У Біляївській громаді про одиноких людей та людей, які потрапили в скрутну ситуацію, піклуються кількома способами. Тут не стали створювати великий відділ соціальної служби, а обрали свою власну модель. Надають фінансову підтримку міській ветеранській організації, територіальному центру соціальних послуг, центру у справах сім'ї та молоді.
- Ми вивчаємо потреби громади, - розповіла заступник міського голови з соціально-економічних питань Надія Гончаренко, - а вже звідси формуємо нашу політику.
Майже 250 000 гривень з міського бюджету надходить, щоб забезпечити роботу територіального центру соціальних послуг. Раніше ми детально розповідали про його роботу.
За інформацією завідуючої відділенням соціальної допомоги вдома Біляївського терцентру Лідії Щербини, в Біляївській громаді таку допомогу отримують 45 людей, обслуговують їх три соцпрацівниці.
Одна з них Ірина Кирикович. Саме з нею ми відправилися в гості до її підопічних.
На цій роботі вона лише четвертий місяць, але говорить, що вже встигла душевно прив’язатися до своїх десятьох підопічних: вони одинокі і немічні, але їй є в них чому повчитися.
За фахом Ірина лікар ветеринарної медицини. Жартує, що це допомагає їй зараз ладити з усіма тваринами, які охороняють подвір’я її підопічних. Жінка зараз на пенсії. В соціальну службу прийшла влаштовуватись за оголошенням, навіть гадки не маючи, що входитиме в її обов’язки.
Вона розповіла, що якось відвідувала онука в Києві і там зустріла літнього чоловіка. Під час діалогу, виявилось, що він знає Біляївку, служив там неподалік.
- Чоловік був одинокий, розповідав, як йому буває важко через це, але допомагає соціальна служба. Тоді я пройнялась його долею і зрозуміла, що така робота потрібна людям.
Ірина допомагає Надії Борисівні - своїй підопічній - виглядати гарно на фото
Коли Ірина повернулась до Біляївки, на очі їй потрапила об’ява про вакансію соціальної працівниці. Жінка вирішила, що це певний знак: справа корисна і прибавка до пенсії ніколи не буде зайвою.
- Я не знала про всі тонкощі роботи, - пояснює Ірина, - але прийшла до начальниці терцентру і попросила, щоб нікого не брали: хотіла з'їздити до онука в Київ, а за тиждень повернутися і приступити до роботи. Мене почекали.
За словами нашої героїні, соціальні працівниці допомагають одиноким літнім людям по господарству, у побуті. Прибирають помешкання, купують і привозять продукти, ліки, за необхідності готують їжу, перуть, супроводжують до лікарні. Відвідують підопічних два рази на тиждень. Кожному можуть приділити не більше півтори-дві години, адже треба встигнути до всіх.
Щоб встигати скрізь і до всіх, соціальні працівниці їздять на велосипедах. Переважно, їх видають. Але Ірина використовує власний.
- Мені спочатку не вистачало часу, тому доводилось приїжджати у вихідні дні, - згадує вона. – По-перше, хотілося зробити для стареньких більше справ, а по-друге, люди, сприймаючи мене як новеньку, не могли наговоритися. Розповідали історії зі свого життя. Деякі вони повторювали по декілька разів. Хіба можна було розвернутися і піти?
Вік тих, ким опікується Ірина, від 68 до 90 років. Серед них є "чорнобильці", діти та учасники війни. Сім з них – одинокі, для двох соціальні послуги оплачують діти, які живуть далеко. За свою роботу по домогосподарству, а часто за сумісництвом і психолога, соцпрацівники отримують в місяць на руки близько 3500 грн.
- Важко працювати не фізично, а морально. Є вимогливі, а трапляються понад вимогливі люди, - говорить жінка. – Не завжди всім виходить догодити. Ще важче дивитися на страждання підопічних, коли вони невиліковно хворі, розуміти, що ти нічим не можеш допомогти.
Ірина разом з одинокою жінкою - Надією Борисівною
Надія Борисівна – жінка, яку Ірина відвідувала в день нашої зустрічі, розповіла, що з дівчатами, які опікувались нею раніше, вона й досі тримає зв'язок.
- В мене багато було соцпрацівниць. Всі були дуже хороші, - поділилася з нами літня жінка. - Дівчата йдуть, бо, хіба то зарплата для такої роботи? А підопічні різні трапляються, бувають і нестерпні. Одна важко захворіла, тому мусила звільнитися. Втім дівчата мене не забувають. Навідують. Лариса напередодні мого дня народження з онуком приходили. Часто телефоную Людмилі. Вона, навіть коли нової робітниці ще було, приходила і допомагала мені.
Не зважаючи на труднощі, бачить Ірина в своїй роботі і позитивні сторони.
- Від літніх людей можна багато чому навчитися, - запевняє наша героїня. - Я люблю слухати їх спогади про війну. Такі цікаві факти дізнаєшся, про які навіть і не чула. Часто історії життя дуже повчальні. А ще від деяких вчишся бути оптимістом. В мене є підопічна на 91 році життя. Не зважаючи на самотність, вона настільки життєрадісна, з посмішкою, намагається бути активною, збирає лікарські трави, готує з них чай, навіть займається йогою, і мене навчає. Дивлячись на таких людей, розумієш, що у тебе є усі шанси бути щасливою.
Фото Біляївка.City
