Дві старі фотографії, випадково знайдені на горищі, стали початком великого історичного дослідження. Завдяки архівним документам, родинним спогадам та пошуку в оцифрованих джерелах вдалося відновити історію кількох поколінь учительської родини Авксентьєвих, яка понад пів століття була пов'язана з Маяками.
Знахідка, що відкрила нову сторінку історії
Ідея цього дослідження виникла на початку 2021 року. Тоді місцева жителька передала до шкільного музею дві фотографії дорадянського періоду, знайдені на горищі свого будинку. На одній був портрет невідомої жінки, на іншій — група юнаків і дівчат, імовірно вихованців гімназії.
За допомогою соціальних мереж вдалося встановити особу жінки на портреті. Нею виявилася Юлія Костянтинівна Авксентьєва (у дівоцтві Яцимирська). Найціннішою знахідкою стало знайомство з її нащадками, які нині живуть у Маяках та Одесі. Саме вони відкрили сімейний архів, поділилися фотографіями, листівками та родинними спогадами.
Далі були місяці роботи в архівах, пошук документів, спілкування зі старожилами та опрацювання оцифрованих історичних джерел. Так поступово вдалося відтворити історію родини, життя якої тісно переплелося з історією Маяків.
Дворянське коріння Яцимирських
Юлія Костянтинівна Яцимирська народилася 19 вересня 1880 року в Одесі у заможній дворянській родині польського походження.
Її батько, Костянтин Костянтинович Яцимирський, був римо-католиком і походив зі Старої Ушиці — нині затопленого населеного пункту на території сучасної Хмельниччини. Дослідження показало, що рід Яцимирських був відомий у цих місцях ще з XVI століття.
Костянтин Яцимирський служив у Херсонській губернії, працював приставом і секретарем Одеського повітового поліцейського управління. У 1877-1887 рр. він написав Алфавітний вказівник.
Алфавітний вказівник, що уклав батько Юлії Костянтинівни
За роки державної служби неодноразово відзначався за сумлінну роботу. Однією з найвідоміших справ стало розслідування пограбування собору в Овідіополі, після якого він отримав подяку губернатора.
Тривала служба та важка хвороба підірвали його здоров'я. У травні 1899 року Костянтин Яцимирський помер, залишивши дружину з чотирма дітьми.
Матір Юлії — Олександра Іванівна Цвєтко-Михайлова — походила з купецької родини. Вона викладала у приватному училищі при Михайло-Семенівському притулку в Одесі. Після смерті чоловіка самотужки виховувала дітей, домігшись державної пенсії на їхнє утримання.
У родині, окрім Юлії, зростали брат Костянтин, сестра Ольга та молодший брат Микола.
Долі дітей склалися по-різному. Костянтин став кадровим військовим. Ольга присвятила життя педагогіці та брала участь у підготовці шкільних підручників уже за радянських часів. Найтрагічнішою стала доля Миколи. Працюючи вчителем у Казахстані, у 1938 році його заарештували за звинуваченням у «зраді Батьківщини» та розстріляли. В одному з листів до рідних він написав: «Я страждаю через своє походження». Лише через пів століття, у 1989 році, його посмертно реабілітували.
Перші роки педагогічної діяльності
Закінчивши Білгородський учительський інститут, Юлія Яцимирська працювала вчителькою. На початку ХХ століття вона викладала в Овідіополі, а згодом — у селі Фестерове (нині Єгорівка).
Юлія Яцимирська
Початок роботи вчителькою Юлії Костянтинівни в 1921 році при більшовиках
Саме тоді вона вийшла заміж за вчителя Івана Трішина. У подружжя народилася донька Наталія, яку охрестили у Преображенському храмі Маяків. Запис про її народження й досі зберігається в метричній книзі храму.
На початку ХХ століття Іван Трішин працював учителем у Маяках. Відомо також, що у 1905 році його згадували серед організаторів революційного гуртка в селі.
Згодом Юлію Костянтинівну призначили завідувачкою Маякського жіночого однокласного училища. Саме тоді життя молодої родини різко змінилося.
За родинними переказами, Іван Трішин невдовзі після переїзду трагічно загинув. Юлія залишилася сама з маленькою донькою. Попри особисту трагедію вона продовжила працювати в школі, забезпечуючи сім'ю власною працею.
Трішина Наталія Іванівна, дочка Юлії Костянтинівни від першого шлюбу
Саме в цей період у її житті з'явився молодий учитель Євгеній Авксентьєв — людина, з якою невдовзі буде пов'язана історія цілої педагогічної династії Маяків.
Авксентьєви: родина, яка назавжди пов'язала своє життя з Маяками
Про Євгенія Афанасійовича Авксентьєва вдалося знайти чимало архівних документів. Він народився 8 лютого 1883 року в селі Єланець Херсонської губернії. Запис у метричній книзі свідчить, що його батьком був спадковий почесний громадянин Афанасій Трохимович Авксентьєв, а матір'ю — Єлизавета Миколаївна.
Авксентьєв Євгеній Афанасійович, 1916 рік.
Саме цей документ став відправною точкою для нового пошуку. З'ясувалося, що родина Авксентьєвих належала до заможного й освіченого середовища. Батько був спадковим почесним громадянином Вознесенська, а дід — колезьким секретарем. Мати походила з дворянської родини Жукових.
Батьки Євгенія працювали вчителями. Початкову освіту він здобув у земській школі, де викладали його батько й мати. Згодом навчався у Бобринецькому трикласному училищі, Херсонській учительській гімназії, а вищу освіту отримав у Білгород-Дністровському учительському інституті.
Навчання Євгенія Афанасійовича Авксентьєва у Білгород-Дністровському вчительському інституті. Він на фото праворуч, верхній ряд, найвищий.
Ще до завершення навчання Євгеній почав працювати вчителем у Гросуловому, де викладав майже сім років. Після отримання диплома у 1915 році він остаточно пов'язав своє життя з Маяками та Юлією Костянтинівною.
Так почалася історія родини, яка на десятиліття стане символом місцевої освіти.
Будинок, що став родинним осередком
У січні 1918 року Юлія Костянтинівна придбала в Маяках просторий будинок, який раніше належав дійсному статському раднику Павлу Окудінському.
Праонука подружжя Оксана Богомазова згадує, що оселя розташовувалася на центральній вулиці, поруч зі школою, де працювало подружжя. Навколо будинку ріс великий сад із бузком, жасмином, фруктовими деревами та рідкісними сортами ягід. У вітальні було піаніно, привезене з-за кордону, за яким Юлія Костянтинівна разом із доньками часто грала вечорами.
Навіть війна залишила свій слід у цьому саду. Один зі снарядів розщепив велике дерево навпіл, однак воно не загинуло й ще довгі роки росло двома стовбурами. Родина сприймала його як символ власної долі.
У шлюбі Юлії та Євгенія народилося троє дітей — Олександр, Ольга та Тетяна.
Діти Юлії і Євгенія. Зліва направо: Ольга, Олександр і ТетянаФото: з власного архіву Розанової Л. П
Учителі у вирі історичних подій
Після встановлення радянської влади Авксентьєви не залишили педагогічної справи. Вони продовжили працювати в Маяках уже в новоствореній семирічній трудовій школі.
Початок 1920-х років став одним із найважчих періодів в історії села. Голод, розруха, нестача палива й навчального приладдя перетворили звичайний навчальний процес на щоденну боротьбу.
Взимку діти сиділи на уроках у верхньому одязі, бо школу майже не було чим опалювати. Через нестачу гасу навчання доводилося скорочувати. Серед учнів траплялися непритомності від голоду.
Директор школи Іван Парпурін разом із педагогами робив усе можливе, аби навчання не припинилося. Завдяки зусиллям учителів у 1922 році голодуючі школярі почали отримувати продуктові пайки, а після відкриття їдальні ситуація дещо покращилася.
Євгеній Авксентьєв викладав хімію та біологію, а Юлія Костянтинівна — російську мову й літературу. Крім роботи в школі, Євгеній навчав дітей працівників залізничної станції «Дністер», працював над ліквідацією неписьменності серед військовослужбовців Червоної армії та навіть організував для солдатів повноцінний сьомий клас.
Училище у Маяках. Крайній праворуч у середньому ряду - Євгеній
Перший музей Маяків
Однією зі справ, про яку сьогодні згадують найрідше, стало створення першого історичного музею в Маяках.
Місцеві жителі роками знаходили на полях і берегах Дністра предмети побуту різних епох — від трипільської культури до античності. Знахідки приносили до школи або сільської ради.
Саме Авксентьєви запропонували зібрати ці речі в одному місці. Так у школі з'явилася археологічна кімната, яка фактично стала першим історичним музеєм села.
На жаль, колекція не пережила Другу світову війну.
Жити під постійною загрозою
Попри відданість своїй справі, життя Авксентьєвих було далеко не безхмарним.
Дворянське походження Юлії Костянтинівни, служба її брата в Білій армії, розстріл молодшого брата Миколи, а також походження самого Євгенія могли стати підставою для репресій.
Треба було пильнувати, щоб ніде не проронити зайвого слова, слідкувати за дітьми, щоб вони, бува, чого не почули зайвого. Проте родині вдалося пережити цей складний період і зберегти не лише життя, а й головну справу — навчання дітей.
Війна, яка змінила все
До початку Другої світової війни всі діти Юлії Костянтинівни отримали вищу освіту. Старша донька Наталія стала стоматологинею та наприкінці 1930-х років переїхала з родиною до Баку. Олександр, Ольга й Тетяна закінчили Одеський державний університет імені І. І. Мечникова та обрали педагогічну професію.
Однак війна перекреслила звичне життя родини.
У серпні 1941 року Маяки опинилися під румунською окупацією. Як і більшість місцевих жителів, Авксентьєви не знали, чого чекати від завтрашнього дня. Та навіть у цих умовах Євгеній Афанасійович був переконаний: діти не повинні залишитися без освіти.
Під час окупації він очолив школу. Разом із ним працювали ще 15 учителів, серед яких була й донька Ольга — студентка другого курсу філологічного факультету. Євгеній Афанасійович викладав хімію, ботаніку та біологію, Ольга — російську мову й літературу. Юлія Костянтинівна через хворобу вже не могла працювати.
Списки вчителів Маяківської школи у 1941 році, серед них - Євген Афанасійович та Ольга Євгеніївна Авксентьєви
Попри війну, школа продовжувала навчати дітей. Для місцевих жителів вона залишалася одним із небагатьох символів нормального життя.
Найбільша втрата
Війна принесла Авксентьєвим тяжке особисте горе.
У травні 1944 року від тифу помер їхній син Олександр, мобілізований до лав Червоної армії. Символічно, що сталося це в Гросуловому — селі, де колись починав свій педагогічний шлях його батько.
Після цієї втрати здоров'я Юлії Костянтинівни остаточно погіршилося.
Після війни
У 1944 році Євгеній Афанасійович завершив педагогічну кар'єру.
Через п'ять років до Маяківської школи прийшла працювати його донька Тетяна. Як і мати, вона викладала російську мову та літературу.
Саме у школі вона познайомилася з учителем фізичного виховання, фронтовиком Павлом Бакуменком. У 1950 році вони одружилися, а згодом у родині народилися Людмила та Олександр.
Старша донька Юлії та Євгенія Ольга переїхала до Ананьєва, де все життя працювала вчителькою російської мови та літератури. Вона викладала спочатку в педагогічному училищі, а згодом — у школі-інтернаті.
Її чоловіком став Василь Кондратенко — голова колгоспу та секретар райкому. Батьки не схвалювали цього шлюбу через його відданість радянській владі, однак згодом прийняли вибір доньки. Саме Василь Кондратенко допоміг родині оформити документи на будинок і підтримував літніх Авксентьєвих.
Сестри Ольга і Тетяна Авксентьєві у молоді роки
Відомо, що деякий час в Маяках жила і вчителювала рідна сестра Юлії Ольга Костянтинівна, чоловік якої, Віктор Вікторович Челов, у міжбільшовицькі періоди у 1918-1919 рр. був комендантом Маяків. Цей факт не забула радянська влада, і Ольгу Костянтинівну, яка продовжувала вчителювати в Маяках, було позбавлено виборчих прав. Багатодітна матір була піддана у школі цькуванню. У подружжя Челових було 5 дітей: Тамара, Володимир, Олександр, Георгій і Костянтин. Тамара Вікторівна Челова теж присвятила своє життя роботі у школі – працювала в Одесі вчителькою англійської мови.
З архівних документів про позбавлення виборчих прав родину сестри Юлії
Педагогічній справі присвятили себе онука і праонука Тетяни Євгеніївни – Гринчиха Людмила Олександрівна та Собачинська Юлія Степанівна. Онука Ольги Євгеніївни, Оксана Богомазова, також здобула вчительську освіту та повʼязала своє життя з дітьми.
Чоловік Ольги Авксентьєвої, Кондратенко з онукою Оксаною Богомазовою, яка зараз займається пошуками даних про своїх рідних
Останні роки Юлії та Євгенія
Після тривалої хвороби у 1951 році померла Юлія Костянтинівна.
Її поховали в Маяках. До останніх днів вона залишалася наставницею для своїх доньок, підтримувала їх, ділилася педагогічним досвідом і тяжко переживала загибель сина.
Попри десятиліття радянської антирелігійної політики, Юлія Костянтинівна не зреклася своєї віри. У родині й сьогодні зберігають її особисту Касперівську ікону Божої Матері.
Ікона Юлії Костянтинівни, яка збереглася у нащадків
Євгеній Афанасійович пережив дружину лише на сім років. Він помер у 1958 році.
Будинок, у якому ще довго жила пам'ять про родину
Після смерті батьків у великому родинному будинку залишилася жити Тетяна Євгеніївна зі своєю сім'єю.
Згодом утримувати великий маєток стало дедалі важче. Частину подвір'я довелося продати. Новий власник передав колишні господарські будівлі місцевій громаді християн віри євангельської. Досить довгий час євангелісти зазнавали утисків та репресій з боку влади і не мали свого молитовного будинку. Завдяки такому подарунку євангелісти змогли заснувати свій духовний центр в Маяках для зустрічей та проведення богослужінь.
У подальшому ситуація з утриманням будинку ставала все складнішою, він потребував великих вкладень, капітального ремонту. Тому Тетяна Євгеніївна була змушена продати ще одну частину садиби.
Так поступово будинок, який понад сорок років був осередком родини Авксентьєвих, змінив свій вигляд.
Учителька, яку пам'ятають досі
Тетяна Євгеніївна пропрацювала в Маяківській школі 42 роки. Колеги та учні згадували її як вимогливу, але справедливу вчительку.
Про її принциповість у родині розповідали багато історій. Одного разу під час уроку літератури кілька учениць почали тихо сміятися. Серед них була й донька вчительки Людмила. Не роблячи винятків, Тетяна Євгеніївна попросила її зібрати речі й залишити клас. Уже вдома пояснила: якщо власна дитина не поважає урок, цього не робитимуть і решта учнів.
Через важку хворобу у 1986 році вона залишила школу. Незабаром її не стало. Поховали Тетяну Євгеніївну поруч із батьками на маяківському кладовищі.
Минуло багато років, але її колишні учні й сьогодні згадують свою вчительку зі сльозами на очах. А старожили Маяків продовжують переповідати історії про Євгенія Панасовича та Юлію Костянтинівну.
Навесні 2020 року учасниця Другої світової війни Марія Захарівна Михайловська, згадуючи своїх довоєнних учителів, сказала лише одну фразу:
Саме ці слова, мабуть, найкраще характеризують людей, які присвятили своє життя освіті й залишили помітний слід в історії Маяків.
Пам'ять, яку вдалося повернути
Історія родини Авксентьєвих виявилася значно більшою, ніж пошук біографії кількох людей. Вона стала історією Маяків першої половини ХХ століття — із революціями, війнами, репресіями, зміною влади та боротьбою за право навчати дітей.
Архівні документи показали, що Юлія Костянтинівна походила з дворянського роду Яцимирських, а Євгеній Афанасійович — із родини спадкових почесних громадян. За радянської влади таке походження могло коштувати свободи або навіть життя. Особливо після того, як молодшого брата Юлії, Миколу Яцимирського, розстріляли під час Великого терору, а інший брат, офіцер Білої армії, опинився в еміграції.
Попри це Авксентьєвам вдалося зберегти родину, працювати за фахом і виховати нове покоління педагогів. Вони пережили революцію, Голодомор, політичні репресії, румунську окупацію та Другу світову війну, але не зрадили своїй справі.
Під час дослідження вдалося знайти значно більше, ніж очікувалося. Архіви відкрили імена десятків учителів, які працювали в Маяках наприкінці ХІХ — у першій половині ХХ століття. Багато з них сьогодні майже забуті, хоча саме вони формували систему освіти села.
Та, мабуть, найважливіше відкриття цього дослідження полягає не в датах чи архівних знахідках.
Усього дві старі фотографії, випадково знайдені на горищі, допомогли повернути із забуття історію людей, які десятиліттями навчали дітей, створювали перший музей у Маяках, пережили найтрагічніші події ХХ століття й залишили по собі пам'ять, що живе й досі.
Історія Авксентьєвих стала лише однією зі сторінок великої історії освіти Маяків. Попереду ще чимало імен, документів і людських доль, які чекають на своїх дослідників.
Хочете більше цікавого та корисного — підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра — дивіться тут.
