Першими в переліку, кому політики постійно обіцяють достойну заробітну плату, як правило, стоять вчителі. Це означає, що усі розуміють: робота вчителів не обмежується рамками уроків, вони перевантажені обов’язками і відповідальністю. Але на підвищення їх заробітної плати це, на жаль, не дуже впливає. Педагоги з великим досвідом пам’ятають різні часи, і їх вже мало що здивує. А от що про свої роботу говорять молоді вчителі: з якими сподіваннями йшли до школи, чи виправдалися їх очікування і чи збираються вони працювати тут далі? Про це Біляївка.City запитали у них самих.
Катерина Миргородська, вчителька молодших класів в школі №3
Катерина з мамою
Катерина вважає, що бажання вчителювати передались їй на генетичному рівні. Її мама Надія Журенко також працює вчителем і є кращим прикладом для наслідування. Зізналась, що педагогом мріяла стати не завжди, мала безліч інших варіантів. Свій перший урок згадує з посмішкою, але тоді було не до сміху – страшно:
- Я усвідомила, що раніше сама вчилась, а тепер нарешті маю вчити інших. Як би тебе не готували до цього теоретично, на практиці все по-іншому.
За словами Катерини, складність вчителювання у відсутності досвіду. І не лише в роботі з дітьми, а й в організації навчального процесу. Тому без порад колег тут не обійтись. Їй з цим пощастило.
- Стільки нюансів: складання річних планів, розподіл годин, заповнення журналу, відомостей харчування, перевірка зошитів, позакласна робота – встигнути треба все, - уточнює педагог.
Сучасні учні, на її думку, відрізняються від колишніх: вільніше себе почувають, не бояться, що скажуть батьки, і, прикро, але вчаться менше. Телевізор, комп'ютер, смартфон відривають їх від книжки. Найскладніше – зацікавити їх вчитись. Доводиться теж вчиться з дітьми:
- Вони вивчають предмет, а я – їх.
Сьогодні, говорить Катерина, вчитель має низьку зарплату, купу неперевірених зошитів, безліч безсонних ночей та постійні телефонні дзвінки.
- Це той випадок, коли досягнення в роботі сприймаються, як належне. А будь-які промахи та невдачі трактуються, як некомпетентність, - ділиться молода вчителька.
Але вона щаслива. Бо бачить результат своїх старань, вдячність учнів, відчуває себе потрібною їм. Часто, каже, доводиться застібати учням куртки, ремонтувати замки на змійках,зав’язувати шнурки, сушити одяг на батареї, обробляти подряпинки, стрибати разом в класики. І все це вона робить із задоволенням.
- Іноді мій чоловік каже, що я люблю своїх учнів більше, ніж його з дочкою. Не більше, але люблю, як рідних.
Навчитися розділяти час порівну на роботу і сім’ю, говорить наша співрозмовниця, важко. Раніше вона брала багато роботи додому, і в неї зовсім не залишалось часу на родину. Доводилося вставати о 5-й ранку, щоб доробити те, що не встигла ввечері. Треба було ще й розрахувати час, щоб встигнути дістатися до школи, бо живе вчителька в іншому краю міста.
Але Катерина вже переконалося, що все приходить з досвідом.
Ганна Борис, педагог-організатор в школі №2
Ганна працює в школі всього декілька місяців. Її запросила адміністрація. Вона ще студентка, навчається на фізико-математичному факультеті, по завершенні викладатиме дітям інформатику. Зараз їй теж часто доводиться бувати на заміні уроків. Говорить, що дуже щаслива.
- Єдиною трудністю для мене було пояснити школярам, що я тут – вчитель. Тому і сприймати мене вони повинні належно, не як дівчину-подругу, - ділиться Ганна. – Але за тиждень питання вирішилось.
Найбільше, за словами Ганни, їй в роботі подобається постійне спілкування з дітьми і можливість передати їм свій досвід, знання.
- Я хвилювалась, чи будуть слухатись учні, чи зможу я їх чомусь навчити? Думала, мене вистачить максимум на місяць. Але помилялась. Мене запалила і вразила їх активність, - говорить дівчина. – Згадую себе, своїх однолітків в школі, ми не так охоче долучались до якихось ініціатив.
Педагог розповіла, що інколи роботу їй доводиться брати і завершувати вдома – у свій вільний час. Але це тому, що вона ще не навчилась правильно планувати його. Сподівається, колеги підкажуть, як це зробити.
Оплатою своєї праці Ганна задоволена і розцінює це так:
- Я ще студентка, тому не можу вимагати більше. Поки що вистачає.
Анна Філіпова, вчитель хімії та інформатики в Біляївській школі №2
Для Анни школа № 2 - Альма-матер. Другий рік вона працює тут вчителем хімії та інформатики.
Щодо вчительських буднів говорить так:
- В кожній роботі є свої труднощі. Деякі люди починають розуміти це, коли проходять педагогічну практику в школі. Але в мене мама - вчителька, і я давно знаю про всі тонкощі і труднощі вчителювання.
За словами Анни, її учні молодших класів із захопленням працюють на уроках інформатики, особливо з ноутбуками. Їм подобається створювати текстові документи, презентації, графічні зображення. А от предмет хімія для старших школярів досить складний, і вона намагається усілякими методами зацікавити їх.
- Я використовую технічні засоби, інтерактивні методи. Під час практичних робіт проводжу хімічні досліди. Якщо якогось реактиву немає – використовую віртуальний хімічний експеримент, допомагає YouTube.
Вчителька зауважує, що це вихід, але витрачається час на перегляд відеофайлів, а потім на оформлення даних у зошиті для практичних робіт. У 10-му класі, наприклад, теж виникла проблема - з підручниками, бо програма нова. Втім і тут вона знайшла вихід – допомагають електронні книги. Сподівається Анна, що незабаром її кабінет хімії оновлять.
Наша співрозмовниця не лише вчитель-предметник, а і класний керівник. Під її постійною увагою – 29 учнів, до кожного треба знайти індивідуальний підхід.
- Мені дуже подобається робота в школі, - ділиться вона. - Це постійне накопичення педагогічного досвіту, можливість обмінюватись ним з колегами. Це спілкування, саморозвиток, самовдосконалення і, звичайно ж, купа позитивних емоцій.
Ми запитали у Анни, чи залишає її вчительське навантаження час на захоплення:
- Робота і є моє особисте життя, і хобі, - відповіла вона.
Фото з архіву вчителів
