Мене звати Юлія, і я другий рік працюю у школі вчителькою початкових класів. Ніби недовго, але подій вже назбиралося на ціле життя. Влаштувалася на роботу ніби я одна, але працює вся моя родина, включаючи маму, чоловіка та навіть собаку Лолу. Хочу розповісти, які вони, будні молодої вчительки. Можливо, хтось замислиться та зрозуміє, чому так мало випускників педагогічних вузів йдуть працювати до школи і залишаються тут.
Є вислів, який дуже люблю щодо нашої професії. “Від вчителів зазвичай вимагають дива, але якщо диво здійснюється — ніхто не дивується”. Хоча, сподіваюся, що багато хто переглянув ставлення до професії вчителя, коли школи змушені були піти на дистанційне навчання через карантин.
Це великий труд та великі зусилля – передати дітям знання, навчити їх шукати інформацію, утримувати їх увагу та зацікавлювати предметом.
Від багатьох людей чула раніше, що у мене нескладна професія. Ну, подумаєш, до 13.30-14.00 попрацювала, купа відпусток на рік, які співпадають з канікулами. Відчитав предмет – і йдеш додому займатися власними справами.
З 8:00 до 14:00 ми дійсно знаходимося у школі з дітьми. Лише це бачать оточуючі. Але не бачать інших моментів. Наприклад, купу паперової роботи. Написання річного календарного планування, виховних планів, ведення облікових журналів, позакласних заходів, перевірки зошитів, прикрашання кабінету відповідно до пір року, підготовка до всіх уроків, яка займає добрих дві-три години, щоб діти сприймали не сухий матеріал, а могли побачити якісь явища на відео/фотографіях, створення презентацій та пошук матеріалів до них.
У вчителів початкових класів є ще й свої особливості роботи. Кожен тиждень, створюючи завдання, маю займатися рукоділлям. Наприклад, нещодавно вирізала 30 шаблонів осіннього листя на предмет з дизайну і технологій.
Здається, все? Почекайте, є ще телефонні дзвінки та вічно маякуючий повідомленнями телефон. Когось не було в школі, хтось не зрозумів завдання, комусь треба пояснити, як розв’язуються приклади, задачі, правило, виникають якісь конфлікти між дітьми. Знаю, що деякі мої колеги просять не писати чи не телефонувати їм пізніше 22.00. Але, на жаль не всі батьки дослухаються до цих прохань. Тому для вчителів не рідкість почути від власних родин: а твоя робота колись закінчується?!
Ніби все? До уроків підготувалася, зошити перевірила, на всі питання відповіла? Ой! Закрутилася і забула прикрасити клас до свята. А завтра вранці прийдуть малята, а там немає сюрпризу. Терміново біжу до школи.
- Мамо, чоловіку, допоможіть, будь ласка. Без вас не впораюся. Думали, що працюю вчителем тільки я? Ні! Вся родина переходить у педагогічний режим. Вони мені допомагають готувати презентації, прикрашати клас, готувати сценарії, слухають мої ідеї та оцінюють їх на життєдіяльність.
Знаєте, дуже образливо було читати, коли всіх вчителів під одну гребінку порівнювали під час дистанційного навчання. Мовляв, за що їм там гроші платять? Сидять вдома і зарплатню отримують.
А тепер додайте до всього, що перерахувала, сотні дзвінків та повідомлень.
- У мене звук не працює. А у мене камера. А я загубив пароль від конференції. А як вмикається зображення?
Або спробуйте утримувати увагу другокласників через Zoom, яким треба пояснити правила ведення зошиту. Один руку підніме по той бік екрану, навіть якщо в туалет хоче вийти, а від другого через дві хвилини від початку уроку залишиться пусте крісло та тільки чути, що десь почалася гра з іграшками.
Я шукала, як же зацікавити своїх дітей. І на допомогу прийшла ще одна представниця нашої сім’ї – пуделиха Лола.
І вона “працює” у школі. Якщо вона у мене на руках – увага всіх дітей була прикута до екрану. Разом з нею ми розбирали голосні та приголосні звуки. Якщо гарчить – то приголосні, якщо гавкає – голосні. Це було смішно, але дуже дієво. Нам ця нестандартна схема дуже допомогла.
На кожному кроці кричать, що у вчителів зарплатня росте, чого жалітися, тому придумуйте нові методи навчання, удосконалюйтеся. На жаль, нічого такого не помітила. І навіть якось незручно писати, в яку суму оцінюється робота молодого вчителя.
Наприклад, зараз є дуже багато платних сайтів, де неймовірна кількість цікавих завдань. Але дозволити собі їх ми не можемо, як і самотужки, без підтримки родини, прожити на зарплату.
Ви можете запитати: “Навіщо пішла працювати, якщо все так погано?”
Відповім за себе. Професію обрала свідомо, бо дуже люблю дітей, це моє покликання.
До того ж, інколи трапляються ситуації, які перекреслюють усі складнощі та труднощі. Якось йду до школи, заходжу на подвір’я, бачу, що мої дітлахи дивляться у вікно, виглядаючи мене, махають рученятами, посміхаються, радіють, що прийшла, і тут зі школи вибігає хлопчик, куртка розстібнута, шапка сповзла на бік, біжить, запитую:
–Що сталося?
А він:
– Просто хотів встигнути зустріти Вас першим.
Хіба це не щастя? Так, школа – це шалений ритм життя, це чужі долі, які проходять крізь тебе. І саме в твоїх руках їх змінити, направити у потрібне русло, налаштувати на правильний шлях.
У школі не витримає випадкова людина, яка не готова любити дітей, чиє покликання в іншому місці. Це буде знущання і над дітьми, і над собою.
Водночас, хочу щоб суспільство ставилося до вчителів якщо не з повагою, то хоча б з розумінням складності та важливості їх професії.
Ну а своїм колегам, особливо таким же початківцям, як я, хочу нагадати правило:
– Не діти мають розуміти дорослого, а дорослі – дітей. Тому що дорослий дитиною був, а дитина дорослою - не була.
Матеріал опубліковано в рамках програми Local Media Innovations, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
