Біляївка.City розпочинають дві нові рубрики: міська професія та розповіді від першої особи. Міські професії – це знайомство з людьми різних професій у біляївській громаді. Це будуть історії звичайних людей, які живуть і працюють серед нас. Труд яких буває непомітний з першого погляду, але, часом, такий незамінний.
Наша перша героїня – Юлія. Вона – продавчиня хлібобулочних виробів у кіоску, що стоїть практично в центрі парку Перемоги, на розі проспекту Незалежності і вулиці Гагаріна. Хто з жителів сусідніх мікрорайонів - від мала до велика - не купував у неї ароматні булочки, круасани, хліб?
Корінна одеситка, яка мріяла стати музикантом
Юля – корінна одеситка. Звідти у неї така незвична говірка, манера вести розмову, вміння жартувати та й взагалі ставлення до життя.
За фахом жінка – технолог, закінчила інститут харчової промисловості. Але йому передувало училище та диплом повар-кондитера. Окрім цього, є у Юлії ще один прихований талант – вона – музикант. Успішно закінчила одеську музичну школу за класом акордеон і фортепіано. Але музичну кар’єру вирішила не продовжувати і кардинально змінити зайняття - вступила до училища на повара.
Працювала наша героїня в знаменитому одеському ресторані «Море», що знаходився на проспекті Шевченко - в місці, де на той час випікали найсмачніші тістечка корзинки.
Спробувала себе і в ролі шеф-кухаря одного з одеських дитячих садочків. Але доля привела її до Біляївки.
За словами самої Юлі, все банально. Сімейні обставини склалися так, що потрібно було зайнятися пошуками іншого житла. За гроші, що були на руках, в Одесі купити щось пристойне було неможливо. Довелося шукати альтернативу.
До Біляївки привела доля
- Я ничего не знала до того о Беляевке, - розповідає жінка, - просто планировала осесть где-то недалеко от Одессы. Ткнула пальцем в карту - и попала на Беляевку.
Ось так випадково, хоча, можливо, зовсім і невипадково, дев’ятнадцять років тому жінка з родиною переїхала до нашого міста. Придбала будинок і почала далі облаштовувати життя. Постало питання заробітку.
- Да, поначалу сложно было. Меня же тут никто не знал. А кто возьмет на работу незнакомого человека? Хоть с целым послужным списком и рекомендациями. Но мир не без добрых людей, предложили пойти продавцом на рынок.
Працювала Юля і в магазині «Полуничка». П’ять років поспіль годувала смачними бутербродами та гамбургерами відвідувачів славнозвісного 7-го кілометру.
- Чтоб вы знали! Сколько на седьмом людей образованных работает! – ділиться емоціями наша співрозмовниця. – У некоторых по два-три высших образования. А что? Было время такое, когда работу сложно было найти. Вот люди и шли в торговлю.
За словами героїні, сьомий кілометр забрав в неї достатньо здоров’я, тому вона вирішила змінити місце роботи. Благо, сусід запропонував підходяще. І вже більше восьми років воно у Юлі залишається незмінним. А у біляївців відтоді з’явилась постійна і надійна продавчиня булочок і хлібу.
Юлія - продавчиня хліба та булочок
Про роботу у хлібному кіоску
- Я не всегда знаю, как зовут человека, где он работает. Но точно знаю, какой хлеб нравится ему или его домашним. Поэтому часто даже оставляю его постоянным покупателям.
Продавчиня розповіла і про уподобання біляївців. Найшвидше розбирають батон «Вкусный», «Потемкинский». Якщо ці закінчились, переходять на «Обеденный». За короткий час розлітаються булочки, круасани і слойки. Серед школярів найпопулярніші – булочки з повидлом. Вони так і називаються – шкільні. Пенсіонери поспішають вранці застати і купити соціальний хліб - «кирпичик».
Місцеве бюро знахідок та кабінет психолога під відкритим небом
Час від часу працює хлібний кіоск і як бюро знахідок. Жінка згадувала, що люди на прилавку залишають ключі, гублять рушники з велосипедів, шапки, рукавиці. А якось навіть хтось залишив банківську карту. Втім всі знають, де є шанс знайти втрачене.
Серед покупців - багато пенсіонерів. Юля говорить, що вислухати їх, поговорити з ними – то святе.
- В любом возрасте людям нужно общение, даже когда тебе далеко за 70. Поэтому мне не в тягость побеседовать с человеком, если он этого хочет. Он никуда не спешит, а я уже на работе. Это, наверное, часть моих обязанностей.
Торгівля – це, передусім, спілкування з людьми. І воно може бути не завжди приємним. Та продавчиня стверджує, що більшість покупців все ж таки виховані, терплячі і вдячні.
Ми запитали Юлю, чи не жалкує вона про переїзд до Біляївки. І почули категоричне: ні!
Жінка наголосила, що вже давно вважає себе біляївчанкою. Настільки звикла до чистого повітря, простору, природи, розміреного провінційного життя, що назад до Одеси не переїхала б ніколи.
- Большую часть жизни я прожила в Одессе. Но когда сейчас приезжаю туда в гости к знакомым, у меня начинает повышаться давление и болеть голова: от шума, мелькания машин, людей, суеты вокруг. Просто караул! Я даже знакомым говорю: домой хочу. А они никак понять не могут: почему для одесситки Беляевка теперь родной дом. Чтобы это понять, нужно просто здесь жить.
