29 листопада 2025 року минає рік, як захищаючи свою Батьківщину, загинув біляївець Дмитро Черепанін. Йому було лише 30. Молодий, сильний, мужній, усміхнений, закоханий у життя. Таким він був... і залишається в пам'яті тих, хто його знав і любив. Мати Світлана просить в ці дні кожного, хто знав Дмитра, — помолитися або сказати тепле слово про нього.
Світлана згадує, що Діма вмів гуртувати людей, був заводієм, тією точкою збору, куди хотілося приходити всім.
"Якби він був живий, то на свій день народження точно зібрав би повен двір друзів. Бо умів цінувати кожного. Але зараз збирає рідних, друзів зовсім в іншому місці… на своїй могилі... Це те, з чим важко змиритися, — розповідає Світлана.
— Він дуже любив свою бабусю, вона його балувала і називала своїм подарунком, бо він народився наступного дня після її дня народження. Мене він називав — "мамчик". Це слово - тепер для мене окремий світ.
Він любив фотографувати, це було таємне захоплення. Умів помічати красу навіть у наважчих умовах, на війні, там, де її важко було помітити. У дрібницях, у сонячних відблисках, у людях, природі. Я зберігаю ці фото, вони, наче дотик до нього.
Пам’ятаю, як міг заїхати з побратимами на хвилинку і казав: «Мамчик, зроби нам каву».
Я і зараз інколи все ще роблю каву — для нього і для себе. Заколочу, поставлю чашку перед його фото, сідаю і разом мовчимо, п’ємо каву, яку він любив.
28 листопада ми бачилися востаннє. Діма заїхав, але це було ніби прощання, в його очах був сум. Він заспокоював мене: «Куди б не поїхали, мам, вистоємо. Смерті я не боюся…»
29-го я не подзвонила. Не хотіла відволікати, бо знала, що хлопці облаштовуються, копають окопи, зайняті. Думала: потім… І як тепер картаю себе за це. Треба було подзвонити, щоб хоч востаннє почути його: «Мамчик, все добре».
29 листопада внаслідок ворожого обстрілу Діма загинув.
Кажуть, що час лікує. Це неправда. Рік минув, а біль такий же гострий, що інколи важко дихати. Зрозуміти може лиш той, хто пережив схожу втрату. Це рана, яка не загоюється.
Допомагають триматися спогади про нього, рідні, робота, замовники, більшість з яких вже стали більше, ніж клієнти. І онучка Мілашка. У ній я бачу його — очі, сміх, ту ж саму непосидючість. Вона знає, що її тато герой. Коли бачить мій смуток, завжди каже:«Тільки ти не плач…»
Я пишаюся тобою, синок. Твоєю мужністю, сміливістю. Твоїм рішенням у 2022-му стати на захист країни. За своє життям ти зробив більше, ніж деякі за сто років. Для нас ти — вічно живий.
Кажуть, загиблі Воїни стають небесним військом. Але ми тут - на землі продовжуємо молитися за тебе... Хто знав Дмитра, — помоліться, згадайте його в ці дні добрим словом. Вічна йому памʼять і слава. Слава всім полеглим воїнам України".
Хочете більше цікавого та корисного - підтримуйте роботу Біляївка.City на кнопці підтримки (зверху), а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber та Youtube, про природу, біорізноманіття та туризм Пониззя Дністра – дивіться тут.
