Вчора мене назвали агресивною. Мене назвали, а кілька десятків інших людей, які були в тому ж місці, що і я (на головному фото - Біляївка.City) - не назвали. Причина: всі ці люди спокійно прийняли факт, що поруч з магазином "Магніт" (Біляївка, ріг вулиці Миру та Московської) припаркувалася для розвантаження фура. Я звернула увагу власника магазину (або особи, яку так мені відрекомендували працівники магазину "Магніт") на порушення прав пішоходів на пересування.
Адже фура перекрила не тільки частину дороги, а й весь тротуар. Люди - старенькі бабусі та дідусі, мами з малюками змушені були виходити на проїжджу частину дорогу, щоб обійти фуру.
На жаль, така ситуація тут стається не вперше. І всі сприймають її, як щось нормальне. Хоча це неправильно. Адже не всі є спритними, щоб швидко обійти фуру та не потрапити під колеса машин, які рухаються дорогою. Через тиждень починаються заняття в школі, тож, ймовірно, і дітям доведеться обходити такі машини, виходячи на дорогу.
Хоча я не була емоційною від початку розмови, але до кінця було важко стриматися. На всі мої зауваження відповідь була одна:
- А як же мені розвантажити машину, скажіть?
До кінця розмови власник пообіцяв вигадати щось, аби пішоходи могли пройти. Втім це сталося після того, як я пообіцяла повідомити до поліції про порушення правил дорожнього руху.
У своєму коментарі Біляївка.City начальник Біляївського ВП Сергій Мельник порекомендував наступного разу одразу набирати 102. Реакція буде відповідною до Закону.
Юрист, з яким проконсультувалася, нагадав про пункт 15.10 Правил дорожнього руху. В ньому зазначено, що на тротуарах стоянка заборонена, якщо немає відповідних знаків. Їх там немає. Виняток тільки для легкових автомобілів та мотоциклів, за умови, що вони залишають щонайменше два метри для пішоходів.
Втім не тільки покарання штрафом має стимулювати бізнес бути відповідальним перед оточуючими людьми. Самі люди, перш за все. Бо це про неповагу до нас всіх.
Розповім реальну історію. В 80-ті роки в одному невеличкому польському містечку на все село була одна крамничка. Власник вирішив, що це дозволяє йому безпідставно підвищувати ціни. Адже до сусіднього великого міста було кілька годин їзди. Тоді жителі, які не хотіли задарма переплачувати, домовилися між собою: кожен день один житель збирав замовлення, їхав у велике місто та купував там товар на себе та сусідів. Так по черзі. Люди купували таким чином товар до того часу, поки власник єдиного магазину не зробив ціни справедливими.
Така повага до власної гідності, на жаль, нам не дуже властива. Хоча саме від нашої поваги до себе, до своїх прав, починається повага інших. Було б непогано, якби деякі оточуючі бачили в нас не тільки гаманці, які можуть купити товар, а партнерів та тих, хто утримує бізнес "на плаву".
Фото Біляївка.City
