Нещодавно Біляївка.City робили відео, в якому розповідали про походження місцевого топоніма Курудорове. Так називається один з історичних мікрорайонів не лише Біляївки, а й всього Півдня України. Цю ж назву — Курудорова — має місцева річка. Це на неї ми дивимося, коли стоїмо на причалі біля Дитячого пляжу. Ця тема викликала неабиякий інтерес нашої аудиторії, тож ми вирішили продовжити її та розповісти про походження інших топонімів пониззя Дністра, що межують з Біляївкою.
Одразу варто зробити кілька важливих ремарок
По-перше, акваторія Нижнього Дністра за останнє століття суттєво змінилася. Через зарегулювання річки, зміну водного режиму та зменшення обсягів води багато старих озер, проток і єриків зникли або майже втратили свої обриси. Разом із ними поступово зникають і їхні назви, які сьогодні нерідко можна знайти лише на історичних картах чи в спогадах місцевих жителів.
По-друге, значна частина цих назв існувала лише в усній традиції. Тому картографи різних часів записували їх по-різному — українською, молдавською, російською або через власне сприйняття місцевої вимови. Через це одна й та сама водойма, проток, озеро, на різних картах може мати кілька варіантів написання.
Ще одна особливість Нижнього Дністра — багатошаровість його гідронімії. Протягом століть на цій території жили й взаємодіяли різні народи: тюрки, молдовани, українці, а пізніше росіяни. Кожен із них залишив у місцевих назвах свій мовний слід. Тому сьогодні поруч існують гідроніми тюркського, молдавського та українського походження, а інколи навіть важко визначити, до якої мовної традиції вони належать.
Водночас багато назв зазнали кількох хвиль мовної адаптації. Коли одна етнічна спільнота змінювала іншу, незрозумілі слова поступово пристосовувалися до нової вимови або переосмислювалися через знайомі слова. Через це одна й та сама назва могла існувати у кількох варіантах.
Яскравим прикладом мовної адаптації є назва Колудер. Дослідники пов’язують її з тюркським словосполученням kale dere, де kale означає «фортеця», а dere — «долина», «балка» або «яр». Отже, первісно назва могла означати «долина фортеці» чи «балка біля фортеці». На різних картах і в документах її записували як Калудер, Колудер, Кулудер, Колударь, пристосовуючи до вимови та письма різних мов та звукового сприйняття.
І нарешті, варто пам'ятати: гідроніми — це найдавніші назви будь-якої території. Вони часто виникають значно раніше за назви поселень і нерідко переживають держави, кордони та цілі народи.
Можна ставити крапку в походженні назви міста Біляївка
Як зазначає доктор історичних наук Тарас Гончарук, якщо на певній території збереглася однакова назва річки чи населеного пункту — то гідронім завжди первинний.
Якщо подивитися на старі карти, то на них можна побачити величезну акваторію озера, що називається Білим. Звідси, ймовірно, свою назву отримало місто Біляївка.
Озеро Біле зєднувало Турунчук — рукав Дністра — із самим Дністром. Є кілька пояснень, чому його так назвали. На Дністрі є багато назв, які описують природну особливість водойм. Ймовірно, Біле озеро — одне з них, адже половину літа воно було вкрито білими ліліями, або лататтям білим. Ця рослина дуже любить проточну чисту воду, якої тоді було дуже багато.
На Білому озері в межсезоння цвітіння лілій
Друге пояснення, яке знаходимо в книзі “Гідроніми Нижнього Подністров'я” — це назва могла виникнути як антитеза до назви Чорного моря. Доктор філологічних наук Юрій Карпенко пише, що назву поселення Біляївка дало Біле озеро — перше велике озеро на Дністрі вище Дністровського лиману. Дослідник припускає, що його назва виникла як протиставлення Чорному морю, куди впадає Дністер. Біле озеро було добре відоме місцевим жителям, а під час сильних вітрів через нагін води з лиману рівень води в ньому міг підніматися на 25–30 сантиметрів заввишки. Майже море, але не Чорне, а Біле.
Біле озеро Біляївка
Найдавніші картографічні джерела вже наприкінці XVIII століття фіксують біля озера поселення під назвами Бєляки та Беляєвка, що свідчить: саме гідронім став основою для назви села. А назва Головківка вживалася як пізніша, деякий час навіть паралельна, але вона не прижилася та зникала.
Назви, які описують природні особливості водойм
Чимало назв пониззя Дністра дуже легко пояснити природними особливостями водойм. Вони відображають їхню форму, рослинність, рельєф або стан місцевості. Якщо уважно придивитися до цих гідронімів, можна уявити, якими були плавні сотні років тому: численні круглі й звивисті озера, протоки, місця, де вода проривала береги, та ділянки, де щороку випалювали комиш.
Абик — одна з найдавніших назв Нижнього Дністра, яка позначала кут, тобто велику звивину річки навпроти сучасної Біляївки. Вперше вона зафіксована на карті 1855 року як «Кут Абык», а пізніше згадується і в працях дослідників Нижнього Дністра. Сьогодні слово «кут» асоціюється з частиною кімнати, однак у XVIII–XIX століттях на Нижньому Дністрі так називали землю, оточену водою з трьох боків, а згодом — і самі круті вигини річки. Це не випадково: саме тут Дністер утворює десятки великих меандрів, які письменник і мандрівник Олександр Чужбинський називав «неймовірними зигзагами».
Єрик Прорва отримав назву через природний прорив води або розрив берега. Озеро Кругле назвали за його округлу форму. Таких озер на Нижньому Дністрі було чимало — не лише поблизу Біляївки, а й вище за течією. Озеро Криве відображає іншу характерну рису місцевого ландшафту — вигнуту форму водойми. Маємо озеро Широке.
Озера Горелі, що розташовувалися на правому березі Турунчука між Яськами та Біляївкою, отримали свою назву від давньої традиції зимового випалювання комишу. Такий спосіб догляду за плавнями був звичним для місцевих жителів і залишив слід не лише в ландшафті, а й у місцевій топоніміці. Саме з цією традицією дослідники пов'язують і ще один надзвичайно рідкісний для української гідронімії приклад — єрик (або гирло) Старого Пожара, відгалуження Турунчука біля села Яськи. Дослідники називають Старого Пожара рідкісним випадком у гідронімії. Назва утворена не за звичною моделлю прикметника, а через родовий відмінок — «Старого Пожара», тобто буквально «гирло Старого Пожара». Саме такий спосіб творення назв вважається винятковим для українських гідронімів.
Озеро Погоріле поруч з Біляївкою має аналогічну етимологію, власне до сьогдні нічого не змінилося, люди регулярно підпалюють плавні.
Маємо багато “глибоких” та “довгих” озер та протоків, які попереджали рибалок про те, якими буде водойма на їхньому шляху.
Озеро Путрине з молдавської означає “гниле”, знаходиться в плавнях між Кучурганським лиманом і Турунчуком близько с. Троїцьке.
Турунчук — це новий Дністер, тільки малий
Турунчук — одна з найдавніших і найвідоміших гідронімічних назв Нижнього Дністра. На картах кінця XVIII століття рукав уже регулярно позначали, хоча не завжди підписували. Перші відомі записи назви датуються кінцем XVIII — початком XIX століття: р. Турунчукъ (1790), Турулчук (1809), пізніше — Турунчукъ на картах 1826 і 1855 років. У документах XIX століття трапляються також форми Турунчак і Турулчук, що відображають поступову зміну вимови та написання.
Ця річка теж є доказом того, що гідроніми, навіть не позначені на картах, зокрема часу входження цих територій до тогочасної російської імперії, в усній традиції могли жити століттями.
На думку дослідників, назва має тюркське походження. Вона походить від давньої тюркської назви Дністра — Турлу, до якої було додано зменшувальний суфікс -чук (-чак). Первісно назва Турлучук означала «малий Дністер» або «рукав Дністра». Згодом унаслідок фонетичних змін форма Турлучук перетворилася спочатку на Турулчук, а потім — на сучасний Турунчук.
Цікаво, що у XIX столітті ця назва ще не означала лише сучасну річку. Зоолог і дослідник Нижнього Дністра Олександр Браунер записав від місцевих жителів, що «турунчуком» називали будь-який рукав річки. Це свідчить, що спочатку слово мало ширше значення, а вже згодом закріпилося за конкретним рукавом Дністра.
Біля села Троїцьке Турунчук розгалужувався на Великий і Малий Турунчук, нижче за течією обидва рукави знову зливалися, після чого річка знову мала назву Турунчук. Дослідники також вважають, що від цієї ж давньої назви походить і Турунчуцьке гирло — стародавнє русло Дністра, яке впадає в Дністровський лиман і згадується в джерелах ще наприкінці XVIII століття.
На Глибокому Турунчуку
Ще цікаво, як наші предки розрізняли різні ділянки Турунчука. Є Малий та Великий Турунчук, Старий Турунчук, Швидкий Турунчук, Тихий Турунчук, Глибокий Турунчук, Стоячий Турунчук.
Тут же й Великий Берег — розлив Турунчука у Біляївці, головне місце купання. Це — відгалуження, затока Турунчука із зручною для спуску в воду довгою береговою лінією. Цим і пояснюється назва гідрооб'єкта.
Біля Ясьок знаходимо озеро Куце.
Пониззя Дністра — край вільхи та верби
Якщо говорити про назви, які пов'язані з рослинністю, то впадає в око велика кількість водойм з назвами цих двох аборигенів Дністра вільхи та лози — звісно ж — вербової.
На картах минулих років знаходимо озеро Лозувате, озеро Велика Вільха, Мала Вільха, Вербівка. Був ту Арін кут, “арін” з молдавської означає теж вільха. Тож наступного разу, коли хочеться влаштувати акцію з озеленення берега, варто пам'ятати, що природно тут росли лише кілька дерев та кущів, які здатні витримати всі кліматичні умови та укріпити берега.
Взагалі, тут у пониззі Дністра багато не лише гідронімів не лише тюркського чи українського, а й молдавського походження. Наприклад, Велика та Мала гума — озера в плавнях між Дністром і Турунчуком біля с. Яськи. Вони походять від молдавського “хуме” — глина. Багато на карті є “лаків”, що з молдавської означає “озеро”: Великий лак.
Чимало назв утворені поєднанням українських та молдавських назв. Бадіний Лак — озеро в плавнях між Кучурганським гирлом і Турунчуком поблизу Градениць. На перший погляд, назва має молдавське походження: bade означає «дядько», а lac — «озеро», тобто буквально «Дядькове озеро». Однак дослідники не виключають, що це лише пізніше переосмислення давнішої української назви. Вони звертають увагу, що незвична для молдавської мови форма може походити від українського діалектного слова «баденя» — «глибока яма з водою». Якщо ця версія правильна, то назва Бадіний Лак є прикладом того, як український гідронім із часом був адаптований до молдавської мовної традиції. Це все свідчить, що обидва народи тут існували давно поруч.
А ще тут були лимани з романтичною назвою Трав'яні, насправді це було озеро в плавнях між Дністром і Турунчуком біля с. Троїцьке.
Баклани тут були завжди
Сьогодні бакланів часто звинувачують у скороченні рибних запасів і навіть у загибелі дерев на Турунчуку. Однак місцева топоніміка свідчить, що ці птахи є природною частиною екосистеми Нижнього Дністра вже багато століть. У монографії зафіксовано, зокрема, єрик Баклан, Баклан малий, а також інші гідроніми, пов'язані з цим птахом — Бакланом називався лиман у плавнях між Дністром і Турунчуком біля с. Троїцького.
Баклани - постійні мешканці пониззя Дністра
Значно більше на сучасний стан Нижнього Дністра вплинула діяльність людини: будівництво Дністровського гідрокомплексу, зміна природного стоку річки, забудова берегів, осушення плавнів і господарське втручання, які докорінно змінили водний режим та екосистему пониззя.
Тваринних назв у гідронімії Нижнього Дністра не так багато. На старих картах і в документах зустрічаємо балки Кобила, Вовча і Заяча, озера Бугай, Лебедине, Змійка, ділянку водойми Грач.
Натомість частина назв, які на перший погляд здаються «тваринними», має інше походження. Наприклад, Боборузу дослідники виводять не від бобра чи «божої корівки», а від молдавського прізвиська Бубурузе. Так само назви Шпакове гирло могли походити не від птахів, а від людських прізвищ.
Гідроніми Нижнього Дністра зберегли пам'ять і про традиційне скотарство. Наприклад, озеро Свине, ймовірно, пов'язане зі дикими свинями, а балка Кошарка отримала назву від кошари — загону для овець. Ще промовистішою є назва Стігло на Дністровському лимані. Слово «стігло» в українській мові означало місце відпочинку худоби, однак згодом цей скотарський термін перейшов у рибальську лексику й став назвою рибальської ділянки. Такі гідроніми свідчать, що плавні Нижнього Дністра були не лише місцем рибальства, а й важливою територією для випасу худоби.
Тюркських назв очікувано багато
Найбільший пласт гідронімів Нижнього Дністра становлять українські назви. Друге місце посідають тюркські, що є спадщиною кількасотлітньої присутності Османської імперії та ногайців. Третю за чисельністю групу формують молдавські (румунські) назви, які відображають тривале сусідство та господарські зв'язки населення обох берегів Дністра.
До тюркського мовного шару належить Аджидер (acı dere) — «гірка» або «солона долина», Караголь (kara göl) — «чорне озеро», Карагач (karaağaç) — «чорне дерево», тобто в'яз, Турчино, утворене від етноніма «турчин», а також Каїш, етимологію якого дослідники також пов'язують із тюркською мовною традицією.
До найдавніших тюркських гідронімів належить і Кучурган. Уперше він фіксується ще на картах французького картографа Гійома де Боплана XVII століття у формі Курчаган. Саме цю форму Юрій Карпенко вважає первісною. Протягом XVIII століття назва поступово змінювалася: у джерелах трапляються варіанти Курчуган, Курчаган, а наприкінці століття остаточно закріплюється сучасна форма Кучурган. На старих картах річку навіть називали «Жовті Води», однак ця назва не прижилася.
На Кучурганському лимані
Дослідник відкидає поширену версію, що Кучурган означає «сухий рів», і натомість пропонує інше пояснення. На його думку, назва походить від тюркського дієслова курча — «опоясувати», «оточувати», а суфікс -ган утворює прикметник. Отже, первісний зміст назви можна перекласти як «той, що опоясує» або «річка, яка оточує». Така етимологія, на думку Карпенка, може свідчити про давнє межове значення Кучургану, який у різні часи був природною межею між територіями.
Ще одна з таких назв — Абдулове гирло. Кагарлицька балка, Кагарлик, що означає “кам’яниста річка”.
Частина цих назв не лише пережила століття, а й зберегла пам'ять про поселення та укріплення Османської доби. Так, за словами тюрколога Олександра Середи, назва озера Саф'яни (Сап’яни) походить від слова «сап'янник» — майстра, який виготовляв взуття із сап'янової шкіри. Дослідник також зазначає, що на цій території достеменно існували щонайменше два турецькі поселення, а в районі сучасної Біляївки, ймовірно, розташовувалася сигнальна або сторожова вежа, яка контролювала переправу через Дністер на Паланку. Водночас, Карпенко вважає, що Сап'ян - озеро поблизу оз. Білого, що походить від тюркського «чиста сторона».
Назви, які відображають господарське освоєння Нижнього Дністра
Особливо показовою є територія Ясьок, де одразу три водойми отримали назви за належністю місцевій соціальній верхівці — озеро Писарське, озеро Попове та Дякові лимани. Як зазначає Карпенко, ці три назви утворили локальну мікросистему, завдяки якій збереглися в народній пам'яті протягом століть.
Деякі назви й досі зберігають кілька можливих пояснень. Наприклад, щодо озера Квашино існує одразу кілька версій. За однією з них, тут квасили коноплі, за іншою — прали білизну, а за третьою, назва просто описувала заболочену місцевість. Такі приклади показують, що гідроніми Нижнього Дністра є не лише мовними пам'ятками, а й своєрідною енциклопедією повсякденного життя людей, які протягом століть освоювали дністровські плавні.
Чимало водойм отримали назви на честь конкретних людей — власників рибальських угідь, козаків, поселенців або найвідоміших мешканців місцевості. Так з'явилися Туряткове (від давньоруського особового імені Турятко), Дегусарове (від молдавського прізвища Декусар), Драган (від молдавського імені Дреган), Давидове, Сафронове, Тудорянське (Тудорове), Нікіфорова та десятки інших. Кожна така назва — це своєрідний «підпис» людини на карті Нижнього Дністра, які тут рибалили поколіннями.
Кожен такий гідронім — це пам'ять не про правителів чи воєначальників, а про звичайних людей, які освоювали плавні, рибалили, випасали худобу й жили біля Дністра. Саме тому карта Нижнього Подністров'я зберегла сотні людських імен, перетворених на назви водойм.
Дякуємо за підказки у підготовці матеріалу біляївцю, заступнику директора – начальнику відділу науково-довідкового апарату, публікації та зовнішніх зв'язків Одеського державного архіву Серію Крачкову.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
