46 років свого життя я справно ходжу до своєї рідної Біляївської першої школи. Спочатку, як учениця, потім як вчителька. І сьогодні хочу поділитися деякими спогадами, бо у цей четвер, 22 жовтня школа відзначає ювілей - 85 років. Можливо, мої спогади стануть поштовхом для вас поділитися власними, підняти слухавку та зателефонувати улюбленим вчителям, написати пост у себе на сторінці та пригадати шкільні роки, своїх однокласників, вчителів, які ще працюють, або вже пішли з життя. Бо всі ми є частиною великої шкільної родини.
Перший корпус Біляївської школи №1 знаходився у маленькому приміщенні. Ця історична будівля і зараз знаходиться на подвір'ї школи, використовується, як технічна, тривалий час там проходили уроки з автосправи.
Це був 1964 рік, як стала першокласницею. Тоді, до речі, дітей приймали суворо відповідно до мікрорайонів. Я мала потрапити до школи №3 за місцем проживання. Мамі довелося дуже і дуже просити, щоб мене прийняли саме сюди.
Школа була маленька та затишна. Взимку техпрацівниці топили пічки, а ми грілися коло груб. Пізніше перейшли до двоповерхового корпусу, де зараз податкова інспекція, а звідти вже - до сучасного чотирьохповерхового корпусу.
Коли його збудували, це була якась фантастика. Поруч маленькі хати з очеретяними дахами, і раптом - багатоповерхова будівля зі світлими, просторими класами, широкими коридорами. Багато років поспіль, коли вчилися, ми самі чергували, доглядали за школою, влаштовували генеральне прибирання та навпочіпки мили коридори малесенькими шматочками тканини, до блиску вимивали вікна. Навіть вдома так не прибирали, як у школі.
У нас були вимогливі та відповідальні вчительки - у початковій школі Дар'я Іванівна Біла, у старшій Віра Андріївна Стиркул. Ми не були ідеальними учнями, але авторитет вчителів та й взагалі старших людей був незаперечним.
Ми поважали вчителів, боялися їх підвести, слова "Дай щоденник" найбільших розбишак приводили до тями.
Можливо це, а можливо магічний дар таких вчителів як Шредера Кост Федоровича, Ройбул Надії Кіндратівни, Підмазка Василь Миколайовича, тримати увагу, відрізняв наше навчання навіть від навчання моїх учнів. У класах була тиша, деякі вчителі спеціально говорили дуже тихо, але не було гулу чи розмов. Усі засереджено слухали своїх вчителів.
Наше навчання дуже відрізнялося від сучасного. Коли передивлялася архіви, то знайшла свою чорнильницю, яку треба берегти було. Такі речі купували через дефіцит одну на кілька років. У нас не було такого гарного одягу, як зараз у дітей, не було такого гарного, яскравого шкільного приладдя, Біляївка вся була у болоті, це був десь 73-74 рік. Я хоча жила на Миру, до школи пливла у болоті. Особливо там, де зараз територія колишньої військової частини. Колоші, гумові чоботи - це були мастхев кожного школяра.
10 клас, 1974 рік, Біляївська школа №1, класний керівник В.А.Стиркул
Однак нас це не дуже засмучувало. Пройшли роки, а згадуються не ці проблеми, а інше - як ми грали в "Зірницю" на пісках під керівництвом Давлєтчина, з яким апетитом їли кашу на морозі, як грали в хімічний КВК, як проводили шкільні вечори.
Школа була місцем, де ми знаходили своїх друзів та подруг на все життя. Зі своєю однокласницею Антоніною Коштерек (Стасишиною) я товаришую вже більше 50 років, а пізніше з подругою Галиною Євгенівною Кириліною.
У цю школу я повернулася працювати після практики, а потім після роботи в Маяках. І відчула, що нарешті я вдома. Тут завжди був професійний колектив, в якому весь час ти мала рости, щоб бути не гіршою, ніж колеги - Ганна Гнатівна Сліпущенко, Валентин Андрійович Носов.
Три випуски ми були класними керівниками в одній паралелі з Євгенією Миколаївною Бабковою. Завжди підтримували одна одну, могли порадитися, вислухати.
У мене були прекрасні учні, про кожен свій випуск можу розповісти тільки добре. З часом проблеми йдуть у минуле, а залишаються у пам'яті тільки добрі спогади.
У цій школі вчилися мої діти, тут вчиться моя внучка. Я дуже вдячна за знання вже їхнім вчителям, зокрема вчительці початкової школи Людмилі Доліщинській.
Мені приємно бачити, що за 85 років школа змінюється тільки на краще. Вчитися зараз набагато простіше, ніж було нам. Наприклад, я, щоб вивчити англійську, могла користуватися тільки словником. Його ще треба було знайти. У нас не було ні аудіозаписів, ні відео, ні можливості спілкуватися з носіями мови.
Зараз все змінилося - всі дороги відкриті перед дітьми. Тільки треба бажання.
Зичу своїй улюбленій школі - процвітання та благополуччя. Нехай вона залишається флагманом освіти Біляївської громади, а всім випускникам та вчителям школи - міцного здоров'я та щастя!
