Що буде з моєю дитиною, якщо я загину: як убезпечити свою дитину на випадок найгіршого

Чи варто заводити цю розмову з дітьми, які не запитують про смерть? Психологиня Ірина Овчар каже, що ні. Діти самі починають ставити ці питання, коли зустрічаються із смертю. Це найкращий момент, щоб поговорити на цю тему. 

Маленькі діти, віком 4-6 років, можуть почути щось у мультфільмах, у фільмах про смерть. Їх треба просто заспокоїти, пояснити, що з дитиною нічого погано не станеться. Буває, що такі теми піднімає дитина, коли з життя йде хтось зі старших рідних, або ж бабусі-дідусі однокласників чи друзів. Тут вже потрібна більш ґрунтовна розмова, в залежності від віку дитини, переконань, зокрема й релігійних, родини. 

В ситуації, коли такі розмови ставалися в мирний час, дитині було простіше пояснити, що відбувається. З дітьми маленькими можна говорити за аналогією з природою: людина народжується, живе та, як все в природі помирає, зберігаючи цикл життя на планеті, – а також дати дитині впевненість, що з нею, чи з батьками, найближчим часом нічого поганого не станеться. 

– Дитині можна сказати, що це природній процес, цикл життя, але ти маленький, батькі молоді, ми дбаємо про себе, ходимо до лікарів на профілактичні огляди, ведемо здоровий спосіб життя, правильно харчуємося, маємо досить фізичної активності, – говорить Ірина Овчар, – це має не лише заспокоїти дитину, а й пояснити їй, як дбати про себе, щоб продовжити життя. 

З підлітками можна говорити вже більш ґрунтовно, відповідаючи на всі їхні питання, допомагаючи сформулювати їх. Дати їм перспективу: яким буде життя, навіть якщо батьків колись не стане, що ваша любов до них ніколи не перестане бути поруч, яким ви бачите дитину, але так само пояснити, що ви намагатиметься прожити якомога довго. 

Дуже багато в тому, як дитина буде ставитися до теми смерті, залежить від позиції батьків, навіть якщо йдеься про самотнє батьківство. Якщо мама (тато) спокійні, впевнені, мають бачення свого майбутнього та майбутнього дитини, вони це транслюють дитині\дітям. Війна змушує по-іншому ставитися до питання смерті.

Ми всі в Україні є мішенню для росіян та росії – військові та цивільні, мешканці будь-якої частини України.

Діти бачать смерті щодня, вони бачать похорони батьків однокласників та друзів, вони усвідомлюють, що смерть – це не те, що може колись статися, що вона ходить поруч з усіма українцями через росію та її агресивний народ.

Важливо говорити про те, як дитина може себе убезпечити, дати їй відчуття контролю над ситуацією навіть в таких складних: регулярно говоріть з нею, як поводитися під час ракетного обстрілу, що робити, якщо обстріл вас зупинив на вулиці тощо. Також батькам важливо не нехтувати своєю безпекою, показуючи дітям власним прикладом, як потрібно дбати про себе. 

Як говорити з дітьми про війну: психолог про основні правила і моменти, які потрібно знати батькам

– Трапляється таке, що матері (бо частіше працюю з ними, і частіше все ж йдеться про самотнє материнство, а не батьківство), самі перебувають в дуже тривожному стані. Часто це жінки з категорії ВПО, біженки, які втратили опори, вони самі у великому стресі, тож, не можуть бути опорою для дитини, – говорить психологиня, – якщо у дитини немає в житті іншого емоційно стабільного дорослого, то це робить її дуже тривожною, може підключитися психосоматика, з'явитися агресія, негативна поведінка, все що завгодно. Однак в основі цього може бути страх дитини втратити маму. 

Первинне в цій ситуації – стабілізувати маму, потім вже дитину, якщо ситуація запущена. Вже після цього працювати зі страхами. Якщо стресовий стан матері пов'язаний не лише з війною, а з проблемами, які вона принесла: втрата даху над головою, роботи, звичного кола спілкування, то мамі треба шукати ресурси, щоб відновити стабільність. Це пошук житла, роботи, створення нового соціального кола, відновлення здоров'я, якщо в цих сферах є якісь проблеми. Над цим можна працювати з психотерапевтом, наразі є багато можливостей навіть безкоштовних консультацій. 

Чого не варто робити, це уникати розмов про смерть, коли дитина ставить таке питання

"Як працює психіка? Якщо у нас є страхи, незадоволення, напруження, то стає легше тоді, коли їх "легалізувати", говорить Ірина Овчар.

Якщо дитина відчуває страх та почати про нього говорити, стає легше. Напруга знижується, бо страх не давить всередині людини, він виходить наружу.

"Це не тільки про страх. Це також про провину, сором, злість, радість. Коли ці емоції визнаються і "легалізуються", вони стають легшими для переживання. Але як зробити це екологічно, без шкоди? Якщо, наприклад, піднімати з дитиною тему смерті, то важливо робити це обережно, без того, щоб «нагнати» ще більший страх. Не варто так чинити. У такій розмові необхідно бути максимально чутливим. Я це знаю як психолог, тому що мене цьому вчили. Якщо мама чи тато не впевнені, що зможуть провести таку розмову без шкоди для дитини, краще звернутися до професіонала: психолога чи до книжки, написаної на основі психологічних принципів. Важливо, як ми проговорюємо такі теми. Однак, уникати цієї розмови, коли дитина поставила запитання, не слід".

Для довідки

Список книг, які можуть допомогти поговорити з дитиною про смерть 

• Ейтан Борітцер. Що таке Смерть? — Чернівці: Чорні вівці, 2016. — 36 с.

Про що: Книга адресована батькам, що шукають спосіб поговорити з дітьми про смерть. Вона охоплює різні аспекти смерті, релігійні обряди та ставлення до смерті в різних культурах, а також подолання смерті через пам'ять та добрі вчинки.

• Ульф Старк. Чи вмієш ти свистати, Юганно? – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 72 с.

Про що: Книга складається з двох оповідань про хлопців, які переживають смерть близької людини. Перше оповідання розповідає про їхнього знайденого дідуся, який помирає, а друге — про хлопчика, який дарує ненародженій сестрі частину свого життя.

Анжела Нанетті. Мій дідусь був черешнею – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 136 с.

Про що: Повість про хлопчика, який переживає смерть бабусі і дідуся, та інші сімейні труднощі. Книга показує, як дитина використовує стратегію заперечення смерті, щоб пережити втрату.

«Мій дідусь був черешнею»: доки тебе хтось любить, померти неможливо

• Катерина Бабкіна. Шапочка і кит – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 60 с.

Про що: Історія про хлопчика з онкологічним захворюванням, його спілкування з китом та боротьбу за життя. Книга більш орієнтована на дорослих, ніж на дітей.

• Валентина Вздульська. Плутон – Харків: Віват, 2016. – 32 с.

Про що: Книга про хлопчика, який втратив свого собаку і уявляє, що той живе на планеті Плутон. Це історія про дитячу стратегію заперечення смерті та пошуки нової дружби.

Галина Кирпа. Мій тато став зіркою – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 38 с.

Про що: Історія дівчинки, чий тато загинув на Майдані. Книга досліджує складні питання війни та смерті через дитячий погляд, використовуючи стратегію заперечення смерті.

• Найдобріші в світі" - Ульф Нільсон і Ева Еріксон

Про що: Троє друзів знаходять мертвого джмеля і вирішують його поховати. Оплакавши джмеля, діти шукають нових "небіжчиків" – крота, хом'яка, півня і навіть оселедець. Гра так захоплює друзів, що вони створюють похоронне бюро "В добру путь" і цілий день ховають звірів з почестями. В процесі діти розмовляють про смерть, ставлять один одному різні питання на цю тему. Книга викликає різний спектр емоцій – сум, радість, любов – і допомагає прийняти невідворотність втрати.

• "А дідусь у костюмі?" - Фрід Амелі

Про що: Книга описує переживання маленького Бруно після смерті дідуся. Хлопчик не розуміє, куди ж зник його близький друг, а дорослі відповідають по-різному: брат – що дідусь тепер на цвинтарі, тато – що на небесах, мама – що він і там, і там одночасно. Маленький Бруно проживає різні емоції: злість, смуток, любов. Згодом біль вщухає, рана затягується, а про дідуся залишаються світлі спогади.

• "Мій друг Бертольт" - Жак Гольдстін

Про що: Маленький Жак – не такий, як усі: він ходить в одній рукавичці і любить все робити самостійно. Тож не дивно, що його єдиним другом став мовчазний дуб по імені Бертольт. Хлопчик любить ховатися в тіні старого розлогого дерева. Для Жака це і будинок, і притулок, і лабіринт, і фортеця. На висоті можна зустріти білок, ворона і пугача, а ввечері послухати тріскотіння цикад. Але якось навесні у Бертольта не розпускається листя. Хлопчик сумує, але вирішує зробити своєму другу останній подарунок. Він збирає в окрузі всі загублені рукавички, щоб прикрасити ними дерево. Бертольт так і не оживе. Але хлопчик зробив його останню весну яскравою.

У Великій Британії побутує прислів'я: щоби виростити дитину, потрібне ціле село. Навіть самотнім батькам потрібні опори на інших людей на випадок, якщо ви потрапили в лікарню, маєте терміново виїхати кудись, або з вами станеться щось непередбачуване.
Добре, коли у дітей залишаються рідні люди, які можуть про них подбати, і дитина не потрапляє в такому випадку в систему державної опіки над сиротами. Можливо, пам'ятаєте ситуацію в селі Гроза, Харківської області, коли російський "Іскандер", який влучив у кафе, де відбувалися поминки за полеглим військовим. Тоді загинуло 59 людей: 36 жінок, 22 осіб та восьмирічний хлопчик. Серед них подружжя Пантелеєвих, в яких залишилося троє неповнолітніх дітей: Дарина, Дмитро та Анастасія. Їх взяв під опіку дідусь — 61-річний Валерій Козир. 

"Я мав трьох онуків. Після 13:15 (часу, коли ракета влучила — ред.), трьох дітей".

24-річний військовослужбовець Володимир Дубровець з Олевської громади – в минулому боєць полку "Азов" із позивним "Вовк" – став опікуном вісьмох дітей свого брата, який з дружиною у грудні 2022 року підірвався на міні.

Таких історій за цю війну – вже сотні. Як бути, якщо у вас немає таких близьких? Таких історій теж чимало. Однією з них поділилася приватно читачка Біляївка.City, яка переїхала до міста з окупованої території: "Батьки там, ідейні прихильники "русского міра", в жодному разі не хочу, щоб вони забрали мою доньку, раптом щось трапиться. Тут нікого не знаю. Намагаюся дбати про здоров'я, щоб хоча б не захворіти. Доньці 12. Вона часто мене питає: якщо з тобою щось трапиться, що буде зі мною?"

Важливо мати когось в оточенні, хто зможе подбати про вашу дитину на випадок непередбачуваних ситуацій. Дитина повинна знати цих людей, мати їхні контакти, бути знайомою з цими людьми. В умовах війни це набуває особливого значення. Це можуть подруги чи друзі матері\батьків, колеги з роботи, які мають довірливі стосунки з родиною, родичі, з якими підтримується близький контакт, хрещені батьки дитини. Їхні телефони повинні бути у телефонній книжці дитини. Сімейна консультантка Катерина Нещетна, пояснює: "Якщо дитина знає алгоритм, як їй себе поводити у випадку кризової ситуації, це знижує рівень тривожності дитини. Вона повинна мати "дорожну карту" дій. Дитина повинна знати, до кого вона може звернутися в будь-якій ситуації, якщо не має зв'язку з мамою, татом, іншими близькими родичами.  

У багатьох країнах страхові поліси включають так званий «контакт на випадок надзвичайної ситуації» — людину, до якої можна звернутися в разі нещасного випадку. "Для відчуття безпеки дитині необхідно мати принаймні п'ять дорослих, яким вона може довіряти, — зазначає Катерина Нещетна".

Говорити треба з дитиною так, щоб не налякати її: не словами: "якщо я помру, то...", а, наприклад, "ти знаєш, що ми живемо в країні, де триває війна, якщо раптом станеться якась складна ситуація, коли ти не зможеш зв'язатися зі мною (з татом, бабусею та іншими дуже близькими родичами), ось це ти маєш зробити: 

1. Залишайся спокійним: глибоко дихай і намагайся не панікувати.

2. Знайди безпечне місце: знайди безпечне місце, якщо чуєш сирену або бачиш небезпеку, згадай правила безпеки, тримайся подалі від вікон і дверей.

   • 
   • 

   • 
   • 

    

3. Викликай екстрені служби: якщо ситуація серйозна, дзвони за номером 101 (пожежна), 102 (поліція) або 103 (швидка допомога). Назви своє ім'я, місце, де ти знаходишся, що сталося.

4. Зателефонуй дорослим: якщо ти в біді, спробуй зателефонувати ось цим і цим людям, ти їх знаєш, я з ними розмовляла, вони прийдуть тобі на допомогу. Завжди тримай при собі їхні номери телефонів, а краще вивчи їх на пам'ять. 

5. Звернися до сусідів або перехожих: якщо ти не можеш додзвонитися до екстрених служб, звернися за допомогою до сусідів або дорослих перехожих.

6. Знай свої дані: важливо знати свою адресу, номер телефону батьків та інші важливі дані, щоб швидко повідомити про себе у випадку необхідності.

7. Навчися базовим навичкам першої допомоги: корисно знати, як надати першу допомогу собі або іншим, якщо це необхідно. 

Нещодавно один з моїх знайомих пережив серцевий напад. Чоловік, дорогою до лікарні, усвідомлюючи серйозність ситуації, писав дружині, яка була за кермом, повідомлення: "Я записав логіни та паролі до банківської програми, PIN-код мобільного телефону та платіжної картки. Про всяк випадок".

Тільки в критичній ситуації розумієш, як складно буде твоїм рідним без доступу до всієї важливої інформації. Про такі речі краще дбати завчасно. Зібрати всю важливу інформацію в одному місці — як у паперовому, так і в цифровому форматі.

У більш стабільних країнах є традиція за життя складати заповіт, в якому передавати всю необхідну інформацію нащадкам. В Україні, якщо почитати форуми самотніх матерів, вже з’являється традиція писати листи дітям на випадок трагічної ситуації.

— У цьому листі я написала настанови дітям, — поділилася з нами Лілія, самотня мама двох дітей 14 і 5 років. — Старшу доньку прошу не залишати молодшу, триматися разом. Також записала всю важливу інформацію: паролі від банківських карток, склала документи на житло та земельну ділянку, склала заповіт, який нотаріально завірила — все у пакет та поклала в надійне місце, про яке розповіла старшій доньці. Я також поговорила з хрещеною доньок, яка пообіцяла подбати про них на випадок моєї смерті. Я не хочу, щоб вони зростали в якомусь притулку, або щоб їх розділили. Зробила це, бо у мене діагностували онкологічне захворювання.

Що варто зробити, аби впорядкувати документи? 

Варто спочатку зібрати їх в одному місці. Ось перелік, який точно тримати разом: 

• документи особистої ідентифікації (паспорт, посвідчення і т. д.);
• документи, які видані органами РАЦС (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про смерть членів сім'ї) та інші сімейні документи;
• дипломи, сертифікати, свідоцтва та атестати;
• медичні документи про обстеження, виписки з лікарні;
• нотаріально завірені папери, документи про пенсії;
• документи на нерухомість.
• страхові документи, що стосуються всіх укладених страхових договорів;
• фінансові та страхові документи (наприклад, страхування життя);
• контракти, чеки, квитанції щодо купівлі нерухомості або автомобіля.

Варто зробити цифрові копії цих документи, зробити їх опис. Відскановані документи краще зберігати  у захищених хмарних сервісах з двоетапною аутентифікацією (Google Drive, Dropbox, Microsoft OneDrive). Використовуйте програми для зберігання паролів, такі як LastPass, 1Password або Bitwarden, для зберігання логінів та паролів.

Повідомте кількох довірених осіб про місцезнаходження важливих документів і паролів. Це можуть бути близькі родичі, хрещені батьки дітей або дуже близькі друзі. Якщо діти вже досить дорослі, можна довірити цю інформацію їм. 

Хто дивився серіал "Друзі", той може пригадати сцену, де сестра Рейчел говорить їй та Россу: "А знаєте, що було б добре? Якби ви померли, то ваша дитина дісталася б мені! Спочатку я б не знала, що з нею робити, а потім стала їй класною тіткою, зустріла чудового чоловіка та вийшла заміж!" На це молода пара відповідає, що в такому випадку дитина дістанеться Моніці, а якщо не їй, то батькам Росса. Вже в 90-ті роки в США було нормальним продумувати, хто подбає про дитину у разі непередбачуваних і трагічних подій з батьками дитини.

Якщо у самотньої матері немає близьких родичів, які автоматично можуть взяти дитину під опіку у випадку трагічної ситуації, варто заздалегідь подумати, хто міг би бути її опікуном чи опікункою. Цією людиною може стати будь-яка доросла особа, якій ви довіряєте, і яка погодиться взяти на себе цю відповідальність. Для цього варто: 

1. Обрати опікуна: поговоріть з друзями, хрещеними батьками або іншими близькими людьми, яким ви довіряєте, і запитайте їх, чи готові вони взяти на себе опіку над вашою дитиною у разі вашої смерті. Відверто обговоріть з ними ваші очікування і запитайте, чи готові вони взяти на себе цю відповідальність. Важливо, щоб вони розуміли, на що погоджуються.

2. Оформити заповіт: вкажіть у заповіті, кого ви обираєте опікуном для своєї дитини. Це юридично закріпить ваші побажання і полегшить процес прийняття рішень для суду та соціальних служб.

3. Обговорити свої плани з дитиною: якщо ваша дитина достатньо доросла, поговоріть з нею про ваші плани. Поясніть, що ви хочете, щоб вона була в безпеці і щоб про неї подбали близькі люди, якщо щось трапиться з вами. Важливо, щоб дитина добре знала і довіряла майбутньому опікуну. Це допоможе їй легше адаптуватися до нових обставин.

4. Регулярно переглядайте своє рішення: життєві обставини можуть змінюватися, тому періодично переглядайте своє рішення щодо опіки. Підтримуйте зв'язок з потенційним опікуном, щоб бути впевненим, що він залишається готовим виконувати цю роль.

За словами юристки Оксани Мерешко, юридичної сили після смерті батьків нотаріально завірений документ про призначення опіки не матиме, але при цьому суддя, вирішуючи питання про опіку, все одно візьме до уваги волю померлих батьків, тож шансів, що опікуном буде призначено саме цю особу, більше. Тому також гратимуть роль в суді фото і відеодокази того, що особа, яка претендує на опікунство, має гарний контакт з дитиною. Найважливішу роль при визначенні опікуна відіграє волевиявлення самої дитини, і це визначено ч.1 ст. 12 Конвенції ООН та ст. 171 Сімейного Кодексу. Тож навіть при житті батькам необхідно провести лагідну бесіду із дитиною про те, з ким вона хотіла б залишитися.

Законодавство України визначає п’ять черг спадкування. Згідно з ч. 2 ст. 1258 Цивільного кодексу України, кожна наступна черга отримує право на спадок лише в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, їх усунення від спадкування, або якщо вони відмовилися від спадщини. Спадкоємці однієї черги отримують майно померлого в рівних частках.

Якщо вам є, що залишати, і ви хочете, аби це все відійшло вашим дітям\дитині, то варто скласти заповіт. Інакше спадок буде розділений між усіма потенційними спадкоємцями. Наприклад, це важливо, у випадку, коли ви формально перебуваєте у шлюбі, але давно не живете з чоловіком, втім він може претендувати на спадок. 

Якщо один з подружжя помирає, то його спадкоємцями стають батьки, той з подружжя, хто пережив, а також діти, і майно розподіляється між ними рівними частинами. Це правило діє за умовчанням, якщо нема заповіту.

Чи мають діти право на спадщину, якщо вони не зазначені в заповіті?

У заповіті людина може визначити, хто отримає її майно, навіть якщо це не є член родини. Водночас неповнолітні діти спадкодавця мають право на обов'язкову частку спадщини — це половина тієї частки, яку вони б отримали, якби спадок розподілявся за законом. Тобто, навіть якщо в заповіті вказано іншого спадкоємця, діти все одно мають право на певну частину майна. Наприклад, якщо один з подружжя володів 100 тисячами гривень і має трьох неповнолітніх дітей, кожен з них отримає по 12,5 тисячі гривень, навіть якщо заповіт передбачає іншого спадкоємця.

Варто подумати про страхування дитини, вас, якщо є така змога, ці кошти також будуть дитині підтрикою. Важливо дбати про фінансову "подушку безпеки" на випадок трагічних та непередбачуваних ситуацій. 

Головне, всі ці кроки варто робити для того, щоб знизити тривожність, дати собі та дитині впевненість, що ви контролюєте ситуацію. 

Безкоштовна психологічна допомога для ВПО не тільки на Одещині: як та де отримати

Перша допомога в критичній ситуації: що треба робити, а чого ні. Розповідає лікар Андрій Аносов