Довгий час головним зимовим святом українців було свято Нового року, а не Різдво. Слова, закарбовані в родинній пам’яті, врятувало українське Різдво від забуття. Завдяки їм українці відроджують різдвяні традиції, а цього року вперше будуть відзначати Різдво разом з усім християнським світом.
Якби сталося Різдвяне чудо
Раптом ми могли б подумки перенестися на сто років тому, підійти до вікна будь-якого українського будинку, заглянути туди, то побачили б повсюди однакову картину.
Вечір перед Різдвом. На календарі 24 грудня, а не 6-те січня, як ви могли б подумати. Святвечір, значить, вся родина вдома. Маємо в Україні забобон, що на Святвечір всім членам родини, поки на вулиці світло, потрібно повернутися додому. Інакше весь наступний рік родина буде в розлуці, або й втратить когось назавжди. У гості в цей вечір не ходили, але якщо в хату просився подорожній, його приймали з особливою теплотою.
У цей день важливо прокинутися якомога раніше. На вулиці ще буде темно, але у кутку кімнати горітиме саморобна лампадка біля ікони.
Поруч ікони навколішках молитиметься старенька бабуся. Довго-довго, шепочучи імена всіх дітей, онуків, згадуючи поіменно всіх померлих.
Дім прокидається. На кухні – все кипітиме. Готуватимуть частування – їжу на кілька днів з розрахунку на численних гостей.
Ближче до обіду з будинку, скоріш за все, підуть діти. Батьки заздалегідь готують їм “вечері” – хустки з гостинцями для хрещених батьків. Туди кладуть рушник, горіхи, яблука, різдвяне печиво під назвою завиванці та перекладанці, цукерки, калач.
Калачі печуть лише на Різдво, інколи на весілля, чи хрестини. 7-16-річні діти несуть ці подарунки своїм хрещеним батькам. Діти ніколи не повертаються назад з пустими кишенями та руками. Завжди отримують за свої гостинці кілька монет, солодощі
Дідух, павук, витинанки
Поки ви стоятимете біля вікна, роздивіться деталі інтер'єру. Вам дуже легко буде це зробити, бо скло має бути прозорим, як дівоча сльоза. До Святвечора господині мають відмити двері, вікна, лавки, мисники, побілити піч, випрати всі фіранки та штори – до кришталево-сніжної чистоти.
У кімнаті ви обов’язково побачите православну ікону, а під нею “дідух”. Це сніп пшениці, прикрашений стрічками, сухими квітами. В різних регіонах України його створювали по-своєму.
В одних – з цьогорічної пшениці, навесні колоски обмолочують та сіють цим насінням перше поле. В інших регіонах від року до року заносять один й той же сніп, який зберігають, лише доповнюючи його новими колосками. Вважалося, що чим “дідух” старший, тим більше сили він має.
Посидіти на “дідуху” приходять духи предків. Вони “приєднуються” до святкової різдвяної вечері. Для них на столі залишали зайвий столовий прибор.
У будинок заносили сіно. Наші предки вірили, що в Святвечір суха трава набуває магічної сили.
Традиційна прикраса українських будинків на Різдво не ялинка, а “павуки”. Це такі елементи декору, сплетені із соломи, різних геометричних форм. "Павуків" зазвичай підвішували до сволока – головної балки під стелею. Хати були низькі, кожен хотів доторкнутися до того "павука" головою, вважалося, що це на удачу. Після Різдва павуків спалювали - вважалося, що вони забирали всю погану енергію.
Павук - традиційна різдвяна прикраса українців
Ще один елемент декору - витинанки. Вони поширилися в Україні наприкінці ХІХ століття, коли папір став доступним для багатьох. Перед Різдвом і Великоднем кольоровими симетричними зображеннями, вирізаними з паперу, прикрашали піч і простір стін між вікнами. На Різдво створювали також білі витинанки на вікна. Найпоширенішою була форма зірочки. Щоб її виготовити, квадратний аркуш паперу складали увосьмеро і витинали візерунки між двома краями утвореного трикутничка. Також на вікна вирізали ангелів і хрестики.
Українські витинанки - елемент декору на Різдво
А от з ялинками та соснами - справа зовсім інша. Українці використовували гілки сосни у родинній обрядовості – весільній і поховальній. Різдвяна ялинка – це чи не єдиний різдвяний звичай, запозичений в інших народів.
Вважається, що його запровадили германські племена. Прийнявши християнство, вони долучили до різдвяних святкувань елементи свого свята Йоль, яке відзначали в час зимового сонцестояння. Спочатку просто використовували гілки з хвоєю. В середині XVII століття деревця стали прикрашати й увінчувати восьмикутною зіркою.
В Україну цей звичай прийшов наприкінці XIX століття. Спочатку на Різдво використовували гілки сосни – їх затикали за ікони на покуті, ставили біля «діда» там же або втикали таку гілку у хлібину. Прикрашали яблуками, горішками у фользі, цукерками, пряничками. Власне ялинка у селянських хатах з’явилася у середині минулого століття.
З ранку без макової зернини у роті
За дотриманням суворого посту у Святвечір слідкували старші члени родини. Треба чекати першої зірки, послаблення робили тільки маленьким дітям, хворим, вагітним.
Готуватися до Різдвяного столу починали задовго до свята. Найтепліший дитячий спогад багатьох поколінь українців, яким пощастило зростати у селах, або приїжджати туди на зимових канікулах, як вони перебирали разом з бабусею пшеницю на “кутю”.
Щовечора, за тиждень до Святвечора, бабусі діставали мішечок з пшеницею, розсипали на стіл і починалося таїнство: вліво відкладали гарні зернятка, вправа – зіпсовані. Бо “куті” (спеціальної обрядової каші) багато не буває. Це медитативне завдання поєднувалося з розмовами: про різдвяні звичаї родини, про життя, яким воно було “раніше”.
Українське Різдво пахне квашеною капустою, грибами, маком, а ще – літом. На святковий стіл обов'язково подається узвар, янтарно-жовтий напій із сушених слив, яблук, вишень.
Всі страви, які готувалися на Різдво, розподілялися на “пісні” Святвечора та на Різдвяні “щедрі”. У Святвечір на столі мало бути рівно 12 пісних страв, це віднесення до кількості апостолів. Серед них: вареники з різними овочевими начинками, квашена капуста, пісні голубці, грибна підлива, смажена риба, різноманітні салати, вушка з маком.
Головною стравою Святої Вечері є “голодна кутя”. По суті це пшениця, відварена у воді. Наступного дня її перетворювали на “щедру, багату кутю”, додаючи туди мак, розтертий у спеціальній макитрі до рослинного молока, родзинки, шматочки цукерок, мед. Рецепту “правильної куті”, як і “правильного” тіста на калачі – не існує. У кожної господині він свій.
Ода до радості
Коли на небі з’являється перша зірка – пора сідати за стіл. Його застеляли білою скатертиною, а страви намагалися подавати у глиняному посуді.
Перед тим, як з’їсти першу ложку “куті”, має прозвучати молитва. “Отче наш”, “Богородиця, діво, радуйся”, або просто подяка за прожитий рік.
Розмови за столом мають бути добрим, радісними, легкими. Під час трапези не дозволялося голосно розмовляти і тим більше сваритися: "буде в родинi колотнеча цiлій рiк".Можна згадувати померлих рідних, дякувати Господу “за все”. Такої чистої, простої, наївної віри, яка йде з самого серця, тихої радості – не знає жодне інше українське свято.
Після Вечері, діти та молодь можуть йти колядувати. Гурбою вони ходять від дому до дому сусідів. Найвідоміші українські колядки “Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!” “Нова радість стала, яка не бувала”.
Колядки – це ода до радості по-українськи. Справжня радість, справжнє щастя – це не про великі статки. Це, коли вся родина разом, всі здорові, всі живі, а на світ прийшов Син Божий, який може захистити від зла та горя.
Колядників важко не помітити – вони несуть велику зірку, оздоблену стрічками та дзвіночками. Вона нагадує ту, що вела мудреців до маленького Ісуса.
Радістю народження Сина Божого потрібно ділитися. Радісно люди вітають один одного: “Христос народився”. Відповідати потрібно “Славімо його! Навіки Слава Його!” Після служби люди відвідують рідних, батьків, хрещених батьків з калачами, з гостинцями. Можна продовжувати калядувати.
Два Нових роки та жодного справжнього Різдва
Як сталося, що українці сто років святкували Різдво 25 січня, а зараз – 7 січня? Розгадка в тому, що у 1582 році, коли папа Римський Григорій XIII затіяв реформу юліанського календаря, світ перейшов на новий календар.
Російська імперія, частиною якої була тоді Україна, до початку XX століття користувалася старим календарем. Відставання було на кілька століть та 13 днів.
Коли утворилася Українська народна республіка, у 1918 році вони змінили світський календар, пізніше цю зміну закріпили більшовики. Однак православна церква відмовилася переходити на новий календар. Тож, тепер у світковському житті в України зі світом однаковий календар, а в церковному – різний.
Хоча й дата 25 грудня - є умовною. Адже ніхто насправді не знає, коли народився Ісус Христос. Версій є дуже багато, про це тут Біляївка.City розповідала детально.
Тоді ж на початку XX століття з’явилася ще одна проблема, не лише відставання від світського календаря. В України фактично вкрали Різдво. Радянська влада його оголосила святом “злочинців та пияк”. “Головним нашим завданням є сприяння фактичному звільненню трудящих мас від релігійних забобонів”, – йшлося в декреті Ради народних комісарів від 23 січня 1918 року.
Однак жорсткі заборони не подіяли, люди продовжили святкувати Різдво. Не можеш заборонити, зміни сенси. Радянська влада вирішила надати особливого значення святкуванню Нового року.
28 грудня 1935 року в газеті “Комсомольська правда” з’являється допис “Давайте влаштуємо до Нового року дітям хорошу ялинку!”. Його пише секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев. Він пропонує ставити ялинки, які заборонили разом з Різдвом, в школах, дитячих будинках, піонерських палацах, дитячих клубах, театрах і кінотеатрах.
Однак вона має бути не різдвяною. Зірка на ялинці має бути не восьмикутна, Вифлеємська, а червона – п’ятикутна. Іграшки – “герої революції”, червоні сурмачі, барабанщики і кавалеристи в будьонівках, шахтарі і космонавти, нафтові вишки і ракети. А на кульках ‒ Ленін, Сталін, Маркс і Енгельс.
Святого Миколая оголосили “союзником попа й куркуля” і заборонили. На сцену виходить Дід Мороз. Замість колядок та щедрівок діти муси розучувати примітивні віршики для Діда Мороза “Здравствуй дедушка Мороз, ты подарки нам принес?”
Підприємствам та установам рекомендують влаштовувати костюмовані ялинки, профспілкам купували до Нового року дітям подарунки. Пізніше до зміни традиції долучився радянський кінематограф. Щороку на телебаченні показували одні й ті ж новорічні фільми. Під Новий рік на полиці магазинів “викидають” дефіцитні товари. Надлишок їжі, святкова атмосфера, бій курантів опівночі, салюти: на Різдво, яке тепер відзначалося за тиждень після Нового року, в українських родин не вистачає сил та фінансів.
Закріплюється свято Нового року повторним святкуванням “Старого Нового року” у ніч з 13 на 14 січня. Виглядає все абсурдно, але це спрацьовує. Різдво стає другорядним зимовим святом.
Від повного забуття його врятувала родинна память. У маленьких селах, містечках, де люди живуть в приватних будинках, важко було відстежити, що відбувається за вікнами, якщо там щільно закриті штори. Українські різдвяні слова та поняття вижили саме за цими шторами. До них зверталися тихим голосом, але ніколи не забували.
Цього року православна Церква України ухвалила революційне для церкви рішення та давала кожній релігійній громаді право самостійно обирати, якого саме 25 грудня – за новим (сучасним) чи старим календарем (7 січня) вони будуть святкувати Різдво. За останній рік кількість українців, які будуть святкувати Різдво лише 25 грудня та інші свята за юліанським календарем зросла з 4% до 11%, відзначати його в обидві дати буде 25%, 55% проти 71% у 2021 році будуть все ж вірними сторічній традиції святкувати Різдво 7 січня.
Разом з тим, виявилося, що не залежно від дати, різдвяні слова надзвичайно важливі для українців. За ними підтримка роду, справжня радість, наївна віра в чудо та перемогу добра. Вони об'єднують людей і наповнюють серця святковим теплом, стали частиною колективної пам'яті, що переходить від покоління до покоління.
Бережімо свої традиції та тримаємося свого українського роду!
