Здавна в Україні існував справжній культ вшанування печі. У ній не тільки варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали, нею лікували захворювання. Піч була священним місцем, де жінка народжувала дитину. Давня українська традиція - уквітчувати піч невеликими малюнками у вигляді квітів, виноградної лози, орнаменту, але в Біляївці пішли ще далі. Тут протягом довгого часу на тій частині печі, яку називали "грубка", малювали копії відомих на весь світ картин.
Михайло Коцюбинський у повісті "На піч" описує давній український звичай, коли вогнище стало на захист честі дівчини, кинутої хлопцем, який обіцяв одружитися з нею. Вона таємно проникла в хату свого обранця, а потім, у всіх на очах сіла на піч. У такому разі ні хлопець, ні його батьки не могли відмовити у весіллі. Про обряд очищенням вогнем згадує і Микола Гоголь в оповіданні "Вій" люди, які несли тіло панночки до церкви, прикладали долоні до печі.
Ймовірно, наші читачі знають про інші українські звичаї, коли, наприклад, дівчина, яку сватали, "колупала піч". Він не лише про сором'язливість, а й про певну символіку - під нігті потрапляла не просто глина, а часточка батьківського тепла, часточка дому.
У деяких регіонах з цією ж метою молода, переїжджаючи до оселі чоловіка, брала з дому жаринки з печі.
Так само, коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали із старої печі жарину, вносили її у нову хату, щоб там запалити родинне вогнище.
Кожен регіон України мав власні традиції прикрашання печі. Вважалося, що нечиста сила, задивившись на цей розпис, забуде про свої лихі наміри.
На Півдні України в мальованих орнаментах переважали мотиви пишної квітки з центральною вертикальною віссю, по боках якої малювали паростки з листям та квітами.
Проте у Біляївці більше, ніж півстоліття тому народилася своя, місцева традиція розмальовувати печі сюжетами відомих картин, романтичних краєвидів.
Такі печі були в багатьох біляївських хатах, збудованих "на старий лад". Малюнки – абсолютно різні: замки, фортеці, схід сонця над горами, ошатні паночки у сукнях давніх епох, виноградні лози, сюжети картин відомих художників.
Такими малюнками прикрашали печі у Біляївці
У малюнках простежувалася рука одного майстра. Техніка виконання, деталі: все давало враження, що картини створює один майстер-самородок.
Час йшов, традиційні українські печі на чверть хати змінили більш компактні, потім люди взагалі перейшли на "парове опалення" та газ.
Та в деяких будинках Біляївки такі печі все ж таки збереглися. Зокрема, в будинку біляївчанки Марії Дурбало (на головному фото).
На печі забражена картина Віктора Васнецова “Іван-царевич на Сірому Вовку”
Слова бабусі переповідає її онука Катерина Погребенна, до речі, теж місцева художниця:
- Бабушка свою хату будувала у 57-му році. Тоді ж у хаті і піч з’явилася. Пройшов час, у 1961 році у клубі на станції "Дністер" вона познайомилася з художником, який тоді розписував клуб.
Їй дуже це сподобалася, тож вона запропонувала чоловікову розписати піч у неї вдома. Він розписав, врахувавши її побажання. На печі в хаті бабусі –фрагмент відомої картини Васнецова «Іван-царевич на сірому вовку». Потім цією ідеєю зацікавилася подруга - сусідка бабусі. І вона теж запросила художника прикрасити їй піч.
Там малюнок був трішки простішим, без пари казкових героїв на першому плані. На жаль, ця піч не збереглася. Бабуся розповідала, що цього місцевого художника знали в усій Одеській області. Звали його Борис, а ось прізвище бабуся не пам’ятає. Нібито, чи то Махно, чи то Міхно-Мехно. Пам’ятає тільки, що жив він на вулиці Шевченко, декілька будинків вниз від провулку Комінтерна. Але за словами бабусі, наразі в тому будинку живуть інші люди.
Ми звертаємося до наших читачів, якщо комусь щось відомо про цього художника – просимо поділитися інформацією з нами.
50-60-ті роки минулого століття були не надто заможними для жителів Біляївки. Тож, у простих біляївських хатах поряд з вишитими власноруч рушниками, зітканими із ниток килимками, чи не єдиною окрасою була розмальована різними сюжетами красуня-піч.
Вона несла в невибагливі інтер’єри будинків промінь іншого життя, в якому дами ходять у вишуканих сукнях, живуть у прекрасних замках із вежами та відпочивають у прекрасних садах.
Добре було б залишити прізвище цього чоловіка в міській історії, чи не так?
