Формальних обмежень для жінок у сфері правоохоронних органів не існує. Однак тут є своя “скляна стеля", що обмежує жінок у просуванні на керівні посади та реалізації професійних амбіцій. Як не зламатися, а навпаки –проторувати шлях для інших дівчат і жінок, нам розповіла біляївчанка, пані майор поліції, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри криміналістики та психології Одеського державного університету внутрішніх справ Олена Проценко.
До 1999 року в Україні правила вступу до навчальних закладів системи МВС обмежували кількість дівчат, яких приймали на навчання: 5-10% від загальної кількості щорічного набору курсантів. Лише у 2018 році, за інформацією заступниці міністра внутрішніх справ Тетяни Ковальчук, частка жінок-поліцейських перевищила 20%, а у 2019 їх стало 24,5%.
Суспільство однозначно виграє від того, що в правоохоронних органах працюватиме більше жінок. Зокрема, як заявляє експертка з ґендерних питань Олена Захарова, світовий досвід свідчить, що ширше залучення жінок до роботи в органах правопорядку є ключем до істотного скорочення насильства до громадян.
Викладачі Одеського державного університету внутрішніх справ, у центрі - пані майор поліції, доцентка кафедри криміналістики та психології, кандидатка юридичних наук, біляївчанка Олена Проценко
Носити форму – цілком дівчача мрія
Олена Проценко з дитинства мріяла одягнути поліцейську форму. Манила її не романтика професії. Зворотній бік роботи правоохоронця добре був знайомий. Тяжкі будні, виснажливі чергування, стреси: все це бачила Олена у найближчому оточенні. Тато, дядя, друзі батьків: усі працювали в правоохоронних органах.
Дівчині просто подобалося розв’язувати складні логічні задачі, аналізувати, передбачати, збирати, як пазли, рішення зі шматочків інформації.
- Це був 95-ий рік. На весь курс Інституту внутрішніх справ могли взяти 2-3 дівчини. Дівчата здавалися проблемними з огляду на їх можливий шлюб, декретної відпустки, – згадує наша співрозмовниця, – тому за порадою батьків обрала історико-філологічний факультет педагогічного університету. Олена каже, що у тій ситуації це був найкращий вибір. У педуніверситеті зустріла викладачів та викладачок, які дали фундаментальні знання з психології, педагогіки, вміння комунікувати та доносити думки.
- У нашій професії – це безцінна якість. Адже перед тобою майже завжди сидить людина, яка хоче приховати правду. Твоя мета – побачити її, відчути на невербальному рівні.
Після університету Олена Проценко пішла у школу викладати українську мову та літературу. Але всього одна зустріч змінила життя. Це вже був 2002 рік. Заохочувати випускників школи до вступу в їх навчальний заклад прийшли викладачі інституту внутрішніх справ. Вони згадали, що на базі вищої освіти тут можна отримати ще одну, юридичну.
- Я наважилася, – розповідає Олена Проценко. – Держава в той час компенсувала половину оплати за навчання. Здала академічну різницю, написала успішно диктант, історію, пройшла співбесіду. Підтягнула спортивну форму, успішно склавши всі нормативи.
На курсі Олена Проценко була найкращою студенткою. Навчання закінчила з відзнакою. Вступала без іспитів до магістратури та отримала перше робоче місце, до якого йшла довгі роки.
Боже, яка маленька!
У перший робочий день у Біляївському відділі поліції Олену Проценко відправили на добове чергування. Видали поліцейський жетон і табельну зброю.
- Як на зло, ніч видалася пекельна. Крадіжка, два розбійних напади, дві ДТП. Перший виклик на трасу Одеса-Рені. Там сталася дорожньо-транспортна пригода. Розуміючи всю свою відповідальність, виїхала, озброївшись шпаргалками: довідники, інструкції, Кримінальний кодекс України. Цілий чемодан літератури в одній руці, а іншою весь час перевіряла, чи на місці зброя. Приїжджаю, а там мене зустрічають фразою: “Це дізнавач?! Боже, яка маленька!”
Поліцейський жетон Олени Проценко
Олена каже, що їй пощастило з наставниками. Тодішній керівник Павло Васильович Мараховський дав поради та настанови: ти, головне, всім роздай завдання, хто і чим має займатися, не показуй розгубленості, демонструй впевненість і силу.
- Поставити транспортний засіб на штрафмайданчик, опитати свідків, усе занотувати. Сила та впевненість. Весь час перевіряти, чи на місці табельна зброя. Так пройшло моє перше бойове хрещення чергуванням.
Допустила деякі помилки, але з вдячністю згадує, як тихенько поправив колега Батурін.
Загалом, і з власного досвіду, і з досвіду своїх студентів, каже Олена Проценко, жінки-правоохоронці більш схильні до того, аби ухвалювати зважені рішення, прислухатися до порад, швидко адаптуватися до нових обставин, увесь час вчитися.
Робота: без жодних “знижок” на стать
Нічні чергування, виїзди на моторошні вбивства, участь у затриманні злочинців, проведення розслідувань у різних галузях серед правоохоронців ділилися порівну без огляду на стать.
- Жінки, як чоловіки, здатні нести весь тягар служби, – впевнена співрозмовниця. – У нагоді стає вміння чути та бачити перед собою людину навіть у злочинці. 90% успіху – це правильна комунікація. Завжди ретельно ставилася до справ, документообігу, бо розуміла, що погана робота здатна розвалити справу в суді, а людина, яка вчинила злочин, не буде покарана. Відчувала гордість, коли у прокуратурі почали говорити, що прізвище Проценко на документах – це своєрідний знак якості.
Олена називає лише дві ситуації, які, певною мірою, похитнули емоційний стан. Але в жодній, каже, не боялася за себе: більше за родину.
- Перша емоційно важка ситуація, коли вбили під час виконання службових обов’язків нашого колегу Олександра Згаму. Ми мали бути в тому чергуванні разом. Друга, коли була слідчою у справі злочинного угрупування. Оскільки щодо неї, за рішенням суду, велися негласні слідчі дії, до рук потрапив аудіозапис, в якому людина запропонувала кинути в Проценко гранату.
Не “синя пончоха”, і не домогосподарка
Під час роботи в правоохоронних органах Олена почала писати дисертацію з юриспруденції.
- Уся робота – з власного досвіду. Стосувалася аспектів комунікації з підслідчими та елементів проведення негласних слідчих дій. Робота містила секретні розробки. Тому захищалася в Міністерстві оборони України. Захист пройшов на одному диханні. Це був час після Майдану, 2014 рік, все прозоро, гласно, відкрито, без жодних корупційних натяків.
Серед запитань, які ставили, лунали і незвичні – про сімейний стан. Відповідь, що давно і щасливо заміжня, мама двох дітей, здивувала та додала симпатиків.
- На жаль, такий побутує стереотип: домогосподарка або “синя пончоха”. А ти просто людина, яка любить і свою сім’ю, і свою роботу, та цілком природньо все поєднує.
Втім, Олена визнає: це щасливий випадок, якщо зустрінеш не просто чоловіка, а людину, яка поважатиме в тобі особистість.
- Мій чоловік дуже мене підтримував. Навіть допомагав перераховувати результати анкет, коли писала дисертацію. Розуміє мою любов до професії та з повагою ставиться до мого вибору. Ми разом з юності. Таке ставлення чоловіка робить шлюб щасливим, бо дружина натомість теж хоче йому віддячити увагою, турботою та підтримкою.
Олена Проценко на службі у Біляївці, і згодом, під час роботи викладачкою університету внутрішніх справ
Олена визнає, що жінці складніше будувати кар’єру, якщо поруч не буде рідних людей, які готові розділити з тобої домашні та батьківські обов’язки.
Був один випадок, який запам’ятала, коли відправили на курси підвищення кваліфікації слідчих. Серед слухачів курсу Олена Проценко виявилася єдиною жінкою. Довелося почути на свою адресу: хто ж вдома борщі варить, поки ти навчаєшся?
Стеля, яку варто пробити
- У мене був чіткий план, – каже поліцейська, – кожні два роки я долала чергову кар’єрну сходинку. Почала з дізнавача, потім стала слідчою, старшою слідчою. І стеля. Протягом п’яти років залишалася заступницею начальника слідчого відділення.
Дві вищі освіти, науковий ступінь, жодного дисциплінарного стягнення за всі роки служби. Нагороджувалася відзнаками в службі другого та першого ступенів. Досвід. Звання. При всіх рівних складових і навіть перевагах, виявився нюанс. Начальником слідчого відділу призначили чоловіка, а максимум, що могли запропонувати жінці – стати начальником слідства в невеликому селі.
У 2019 році Олена Проценко виграла конкурс, який проходив серед викладачів вузу, та отримала відзнаку за найвідповідальніше ставлення до організації навчального процесу
- У той же період з’явилася інновація у вищих навчальних закладах в сфері правоохоронної роботи. Туди рекомендували залучати поліцейських-практиків. І я зважилася подати свої документи. Проаналізувала, чи в Одесу мені їхати, чи в Усатове. У своїй роботі я все вже знала. Це, як відкрита та прочитана книга. Я поважаю своїх колег, завжди заходжу до них, коли буваю в Біляївці. Знаю, як важко їм працювати, які вимоги. Але відчувала – маю рухатися далі. Відстань, що в Одесу, що в Усатове майже однакова. Викладання – новий для мене досвід, в якому поєдналася б і педагогіка, і юриспруденція. Я просто приїхала та залишила свої документи. Через деякий час мене запросили на співбесіду, пройшла конкурс. І почала викладати у навчальному закладі, в який колись навіть боялася мріяти вступити.
В Одеському державному університеті внутрішніх справ Олена Проценко працює з 2018 року. І дуже радіє, коли бачить: з кожним роком все більше і більше стає курсанток. За її словами, дівчата – дуже відповідальні у навчанні, демонструють гарні аналітичні якості, старанність та любов до обраної професії.
Курсантки Одеського державного університету внутрішніх справ
- Як викладачка бачу, що все залежить не від статі, а від внутрішніх якостей людини, старанності та відповідальності. Сьогодні в Одеському державному університеті внутрішніх справ раді як хлопцям, так і дівчатам. А мені дуже приємно ділитися з ними досвідом. Вони люблять слухати історії з практики. Подобається шукати для них нестандартні уроки, практичні заняття. У перший рік, коли почала викладати, студенти дізнавалися про мене інформацію у райвідділку: треба вчити, сказали мої колеги, з нею щось інше не пройде. Я сама до всього пробивалася через свою працю. Це – найкраща школа, і найбільша винагорода, коли ти можеш бути прикладом для тих, хто йде позаду. Зараз буваю на зустрічах в школах, де розповідаю про переваги вступу до нашого вузу. Виконую це завдання із запалом. Хто знає, можливо, я так само зміню чиєсь життя, як це сталося зі мною?
До речі
У 2018 році в Україні створили Асоціацію працівниць правоохоронної сфери. Мета організації – домогтися рівних умов роботи з чоловіками. Хоча окремої статистики щодо дискримінації жінок-поліцейських на робочому місці немає, проте, за даними Держслужби статистики, розрив в оплаті праці жінок та чоловіків в Україні може сягати від 9 до 35% у різних сферах. Також жінки цієї професії нерідко стикаються зі “скляною стелею” – неможливістю отримати підвищення по службі через стереотипи та дискримінаційне ставлення керівників або колективу.
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews
