Дев’ять років в країні триває війна, вона почалася в лютому, але не 2022 року, а 20 лютого 2014 року. Тоді російські війська, без пізнавальних знаків, ховаючись за спинами українських жінок та дітей, захопили український Крим. На Одещині багато хто почув війну лише 24 лютого 2022 року, о 5ій годині ранку. Сюди вона прийшла з вибухами ракет, які падали на Одеський аеропорт, з вибухами в Подільському районі, де в перший день загинуло 22 людини.
За 5 хвилин до війни
Свою першу новину в той день ми написали не одразу, бо не могли повірити, що це справді війна.
- Не панікуй, не сій паніку, - цю фразу в лютому чули частіше, ніж все життя до того.
Навіть рішення РНБО 23 лютого про запровадження надзвичайного стан не викликало особливого ажіотажу.
Ми ходили до всіх, хто відповідає за ухвалення рішення – давайте щось робити, давайте готуватися до оборони та захисту, натомість ніхто не хотів вірити: ніколи, ніколи росія не нападе на Україну, як таке може бути? Це вигадки американської розвідки, щоб налякати та спровокувати нас.
Як можна вірити в напад, якщо за чотири дні до війни головний спічрайтер путіна дмитро пєсков повторюватиме мантру всіх пропагандистів – ніколи росія не вела загарбницьких воїн на чужих територіях, вона тільки оборонялася. Але ми знали, що “кордони росії ніде не закінчуються”, як цинічно жартував путін, екзаменуючи з географії талановитих дітей росії. Пам’ятали про Молдову, Грузію та, врешті-решт, Крим та Схід України. Нас все ще запитували деякі активні біляївці – а хіба там винна росія, це все місцеві мешканці, але в їхньому голосі зникала впевненість в правоті своїх слів.
За кілька днів до війни в залі засідань Біляївської міської ради вперше зібралися представники колективів громади на тренінг з цивільної безпеки. Рятувальники розповідали речі, які викликали подекуди сміх та невіру – навіщо нам знати, як рятуватися від обстрілів, що робити в разі захоплення школи чи дитсадка чужими військовими, як одягати протигази, невже може виникнути потреба в них…? Пізніше ці рятувальники, втомлені та знесилені, будуть витягувати тіла мирних мешканців Одещини з-під руїн будинків, які російські ракети складатимуть, як паперові.
А світ здригнеться, коли в Херсоні знайдуть дитячі катівні…
За кілька днів до війни, 24 лютого, 2022 рік
Втім, обличчя тих, хто сидів тоді в залі були виснажені – очікування війни, брязкання танками та зброєю під нашими кордонами не додали радості та сміху.
Ми чекали на весну, але, здається, внутрішньо багато хто зрозумів, що вона ніколи не буде вже тією, до якої ми звикли…
Наш останній мирний вечір
Ми звернулися до біляївців із запитанням, а яким був останній день мирного життя. Отримали багато відгуків: ми готувалися їхати, робити ремонти, святкувати чиєсь день народження, йти на роботу та в школу. Ми просто жили своїм життям.
- На цьому фото останній мирний день в житті нашого 9-Б класу, - поділилася з Біляївка.Сity Софія Тарасенко, - в цей день нам сказали, що цього року не скасовуватимуть ДПА – і ми не дуже раділи цій новини. Але провели день весело: бігали по всій школі, фотографувалися, дуріли, наче відчували, що це останній день перед довгою розлукою.
Дорогою додому дівчина купила смаколиків, мав бути День народження молодшого брата.
- Ми з мамою до другої ночі прикрашали кімнату – у нього перший ювілей, 10 років. Вранці, 24 лютого, ми повинні були вітати мого брата з Днем народження, готуватися до свята, яка було заплановане на вечір, але прокинулися о 5ій ранку – не від будильника, а від вибухів. Нас прийшли “рятувати”. Я прокинулася та нічого не розуміла. Перші слова бабусі пам’ятаю: почалася війна. Страх, жах, мороз по шкірі, емоції брали гору. Була істерика, сльози, непорозуміння, не хотілося миритися з новою реальністю. Родичі виїжджали, кликали нас з собою, але ми не готові були залишити наш рідний дім, нашу країну. Попри все – ми сильні, незламні та нас не подолати.
Як ти?
Для багатьох біляївців він почався з телефонних дзвінків: як ти, чи ви в безпеці, почалася війна…Те, що неодмінно бажали нам наші бабушки, які на свій манер говорили головний слоган Дня пам’яті та примирення “Ніколи знову” – “Лише б не було війни”, стало нам зрозумілим до глибини душі.
Лише б не було війни, чи є щось гірше неї? Про те гірше ми дізнаємося пізніше - в Бучі, в Маріуполі, в Ірпині, в Херсоні.
А вранці 24 лютого всі були розгублені та спантеличені. Школи розсилали повідомлення – сьогодні не буде уроків, залишайтеся вдома, в безпеці.
Одна з перших новин на нашому сайті – про те, що ворожі диверсійні групи мають маркування – червоні стрічки. Тоді в коментарях багато хто пише – ви ще суми напишіть, ви доносчиків виховуєте..
Лише пізніше ми дізнаємося, що українські військові матимуть свої кольори – жовтий та синій, ворог – білі та червоні, як кров, яку він проливатиме тоннами. Маркування, щоб в боях не поранити своїх – а вони точилися по всій лінії фронту.
Один з перших затриманих - з червоною стрічкою ворога на руці, відео Антон Геращенко
Так, переселенка з міста Вознесенська, Миколаївської області поділилася з нами:
- Найстрашнішими були вуличні бої, - згадує Ольга, - диверсійні групи зайшли впритул до будинку моєї матері. Вона відправила мене за медом, бо ми переїхали всі в наш будинок – там був підвал. Я взяла баночки з медом, сіла на велосипед та почула постріли на сусідній вулиці. Крутила педалями так, що встановила рекорд. Спина змокла, руки трусилися..це найстрашніші спогади мого життя.
В той же день мешканці Біляївки спустошили майже всі магазини – бо відродився ще один страх минулого, з яким завжди росія приходить на нашу землю – залишитися голодними. В АТБ були пусті полиці, залишилися тільки найдорожчі та менш ходові товари. Місто наповнилося одразу фейками – у цивільних забирають автомобілі, всіх мобілізують.
З всіх боків Україні летіли страшні новини – наші війська вступали в бій на Сумщині, на Чернігівщині, відбувалося захоплення міст на Херсонщині, спроби прориву на Миколаївщину, 20 вертольотів Росії висаджують десант під Києвом на аеродромі Гостомеля – ведеться бій, захоплення Чорнобильської атомної електростанції. Ми писали ці новини – і самі не могли в них повірити. Кожну перевіряли по кілька разів…
Першою з всіх країн, Україні на допомогу приходить Польща – надає Національному банку України 950 млн доларів, щоб втримати гривню від тотального падіння. Пізніше вона відкриє кордони та надасть притулок мільйонам біженців з всіх регіонів країни.
Після з'являються заяви від інших союзників - Великобританії, США, Євросоюзу.
Протягом дня російські ракети продовжують падати, підриваючи землю: Кароліно-Бугаз, Грибовка, аеропорт під Одесою, територія заводу “Пресмаш”, атака з повітря на остров Зміїний, де пізніше пролунає рефрен загального ставлення до “визволителів”, сказаний зрозумілою їм мовою – “російський корабель, пішов нах***й”.
По обіді в Біляївській міській раді забрався штат з надзвичайних ситуацій – поліція працює в посиленому режимі, міська рада запроваджує цілодобове чергування, лікарня готується приймати поранених та тимчасово закриває поліклінічне відділення, пункти збору в разі чого – школи в усіх населених пунктах громади.
24 лютого 2022 рік
Після зробила фото центральної частини міста 24 лютого – тут було пусто, але ця пустота лякала: що нас чекає попереду…?
В перший день ще не було загальної мобілізації населення, яке розпочнеться наступними днями – шаленний волонтерський рух, черга до військкомату.
Тоді, здається, місто просто завмерло та набирала в груди подих на довгу дистанцію війни…
Тепер ми, як наші бабушки
До вечора 24 лютого на території області створюється військово-цивільна адміністрація, запроваджується комендантська година, наше життя ділиться на до та після початку війни.
Вечір, 24 лютого, 2022 рік
Біляївка.Сity хоче, щоб ця фраза змінилася на фразу “до та після перемоги”. Згадуючи дискусії навколо Дня перемоги в ІІ-ій світовій війні – чи варто святкувати з салютами, кашами та піснями, думається, що пережив стільки втрат, горі та болю, ми однозначно дамо собі відповідь на це питання – ніколи знову. Ми схилимо голови в пам’ять про тих, хто віддав свої життя заради Перемоги, подякуємо тим, хто був в строю, обіймемося живими та перегорнемо календар, але тільки не в наших серцях. Там завжди буде боліти найлютіший лютий нашого життя…
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
