Напередодні Дня Перемоги Біляївка.City відвідали Біляївський музей бойової слави. Експонатами цього музею є виняткові матеріали, документи та фотографії періоду Другої світової війни. Ми розповідаємо про десять унікальних історій, які вони зберігають.
У першій частині публікації разом з керівником музею Валентином Носовим ми почали робити огляд експонатів. Зараз, у другій частині - завершуємо.
Про що розповідають музейні експозиції: частина друга.
Капсули смертника
Так солдати називали спеціальні медальйони, які ввели у 1941 році. Вони мали вигляд пластмасового пеналу з вкладишем з пергаментного паперу. Капсула виготовлялась з темного пластику, мала довжину п’ять сантиметрів, складалася з корпусу та кришки. Вкладиш звертався у трубочку і, таким чином, вставлявся в капсулу. На ньому солдат вписував своє прізвище, ім’я, рік народження, військове звання, домашню адресу, дані про сім’ю, її адресу.
Ось такий вигляд мали ці капсули
Та серед солдат існувало повір’я: носиш смертний медальон, значить, будеш убитий. Через це медальйони і отримали назву "смертники", а деякі солдати йшли в бій без них. Разом з тим в наш час під час пошукових робіт на місцях боїв, братських могил саме такі медальйони допомагали встановлювати особистість знайдених останків бійців. Сім таких капсул вдалося знайти і Валентину Носову.
У центрі фото: Браілов Семен Максимович - один з солдатів, особу якого Валентину Андрійовичу вдалося встановити за медальйоном. Він уродженець міста Нальчик, Кабардіно-Болгарії, козак-гвардієць, помер у шпиталі Біляївки від ран у 1941 році, похований у братській могилі на Меморіалі слави.
За словами Валентина Андрійовича, він написав родині загиблого про знайдені останки і їх місце перепоховання. Вони були дуже розчулені, дякували, запрошували до себе у гості і з тих пір вважають Валентина Носова рідною людиною.
Наші земляки на Олександрплац у Берліні
До річниці Перемоги радянський журнал "Огонек" та німецький журнал "Фрайе вельт" оголосили спільний пошук під девізом "Відгукніться!"
Це ксерокопія однієї зі шпальт журналу "Огонек", де вони повідомляють про це. Крупним планом бачимо фото із заголовком: Кто назовет их имена? Таким чином видання розшукували усіх солдат, які були закарбовані на цьому знімку у травні 1945 року, у Берліні на Олександрплац.
І виявляється, серед сотен солдат на фото є і наш земляк, житель села Яськи Татарчук Василь (на нього вказує ручка). До того ж на цій площі у той день у великому натовпі йому судилося зустрітися зі своїм односельчанином Михайлом Паненко.
До речі, Василь Татарчук отримав запрошення від виданнь і відвідав зустріч з солдатами, які в у 45-му на Олександрплац разом з ним раділи першому дню Перемоги.
Хто врятував станцію від вибуху
Людина на фото (вказано рукою), зіграла доленосну роль у житті Біляївки. Саакьян Степан Аветисович 7 квітня 1944 року своїм танком Т-34 врятував від вибуху станцію "Дністер".
Герой має звання почесного громадянина Біляївки і є почесним громадянином чотирнадцяти європейських міст. Після Перемоги проживав у Єривані. Валентин Андрійович зустрічався з героєм і розпитав його усі подробиці подій.
За його словами, того дня танки поспішали на міст до села Маяки, щоб блокувати відступ ворога. Та неочікувано хтось постукав по броні танку. Степан Аветисович відчинив люк і побачив молоду жінку. Це була Ганна Костецька. Вона розповіла, що німці ось-ось підірвуть станцію і просила допомогти. Бійці дали танкам задній хід і увірвалися на територію станції, пробивши огорожу в районі теперішнього візіт-центру. Такого повороту подій фашисти не очікували. Командир віддав наказ берегти снаряди і давити ворога танковою гусінню. Бій тривав недовго. Румуни та німці почали тікати до Дністра. В той час річка сильно розлилася, тому більшість окупантів просто тонули, інших розстрілювали. Один з трьох танків загруз у болоті. Тому по завершенні бою солдати пересіли на дві машини і продовжили свій шлях до Маяк. Доля цього третього танку й досі невідома.
Артефакти війни
Солдатські каски часів Другої світової війни, прорешічені вибухами від снарядів. Знайдені вони пошуковцями на полях боїв на території Біляївщини. За словами Валентина Носова, деякі каски реконструйовані.
