Серед внутрішніх переселенців багато тих, хто через війну вимушений шукати не лише прихисток, а й роботу. Допомоги, яку надає держава, не вистачає на всі потреби, особливо якщо у родині є діти. Тому працевлаштування на новому місці - актуальне питання. А якщо це невелике містечко, де безробіття є і серед місцевих, то питання переростає у проблему. Однак якщо діяти, не припиняти пошуки і не здаватися, то роботу можна знайти, впевнені переселенки, які офіційно працюють у Біляївці. Одна з них працює вже більше десяти місяців. У другої жінки на пошуки вільної вакансії пішло майже стільки ж часу. І хоч працевлаштована вона лише останні кілька тижнів, налаштована оптимістично.
Українці, які переселились у більш безпечніші регіони, шукають роботу у різний спосіб. Хтось в інтернеті, хтось через знайомих, хтось через спеціальні організації та установи. Деякі, щоб вижити, погоджуються працювати і неофіційно.
За даними Одеського мунiципального Центру сприяння працевлаштуванню внутрiшньо перемiщених осiб, за період з червня 2022 року по січень 2023 року, в Одесі працевлаштували 538 переселенців. А кількість зареєстрованих ВПО в Одесі приблизно 60 тисяч осіб. Тобто труднощі знайти роботу виникають у місті-мільйоннику, а що говорити про малі міста та села.
За інформацією Центру надання соціальних послуг «Родинне коло», який опікується у громаді і ВПО, у Біляївці є переселенці, які знайшли тут роботу і успішно працюють. Серед них - дві жінки з Миколаївщини.
Довелося вчитися новому, щоб мати роботу
Вікторія приїхала до Біляївки з чоловіком та дітьми більше півтора року тому. Їх дім частково пошкодила ворожа ракета. Стіни вціліли, але провалився дах і стеля. Щоб все полагодити, потрібні кошти. Але найжахливіше те, що обстріли населеного пункту продовжуються, і родині страшно туди повертатися. Тому зимувати вони знову будуть у Біляївці.
Раніше, до війни, жінка працювала в салоні майстринею манікюру. Але, говорить, так склалося, що довелося вчитися чомусь новому, щоб працювати і мати на що жити.
- Я хотіла б займатися манікюром і надалі, але за станом здоров’я не можу. Тому розуміла, що треба шукати те, що є, розглядати усі варіанти.
Вікторія підписалась на усі можливі місцеві групи у соцмережах і щодня перевіряла, чи немає оголошень про роботу. Це займало багато часу.
Два з половиною тижні тому (прим ред. наприкінці вересня) в одній з груп у Телеграм вона побачила допис, що у Біляївці в магазин потрібні продавці.
- Я раніше вдома працювалаі у магазині жіночих прикрас, трішки було досвіду у торгівлі. Тому одразу схопилася за цю можливість, хоч тут товари для дому, - пояснює жінка. - Робота була дуже потрібна, попереду зима, купити багато всього необхідно, і за комунальні сплачувати треба буде більше. Звикла на себе розраховувати, бо ще ж не пенсіонного віку, працювати можу, не зважаючи на те, що треба ще й вчитися.
В магазині, за словами Вікторії, є стажування, там навчають новеньких. Головне – це робота офіційна.
- Я вже працюю, але все одно продовжую вчитися, бо є бажання. Не все легко дається, але стараюсь. Зацікавило й те, що тут для продавців, які добре працюють, є заохочення та премії.
До цього, розповіла жінка, в пошуках роботи вона відвідувала зі знайомими ярмарок вакансій, яку навесні проводив Центр зайнятості.
- Мені сподобався цей захід. Там пропонували багато різних навчальних курсів. А підприємства пропонували вакансії. Я заповнила тоді багато анкет, щоб влаштуватися на роботу. Але, на жаль, мені ніхто так і не перетелефонував. Можливо, багато було претендентів, і обрали найкращого. Але такі ярмарки варто відвідувати, - наголошує жінка.
Вікторія говорить, що її настрій і життя продовжують нагадувати хвилі. Спочатку після переїзду був пессимизм. Потім з’явилась бадьорість і розуміння, що треба жити далі, працювати, не можна сидіти і чогось чекати. А згодом знову повернувся смуток через звістку про втрату рідної людини.
- Міркуєш: ось, вже станемо на ноги, робота пішла, ожили, все буде добре. А потім ти раптово втрачаєш рідну людину, і тебе знову накриває сум. Але таке життя. Боремося далі, - говорить жінка.
Думала візьмуть у підсобні працівники, а стала адміністратором
Тетяна та її родина також з Миколаївщини, з Очакова. До Біляївки вони приїхали у травні 2022, бо тут жили знайомі, які їх тимчасово прихистили. Потім родина винайняла окреме житло.
- Ми залишаємось тут, поки додому не повертаємось, бо там зараз дуже небезпечно. І, власне, будинку в нас більше немає, його зруйнувала ракета. Нічого, таке буває. Але якщо там стане тихо і безпечно, ми повернемося обов’язково, - зазначає жінка.
Пошуками роботи Тетяна зайнялась майже одразу, як приїхала до Біляївки. Спочатку просто заходила до підприємств, магазинів і питала про усі вільні вакансії. Але безрезультатно. Відвідувала також Центр зайнятості і ярмарки вакансій, але теж без результату. За її словами, помітила, що до ВПО роботодавці ставились тоді упереджено та з обережністю, бо їм потрібна була постійність і впевненість у працівниках.
На облік до Центру зайнятості жінка не стала, не могла надати довідку, що її звільнили з попередньої роботи, бо треба було за нею їхати додому. Вона працювала раніше у соціальній сфері.
Якось Тетяна побачила оголошення на дошці. В новий магазин набирали працівників. Вона пішла на співбесіду і думала проситись хоч на вакансію підсобного робітника. Але вже 10 місяців поспіль жінка працює адміністраторкою цього магазину. Її влаштовує і робота, і ставлення, і зарплата. Каже, що в цьому ж магазині працює ще одна переселенка.
- Я працюю за трудовим договором. Робочий день з 8.00 до 18.00. Є два дні на тиждень вихідних. В мене є відпустка, є лікарняний. Я захищена соціально. Це офіційний стаж і досвід роботи. Адміністраторка магазину- це актуальна професія, яка потрібна багатьом магазинам. Тому є перспектива працевлаштуватися і в іншому місці. Вміння такі завжди згодяться. Коли ти не на слові, а документально можеш підтвердити свій стаж і досвід. Це важливо, - говорить Тетяна.
Як, на яких ресурсах можна шукати роботу як ВПО так і всім іншим українцям ми розповідали у низці публікацій.
