Нещодавно українці могли ознайомитися з результатами опитування, яке провела компанія Gradus Research: 72% поранених українських військових побоювання, що держава забуде про них після повернення до мирового життя. Водночас, опитування Київського міжнародного інституту соціології показує , що майже 80 % українців мають серед своїх близьких, батьків або друзів людей, які загинули або були поранені в результаті вторгнення російських військ в Україну. Війна пройшлася по всій країні, і жити з цим треба так, щоб кожен захисник був впевнений, що він потрібен суспільству. Однак все одно навіть у захисників є усвідомлення, що основна підтримка лягатиме на родини.
Наша війна почалася у 2014
Для пари українців Дарини та Сергія Загасайло, війна почалася у 2014 році. Сергій був одним з перших оборонців України. Тоді молодий десантник потрапив з товаришами під мінометний обстріл. Він закрив своїм тілом побратимів. Про нього думали, що загинув.
Сергій пережив кому, 13 операцій. Він має важке поранення черепа і головного мозку, були ушкоджені лобові і тім’яні частки, контузія ока, численне осколкове поранення правої руки, пошкоджені обидві гомілки ніг, вирвані сухожилля та м’язи.
— Для нас війна почалася у 2014 році, і з того часу вона не припиняється, — каже Дарина.
Відео Біляївка.City
“Я всім кажу, що я заміжня за чоловіком, про якого є у Вікіпедії, - жартує Дарина, - він герой. Йому давали всього 2%, що він виживе, але він зміг”.
Лікування у Харкові, Києві, Львові, 15 операцій, реабілітація у Польщі та Україні – і весь цей час поруч були не лише рідні, а й підтримка з усього світу. Дарина не покинула хлопця, вони проходять разом цей важкий шлях реабілітації та облаштували своє життя під потреби Сергія.
Етапи прийняття ситуації
Перш за все, родині варто пам'ятати, що поруч людина, яка найбільше потребує допомоги. Як би важко не було родині, йому гірше та складніше.
Сергій Тітаренко, учасник бойових дій, майор у відставці, голова громадської організації «Спільна місія» та психолог у державному підприємстві «Центр комплексної реабілітації «Галичина» ділиться своїм баченням, як рідним прийняти факт, що поруч людина, яка повернулася з фронту з фізичними або емоційними травмами. Вони великою мірою залежать від індивідуальності самого пораненого.
Прийняття та подолання втрати включає ряд етапів, які можуть розглядатися як частини психологічного процесу. Важливо враховувати, на якому етапі цього процесу знаходиться кожна конкретна особа. Це може бути етап в шоці та відмові приймати реальність, етап вираження емоцій (гнів, сум, відчуження), етап пошуку сенсу та прийняття, а також етап реінтеграції та ідентифікації себе нового.
Важливо враховувати, що кожна людина унікальна, і тому терміни та інтенсивність кожного етапу можуть варіювати. Психологічна підтримка та можливість висловити свої почуття можуть бути ключовими факторами у процесі пройдення через ці етапи та досягнення посттравматичного зростання.
На етапі прийняття розумом, коли людина стикається з травмою, може виникати шок та нездатність повністю усвідомити та прийняти ситуацію. Втрата може бути різноманітною - втрата майна, здоров'я, ідентичності чи втрата близької особи. Кожна з цих втрат може викликати психологічні та емоційні реакції, і процес їх проживання може бути складним та індивідуальним.
Потім настає етап заперечення — "ні, це не зі мною відбувається, краще б мене вбило, аніж я став, так би мовити, неповноцінним".
Наступний — етап емоційного прийняття. Іноді він довгий, бо щодня така людина вчиться жити по-новому, або без кінцівки, або у кріслі колісному, або наново вчиться говорити, зокрема у разі черепно-мозкового поранення. Така людина щодня повинна долати нові перешкоди за принципом: якщо я не здолав бар’єр сьогодні, то завтра на цьому ж місці я знову намагатимусь його здолати. Вдається не одразу й це викликає обурення, людина злиться на всіх довкола, на себе, на всесвіт. Це проходить на двох полюсах — агресія й депресія. Людина може бити кулаками об стіну або лупцювати себе — по нозі, яка не ходить, або по обличчю, яке не усміхається. В іншому випадку спостерігаються депресивні прояви: людина уникає всіх або вживає алкоголь, психотропні речовини.
Усе це проявляється на етапі емоційного прийняття, і в цей момент необхідно залучати фахівців з ментального здоров’я. Тому що коли ти сам із собою ведеш діалог — домовитися просто, а коли це незалежний фахівець — його завдання не домовитися, а надати максимально якісну допомогу. Щоб пацієнт міг сказати: ми це опрацювали й мені допомогло.
Що варто знати рідним та знайомим
Ці поради дає МОЗ України.
1️⃣ Допомагайте лише тоді, коли людина попросить.
2️⃣ Не жалійте. Акцентуйте увагу на силі людини та поважайте її пережитий досвід.
3️⃣ Не запитуйте про поранення чи травму. Якщо вам важливо дізнатися про це, спочатку уточніть, чи комфортно людині говорити на цю тему.
4️⃣ Не уникайте.
5️⃣ Не розглядайте травму людини. Якщо ви зустріли людину без кінцівки або з протезом — не варто витріщатись. Людині буде ніяково та неприємно.
6️⃣ Поговоріть із дітьми про людей з інвалідністю, але не в присутності людини, якої це стосується. Використовуйте термін “людина з інвалідністю” і зрозуміло для дитини пояснюйте всі правила. Навчіть дитину бачити в людині особистість, а не інвалідність.
Найменше, що ми можемо зробити — це виявляти повагу, залишатися людяними і вчитися правильно взаємодіяти один з одним.
This publication was produced with the financial support of the European Union. Its contents are the sole responsibility of EU4IM’s beneficiary LLC IA Bilyayivka.Info and do not necessarily reflect the views of the European Union. Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю ТОВ ІА "Біляївка.Інфо" і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
