвеселіший слід я залишив під час акції "Школа-мій другий дім". В останній учбовий день "приперся" в халаті та капцях, чим дуже підняв настрій вчителям. Вони на деякий час забули про вчительські проблеми, які навалились на них під кінець року.

У моєму серці назавжди залишиться наш найкращій клас, найкращі та веселі вчителі, директор та неперевершена вчителька математики Інна Миколаївна! Школа навчила мене виживати у різних ситуаціях, правильно списувати, гарно імпровізувати та придумувати твори і вірші, які не встиг прочитати чи вивчити.

Мені здається, що через декілька місяців я почну сумувати за першим вересням, однокласниками і вчителями.

Важко відповісти, який слід я залишив в історії нашої школи. Мене вчили, що досягнення кожної людини можуть визначати лише оточуючі. Для вчителів та однокласників я назавжди залишуся їх "гучномовцем", якого було чути на всіх поверхах одночасно, який будоражив увесь клас, школу, надихаючи змінюватися, створювати щось нове, удосконалюватися. Сподіваюся, що мене пам’ятатимуть, як наполегливого, старанного та розумного учня, здатного виборювати своє. Пауло Коельо у своїх творах писав: "Шлях до мрії – це вже магія". І я з впевненістю можу сказати, що мій шлях був дійсно магічним, а справжніми чарівниками на ньому були мої вчителі, однокласники, друзі. 

Я з теплотою і любов’ю буду згадувати шкільні дні.  І як би не склалася  моя доля, я завжди пам’ятатиму своїх однокласників, учителів, свій клас, свою школу.

Шкільні дискотеки, вечірки, друзі, екскурсії – все це хотілося б повторити заново. Але іспити, зубріння, двійки, за які вдома був "карантин" – ні, не треба! Чим я запамятаюся школі? Напевне, тим, що була надійною помічницею педагога-організатора і завжди допомагала прикрашати залу до шкільних вечорів.

Школа для мене - найкращий спосіб покращити настрій. То може бути посмішка з різних причин: кумедні ситуації на уроках, жарти однокласників.  Я не забуду чудові часи, які провела у школі, своїх однокласників та друзів, які завжди мені допомагали. А найголовніше - твою адресу, рідна школо, бо живу з тобою на одній вулиці. Та це не допомагало мені не запізнюватись на перший урок. Але я сподіваюся, що школа мене запам’ятає лише з гарного боку.

Школа мала для мене велике значення. В мене були найкращі вчителі і найкрутіший клас. Зараз я можу з упевненістю сказати, що ніколи не забуду наші уроки, хороші (а іноді погані) моменти, вечори, особливо, нашу першу і останню поїздку до Ужгорода. Дуже вдячна тим вчителям, які терпіли наші витівки. 

Сподіваюся, вчителі нам все пробачили, бо скільки ж ми їм нервів з'їли,  і будуть сумувати за нами, як і ми за ними. 

Перше, що згадується про школу - наші пісенні виступи. Пам'ятаю, як майже до кожного свята ми з дівчатами готували пісні та дивували глядачів своїми виступами. Можливо, саме цим я і запам'ятаюсь вчителям. Майже ніколи я не трималась осторонь шкільного життя, тому впевнена, що школа зпам'ятає мене активною ученицею.

Школа лишила у серці лише теплі спогади, затишну атмосферу шкільної кімнати, де о 12:00 нас поєднувала спільна обідня перерва з великою купою розмов, смаколиків та списуванням математики. Школа навчила мене головному - відповідальності, за себе, свої вчинки. Я щиро вдячна своїм вчителям, які вірили в мене та надихали до нових успіхів.

Мені школа запам'яталася веселою атмосферою, дуже подобались спільні вечори. Я буду сумувати за ними і за школою, згадуватиму шкільні дні, де б не була. 

У серці залишилось дуже багато шкільних спогадів, яких вистачить на все життя. З перших днів у школі я знайшов надійних друзів, з якими і досі йду по життю. Я знаю, що ми всі будемо далі вчитися у різних закладах, але сподіваюся, що доля ще зведе нас разом, ми  будемо й надалі дружити, вже з новою силою.

Друзі - це не єдині спогади. Вчителі за 11 років стали для нас сім'єю. Їм не страшно було довірити свої думки, проблеми або ж поділитися радістю.

Це були найкращі роки мого життя. Жаль,що вони вже не повторяться, але в серці моєму залишаться назавжди. 

Школа залишила мені дорогоцінний і найголовніший відбиток  - неоціненні знання, любих вчителів, справжніх друзів і віру в себе. Вона дала гарний старт у доросле життя.

На згадку про себе я понасаджував дерева і квіти. Залишив  тут свої перші учнівські перемоги в олімпіадах і змаганнях, хороші вчинки і часточку свого серця та душі.

Вважаю, що мій слід у школі малий.  Адже я не брала активної участі в шкільних буднях.  Та, звісно, шкільний досвід  пам'ятатиметься до ста літ: вечори, підготовка до свят або просте списування на контрольній роботі. Напевно, такі моменти були для мене найвеселішими.