Біляївчанці Марії Балагурі - 24 роки. П'ять з них вона викладає українську мову та літературу в Біляївській першій школі. Що молоду вчительку найбільше надихає в цій професії, які бачить в ній недоліки, чому, на її думку, інтернет стає на заваді вивчення літератури, та яка перспектива закону про мову? Про це та інше вона розповіла в інтерв’ю Біляївка.City.
Доброго дня, Маріє, поділіться спогадами, як визначались з професією?
- Це трапилось ще в першому класі. Дідусь змайстрував мені дошку, і я вправно намагалася навчати своїх зайчиків та ведмедиків. У школі я зрозуміла, що приречений гуманітарій. Тож при вступі до ВУЗу не було жодних вагань: документи подала тільки в один заклад і тільки на один факультет. Так, закінчивши факультет української мови та літератури в педуніверситеті імені К.Д. Ушинського, я одразу прийшла до школи реалізовувати свої педагогічно-філологічні мрії та творчі здібності.
У вас був зразок для наслідування, улюблений вчитель?
- На кожному етапі мого життя зустрічалися люди, які надихали. Але моя перша вчителька Тетяна Федорівна Тягіна стала для мене прикладом справжнього вчителя. У старшій школі мене підтримувала й надихала моя теперішня колега Надія Миколаївна Гудименко. А ВУЗ - це найкращі викладачі: Горіна Жанна Дмитрівна, Босак Ніна Федорівна, Прокопенко Ліліана Іванівна та інші.
Яким було ваше перше досягнення, як вчителя?
- Мабуть, це організація зі своїм класом заходу до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом. В залі панувала бездоганна тиша, всі захопливо спостерігали за дією та не хотіли розходитися після завершення. І тоді вперше за 3 місяці роботи я зрозуміла, що в мене виходить.
Марія разом зі своїми учнями
Що вам подобається у роботі з дітьми? І які недоліки цієї праці?
-Тут найбільше надихає результат: коли хлопчик, який ніколи не відрізнявся активністю та креативом, декламує Сосюру в вигляді репу. Або коли через 4 роки учень з низькою мотивацією навчання говорить : "А Ви нам пояснювали це в 6-му класі, пам'ятаєте?". Будь-яка позитивна зміна учнів - це мій шалених успіх. А з недоліків - це безперервна робота і в школі, і вдома, адже до кожного навчального дня слід ретельно готуватися. Це не враховуючи перевірку зошитів і підготовку виховних заходів.
Учні люблять ваш предмет? Як ставляться до нього?
- Я викладаю у 5-10 класах. Діапазон досить широкий, але сказати, з дітьми якого віку легше працювати, складно. Для того щоб зацікавити їх до вивчення моїх предметів, доводиться бути і співаком, і гумористом, і сценаристом, і режисером. Мене тішить те, що вони намагаються розмовляти українською хоча б у межах школи, виправляють лексичні помилки один одного, дбають про чистоту мовлення. А література - це, на жаль, величезна прогалина в освіті дітей. З появою скорочених викладів сюжету, відеопереказів, творів у мемах діти дуже розслабилися і обмежуються лише інтернет-помічниками.
На вашу думку, чи гідно оплачують вчительську працю?
- Завжди хочеться більше і краще. Я не скаржусь на свою зарплатню, але не відмовилась би від заохочувальних доплат.
Вистачає вам часу на себе?
-Зайнятість - це слабка сторона моєї професії. Доводиться багато працювати і вдома. Але намагаюсь виділити час на себе, адже ефективність моєї діяльності залежить від мого самопочуття, настрою та вигляду.
Як ви відпочиваєте?
-Найкращий відпочинок- це подорожі. Неважливо куди: в сусіднє місто, чи на інший материк. Це можливість переглянути власні орієнтири та отримати безцінні враження.
Як ви ставитесь до нового закону про українську мову як державну, які перспективи бачите?
- Ставлюсь дуже позитивно. Вважаю, що це чудова можливість для тих, хто раніше не наважувався спілкуватися українською у повсякденному житті (їм було соромно, не модно, дивно), в силу закону з легкістю здолати мовленнєвий бар’єр.
Фото з архіву Марії Балагури
