Вчора для Біляївки був великий день. Ми купили перший муніципальний автобус, який пристосований для перевезення людей з інвалідністю. Для мене саме з цього починається Європа в Україні. З маленьких побутових радощів, якими українці були обділені десятиліттями: тротуарів, теплих туалетів в міських та сільській школах, з пандусів поряд з адміністративними будівлями, душевих для спортсменів у міській спортивній школі та громадського транспорту, в який можна нормально зайти, не виявляючи чудеса акробатичної майстерності. Але вчора особисто для мене був день випробувань...
Спочатку стала випадковим свідком розмови - навіщо з таким пафосом запускати автобус на маршрут. "От при Януковиче школы и детсады открывали.., а тут всего лишь автобус".
Так і зараз - Майорівський Будинок культури капітально відремонтували, ЗОШ №2 добудовують, Будинок культури, спортивну школу - ремонтують капітально, ЗОШ №3 готуються добудувати, а головний корпус утеплили та капітально відремонтували. Я мовчу про будівництво дороги Одеса-Рені, яка ніколи за мою пам'ять не була в такому гарному стані, як зараз та десятки інших, не менш важливих проектів.
За останні роки міське господарство поповнилося на кілька одиниць вартісної техніки - екскаватори, трактор, обладнання для ремонту доріг тощо. Але це дійсно подія, коли купили автобус саме в такій комплектації, щоб і мама з візочком з селища можна приїхати в центр, заїхати людина на інвалідному візку, і просто людина похилого віку могла без зусиль переступити поріг та потрапити в салон.
Ця подія не тільки про комфорт, вона про людяність, про доступність, про рівність, про непоказну турботу про людей різних соціальних груп та про відсутність егоїзму, який нищить Україну гірше, ніж інколи зовнішні вороги.
Позаминулого року я вперше побувала в Європі. І вразили мене так зовсім не інфраструктура чи благоустрій. В українських містах, де влада на місці - все виглядає ненабагато гірше. Шокуючими стали дві інші ситуації.
Це - група людей на інвалідних візках, які грали у футбол в центрі Варшави. Роком пізніше мене вразили друзі-поляки, які в нічному місті стояли на всіх перехрестях доріг і чекали на зелене світло для пішоходів. Хоча на дорогах не було жодної машини протягом десятків кілометрів, які добре були видні, оскільки з вуличним освітленням там все в нормі. Саме з цього - поваги до всіх та усвідомлення своєї відповідальності за дотримання порядку - почалася для мене Європа, про яку я мрію в Україні.
Але на розмові про Януковича мій день не скінчився. Повертаючись додому, зустрічала знайому, яка передала пропозицію від групи пенсіонерів з мікрорайона Лобанівка: просили в газеті написати, щоб вранці новий автобус (він муніципальний, вартість проїзду - 2 гривні, але він безкоштовний для пенсіонерів, бо вартість їх проїзду компенсують з міського бюджету) пускали на 30 хвилин пізніше, а вранці, у час пік - пускали іншу маршрутку, яка працює за договором та не належить місту. Там вартість проїзду - 3 гривні для всіх. І сказано це було, наче з думкою про інших - так пенсіонери будуть виїжджати пізніше, тож в автобусах буде більше вільного місця...
Я, м'яко кажучи, здивувалася такій пропозиції. Невже не зрозуміло, що для того, щоб підприємство заробляло якісь гроші та могло безкоштовно возити пенсіонерів, автобус має перевозити і платних пасажирів? І головне - о восьмій чи о дев'ятій пенсіонери проїдуть безкоштовно (якщо з доброї волі вийдуть на час пізніше, коли міський автобус робить наступне коло). А для родин, де дві-чотири людини щодня їздить на роботу, в школу - зайві 5-6 гривень це вже гроші? Це навіть якщо не брати до уваги, що міський транспорт має широкий салон, тож людям у час пік більш зручно їхати на ньому, ніж в автобусі, який працює в режимі маршрутного таксі.
Наостанок увечері я відкрила Facebook. Тема №1 - кір. І майже під кожним постом - десятки коментарів, це влада у всьому винна. Стоп! До влади - багато запитань. Але тут точно вона винна?! А не ті мами, які купували довідки про щеплення для дитячих садочків? Не ті, які роздавали роздруки з напівстертим шрифтом: "Вся правда о прививках: это должен знать каждый", "Прививка - это инструмент массового уничтожения!" Не ті продажны медики, які свідомо йшли на карний злочин та підробляли документи, заробляючи смішні 20-50 гривень?
Звідки у нас це? Тотальне бажання зробити собі добре (в тому розумінні, як людина це собі уявяляє), а ближньому - погано? Чому відповідальність - так лякає? Чому так мало людей розуміють, що тільки з простих речей: поставити себе на місце іншої людини, не взяти чуже, подумати, як твоє рішення чи вчинок вплинуть на ближнього, громаду - починаються реальні зміни та реформи.
Насправді - це так просто. Якщо тобі треба на ринок хліба купити та людей побачити - вийти з дому на годину пізніше та дат змогу у час пік їхати тим, кому вкрай потрібно не спізнитися в школу чи на роботу.
Це так просто. Нести відповідальність за свою дитину. Свідомо підходити до її виховання та здоров'я, читати спеціалізовані журнали, радитися з професійними лікарями, а не живитися байками з інтернету, який недарма називають "зливним бачком".
Це так просто - пригальмувати перед калюжою, щоб не облити когось брудною водою. Це так просто - не створювати водіям проблем, перебігаючи дорогу у непристосованому для цього місці. Це так просто - тримати у дворі свою собаку, щоб вона не напала на перехожих чи не поповнила зграї безпритульних. Це так просто бути нормальною та думаючою людиною.
Чому ж це так важко для декого?
