Команда з Одеси взяла участь у чемпіонаті України з фехтування на візках. Вона була представлена всього двома учасниками, але обидва привезли нагороду. Біляївчанка Інна Верро отримала бронзу у жіночій шпазі.
- Ми сьогодні нескромно горді собою, - сказала нам Інна, коли ми попросили поділитися подробицями змагання, - нас було всього двоє з Одещини, і обидва привезли бронзу. Олег Палкін – третє місце в чоловічій шаблі, я в жіночій, категорія В.
Чемпіонат проходить щорічно в Києві, в тренувальному центрі “Конче Заспа”. Його організатор – Національний комітет спорту інвалідів України та Український центр фізичної культури людей з інвалідністю “Інваспорт”.
Нагородження за жіночу шаблю, категорія В
Учасниками є спортивні команди з фехтування з усієї України. Цього разу тут біли Одеська, Київська, Миколаївська, Харківська, Львівська, Закарпатська, Волинська області.
За словами Інни, сам центр дуже змінився за останній час. Тривають ремонти, облаштовується безбар’єрне середовище для пересування людей на візках. Активно покращуються побутові умови для зборів та змагань. З новинок – тут з’явився медіа-центр. Всі змагання можна було переглянути в прямій трансляції.
Медаль з чемпіонату України
- Це було нове для нас явище, - говорить Інна, - але проблем для нас це не складало. Навпаки, якихось проблем чи незручностей через велику кількість камер у нас не було.
Інну на змагання супроводжували чоловік та молодша дочка. Дочка, бо не було з ким залишити, а без допомоги чоловіка я не можу обходитися.
-Чоловік Віталій – не тільки супроводжував нас, - ділиться спортсменка, - а й був лікарем для всієї команди. На щастя, на тренувальній базі був кабінет фізіотерапії.
Для доньки Варвари поїздка була кращою, ніж політ на Місяць, жартує Інна Верро.
- Тричі на день їдальня, номер з телевізором та латте за бажанням, що треба дитині?
На запитання, що змушує Інну брати участь у змаганнях від чемпіонату світу до параолімпійських ігор, адже це час, це складності з пересуванням, вона відповідає: це честь для мене, що запрошують, це виклик та бажання довести, перш за все, тренеру, що він недаремно витрачає на мене свій час.
- Мрію виправдати його надії та взяти перше місце, - ділиться Інна, - але і третьому місцю я дуже рада. Оскільки знаю його ціну: мої сльози, піт, синці від пропущених парадів, біль в усьому тілі, зламані нігті (жінки зрозуміють).
На змагання Інна їздить двічі на рік. Ще жодного разу не повернулася без нагород.
- Велике спасибі моєму тренеру Володимиру Покатілову, який вміє організувати тренувальний процес, віддає нам час та серце. Велика подяка його юному помічнику, за сумісництвом сину, Володі Покатілову, 9 років. Він юний фехтувальник, мій спаринг-партнер. Мої успіхи – це і його заслуга.
Інна вдячна Одеській федерації фехтування та особисто Юрію Аранзону, Олександру Васютіну за допомомогу у тренуваннях та безкоштовний зал федерації.
- Печалить те, що одеський “Інваспорт” усунувся від фінансування нашої групи, тренер з нами працював безкоштовно, все обладнання купуємо самі. Перед самим нашим відїздом нам повернули кошти за поїздку на Чемпіонат, яка була рік тому. При тому, що зі слів команд з інших областей, у них там ситуація інша. Більше підтримки та допомоги.
До речі, Інна розповіла, що їх тренер вигадав для них незвичний спосіб тренування. Запрошує фехтувальників здорових, які самі ходять, садить на візки та просить тренуватися на рівних із суперниками. На пропозицію відгукнулися Василь Боєнічев, Олександр Уваров, Марк Німан. До речі, той емігрував до Ізраїлю, але не забуває одеську команду та підтримує.
Інна Верро – це живий доказ того, що ніколи не можна опускати руки. А поруч завжди знайдуться люди, які підтримають, розрадять, поділяться надією та стануть опорою.
