Відкритий мікрофон: що дуже хотіли, але не мали змоги розповісти випускники шкіл Біляївської громади

За ці 11 років накопичилося багато моментів шкільного життя, які б хотілося пережити знову. Окрім величезного обсягу "життєнеобхідних" знань, школа навчила мене багатьом лайфхакам: як знаходити підхід до різних типів людей, як зображати емоцію від благання не ставити двійку до радості та сміху від вчительських жартів, як взламувати секретні архіви Пентагону з надією знайти там відповіді на тест, як непомітно втікти з останнього уроку, як написати рецензію на твір, який не читав, та багато іншого. За всі мої здобуті знання я хочу подякувати нашим любим вчителям, котрі завжди нас підтримували та допомагали. Навряд чи нам вдасться їх перевершити, адже вони - найкращі.

Не дивлячись на важкість життя у школі, особливо у цей нестандартний період, мені все ж важко її залишати. З нею пов'язана важлива сторінка нашого життя, яку, на жаль, треба перегорнути та йти далі. За ці 11 років, які пройшли непомітно, в мене накопичилося багато приємних спогадів. Приємно згадувати екскурсії , КВК та репетиції до нього, та просто буденні шкільні дні. Наостанок, хотілося б подякувати всьому шкільному колективу та батькам за те, що зробили з нас Людей з великої букви, а однокласникам - за підтримку та вірну дружбу. Бажаю випускникам, та й всім учням взагалі, досягти своєї мрії та знайти себе й свою мету на теренах життя.

У моєму дитинстві було дві надійні фортеці. Перша - рідний дім, де я відчував любов, затишок і турботу. Друга - школа. Вона теж прийняла мене, як мати. Навчила справедливості і витримці, дала необхідні знання для подальшого життя. У ній було все: падіння і злети, сльози і сміх, перше кохання і надії. Дуже часто згадую наш КВК, то була нереальна атмосфера. Хочу вибачитись перед вчителями, що часто обіцяв їм принести зошити на перевірку, вони мені довіряли, а я не приносив. І коли мені необхідна була їх допомога, я йшов, позичивши у Сірка очі, і вони не дорікали, а знову допомагали. Дякую вам за терпіння і підтримку. Здоров'я вам. Школі бажаю, щоб вона ще багато років поспіль виховувала, готувала для світу майбутніх геніїв і просто талановитих у своїх справі людей.

Школа – це яскравий період в моєму житі. Вже в першому класі зі мною трапився курйозний випадок, який навчив мене важливій істині. Під час перерви дівчинка, яка потім стала моєю найкращою подругою, жартома надягла мені на голову пакет. Звісно, я хотіла відповісти тим же і почала за нею ганятися. Завершилось тим, що увійшла вчителька Тетяна Олександрівна і застала мене на гарячому. Результат - я залишилась винною і отримала покарання. З тих пір усвідомила: не варто поспішати щось доводити, треба все обдумати, і правда рано чи пізно буде на твоєму боці. Насправді, яскравих, приємних моментів було дуже багато. Святкові заходи, наші класні тусовки, участь у багатьох проєктах, цікаві подорожі. Дуже хотіла б подякувати усім вчителям, що терпіли наші витівки, витрачали свої нерви, віддавались нам. А ще вибачте, що інколи списувала, недоучувала, а ви, знаючи це, пробачали. Ви – найкращі.

Цього року я не встигла сповна насолодитися шкільним життям і буду дуже сумувати за цією атмосферою, особливо, учителями. Було багато яскравих моментів, тому що 11 клас організовує велику кількість заходів. Особисто для мене була дуже приємною зустріч випускників 2020, на якій я була в ролі ведучої. Випускники повертаються в тенети рідної школи з якимось особливим теплом і радістю, це видно та відчувається. Дуже сподіваюсь, що мій клас через декілька років подарує такі ж теплі відчуття наступним поколінням. Ще одним яскравим моментом був зимовий вечір - КВК. Хоч наш клас не можна назвати найдружнішим, але саме підготовка, репетиції, відповідальність зробили нас однією командою і сильними духом. Я навчаюсь в другій школі лише з 8-го класу. Але за цей період вчителі та однокласники стали для мене другою родиною. Звісно, прикро, що не буде випускного вечора, але це не віднімає цінності у 11 років мого шкільного життя.

Якось в 9-му класі я допомагала однокласнику Юрі Кікоть організувати цікавий експеримент. Він переодягнувся до невпізнання у бабусю і вийшов на вулиці міста. Ідея була перевірити, наскільки місцеві жителі будуть відгукуватись на прохання допомогти. Так, це було дуже забавно, і я рада, що нам вдалося реалізувати задумане. Хоч тоді прогуляли фізику і важливу письмову роботу, яку опрацьовували пізніше. Я - відмінниця, але добре пам’ятаю свою першу двійку. Це була література, я забула читацький щоденник. Уявіть мій сором, адже  я - донька педагогів. І двійка! Було одного разу мені і соромно за свої слова. Вчителька з історії роздавала зошити і неправильно вимовила моє прізвище. Я її на емоціях виправила, бо образилась. Втім, коли вона пояснила, що учнів багато, є нові, тому всіх одразу важко запам’ятати, стало ніяково за свою поведінку. Відтоді я завжди чітко вимовляю під час знайомства своє прізвище та ім’я. Дуже жаль, що не здійснилась надія на святі останнього дзвоника подзвонити у залізний дзвоник. На 1 вересня мені це теж не вдалося зробити, і, як не сумно, не судилося  у травні. Але найбільше хотілося б поспілкуватися з вчителями. Хочеться усім подякувати: директору, завучам, класному керівнику. Адже ми були неспокійним класом, але нас терпіли, навчали. Від себе особисто хотіла б подякувати Ірини Юріївни Креймер. Зізнатися, спочатку я її трішки побоювалась, і предмети її здавались складними. Але якось один мудрий вчитель на це мені відповів: ти не можеш не любити чай, лише тому, що тобі не подобається чашка. Відтоді я багато чого зрозуміла, згодом полюбила літературу, мову, а Ірина Юріївна стала найулюбленішим вчителем.

З дитинства я вважав, що школа - це те місце, де діти отримують тільки знання. Але коли я подорослішав, почались усілякі змагання та конкурси. Найбільше мені подобалось ходити влітку в табір, який був на базі школи. В школі у мене з'явився найкращий друг, з яким я товаришую вже 11 років, і я радий цьому. Школа навчила мене долати всілякі труднощі, адекватно оцінювати різні ситуації. Відчуваю, що буду дуже сумувати за шкільним життям.

Мої шкільні роки були незабутні. Згадується перший урок у першому класі, перша вчителька, яка навчила читати і писати. Далі все було складніше, але й цікавіше. За ці роки я зрозуміла, що існує справжня дружба, перше кохання, щирість та повага до інших. Хочеться вклонитися всім вчителям нашої школи, які всі ці роки були поряд добрими наставниками, чуйними та терпеливими. Одиннадцать років промайнули дуже швидко. І настав час останнього дзвоника. Хоча він не такий урочистий, як завжди, але для нас - випускників, він все одно особливий, адже це прощання зі школою, яка стала для нас другим домом.

Для мене школа та вчителі були сім’єю. Дуже прикро, що через карантин ми не можемо зібратися і провести останні хвилини нашого шкільного часу поруч з людьми, які цілих 11 років готували нас до дорослого життя. Ми не проведемо останній урок, не почуємо останнього дзвоника, не попрощаємося з вчителями. Та незважаючи на це все, хочется подякувати усім нашим дорогим вчителям, директору та усьому колективу Мирненської школи. Впевнена, що можу говорити це від імені всіх своїх однокласників. Дякуємо вам за турботу, підтримку, за вічний стимул та любов. Дякуємо за те, що вірили в нас і завжди допомагали. Нехай у вашому житті буде море квітів, гарний настрій, міцне здоров’я, терпіння та найкращі учні. Щиро хочемо виправдати ваші надії та сподівання, досягти тих висот, на які ви нас підштовхували весь час. Ви навчили нас не боятися, не здаватися і вірити у себе. Ми безмежно вдячні, що ви з’явилися у нашому житті. Ви подарували нам веселі, незабутні спогади та світлі моменти. І нехай ми вже не будемо бачитися з вами так часто, але ви назавжди будете у наших серцях. Ми вас любимо!