Цю історію нам багато років тому розповіло подружжя з Біляївки. Вона про їх вибір, зустріч, на яку вони чекали довгі роки, кохання, якого вони так шукали. І про те, що кожен в силах сам змінити своє життя, навіть якщо здається, що перспективи попереду немає. Імена героїв, на їх прохання, ми змінили.
Розповідає Віра
Не можу сказати, що у мене у житті було все погано до зустрічі з Володмиром. Я багато років прожила у шлюбі з чоловіком, який мене поважав і цінив. Ми разом побудували будинок, виростили дітей. Але потім трапилася біда, він раптово пішов з життя. Перший час я просто заліковувала рану, біль втрати не відпускав мене. Але з часом до цього почуття додалося ще одне - сумна самотність.
Діти – вже дорослі, у кожного свої родини. Вони звичайно приходили на свята і вихідні, але щовечора хотілося вити від самотності у чотирьох стінах. Великий будинок став порожнім і холодним.
Спочатку думкок про повторне заміжжя навіть не виникало. Куди мені? Зараз жінки, які набагато молодші за мене, не можуть знайти собі супутника життя. Скрізь пишуть і говорять, що зараз криза з чоловіками, особливо середнього і старшого віку. Їх, по-перше, менше, ніж жінок. А ті, хто є, вже давно і глибоко одружені. Або пиячать, і тому не мають ніяких серйозних стосунків.
Якось, купуючи пресу, на очі мені потрапила газета з оголошеннями про знайомства. Подумала - і наважилась купити її, вирішила випробувати долю.
Після першого листа мені прийшло багато відповідей зі всіх куточків країни. Обирала я, зізнатися, довго. Боялася помилитися. Адже часто перше враження оманливе. Серед багатьох обрала один лист, який мені здався найбільш теплим та щирим. До речі, хочу застерегти жінок, які також зважуються на знайомство через оголошення. Зазвичай на ваше послання приходить багато відгуків, і тут може бути пастка – захопитися пошуком, забувши про головну мету – знайти партнера, людину, з якою ви житимете разом. Спокуса є завжди – ось ще на цей лист відповім і почекаю тиждень, а потім ще на той....
У авторі листа, який я обрала, мені все подобалось. Манера писати, у нас співпадали думки, смаки, погляди на життя. Він – теж вдівець. Єдине, що лякало, він був міський житель. А Біляївка, як не крути, місце з більш сільським укладом життя.
Думала: ну як він буде працювати на городі, с домашньою живністю, чи звикне до відсутності міських благ, як великі магазини, театри, постійний міський транспорт?
Розповідає Володимир
До моменту зустрічі, листувалися ми з Вірою приблизно пів року. Пам'ятаю, як розповів у себе на подвір'ї будинку, що їду знайомитись зі своєю подругою за листуванням. Люди дивувалися: "Де ж ця Біляївка знаходиться? Ой-йой, далеко так! Що вигадав? Їхати на край світу, у плавні дністровські".
Коли, після довгого шляху, я дістався до автостанції, у поспіху переплував рейс і сів на той автобус, який їде до Біляївки через села. Їдемо-їдемо, а кінця дороги немає. У селах дороги без асфальту, біля будинків ходять зграї домашньої птиці. Подумав, дійсно, край світу. Але водій заспокоїв, що це не Біляївка. Що, мовляв, Біляївка вам сподобається обов’язково. Так, у це містечко я закохався, можна сказати, з першого погляду. А коли побачив у реальності свою Віру, зрозумів, що залишусь тут назавжди.
Віра і Володмир живуть разом й досі. Він втягнувся у садівничо-огороднє життя. Так, що тепер сам дає поради знайомим, як краще підгортати картоплю, які сорти огірків дають кращий врожай та інше. А Віра говорить, що нарешті повірила у слова героїні Віри Алєнтової, що "життя у 45 лише починається".
