Е – екологія. Чи варто говорити про неї під час війни, коли російські війська нищать все живе навколо? Чи можна на війні зняти гарні кадри? Це питання, яке найчастіше ставили під час зустрічі зі знімальною групою документального фільму “Куяльник – це більше, ніж просто лиман” перші глядачі під час презентації. Війна перекреслила зусилля тих, хто роками займався відновленням екологічної свідомості мешканців краю, розвивали пізнавальний, вело, екологічний та гастротуризм, але вона тільки посилила бажання захищати довкілля.
Звідки бере початок варварська “культура” ставлення до довкілля
За часів російсько-радянської окупації України спілкування з природою для багатьох уособлювалося лише поняттями “поїхати на шашлики на майські”, “піти на рибалку” чи “поїхати на полювання”.
Однією з жертв такої спотвореної екологічної свідомості став Куяльник – найбільш відомий у світі лиман України, наше власне “мертве море” з цілющими грязями та місце столітніх походів чумаків за сіллю. Тут в степах - один з центрів виникнення української державності.
Куяльник
Багато років поспіль це місце тільки віддавало ресурси – і лише з відновленням Незалежності, поверненням суб’єктивності Україні, навколо нього почала формуватися спільнота людей, які були зацікавлені в збереженні та відновленні унікального природного творіння.
На екологічному порталі Opеn.Дністер ми багато розповідаємо про екологічні злочини, які вчиняє російська армія на всій ліній фронт та під час атак українських міст. Йдеться про екоцид – знищуються сотні видів, руйнуються та заміновуються сотні гектарів українських земель, лісів, в окупації перебувають десятки заповідників.
- Таке ставлення до довкілля – це традиційний підхід з боку росії не лише до окупованих нею територій, - говорить одеський фотограф, відеограф, екоактивість Сергій Ковальов, автор документального фільму про Куяльник, - подивіться на те, як вони ставляться до власних природних ресурсів – це просто засіб наживи та збагачення невеликої групи людей, які керують країною.
Ще гірше ставлення до колонізованих та окупованих територій. Сергій нагадує, що після анексії Криму, одним з перших рішень окупаційної влади було вилучення земель із заповідних територій та передача їх під будівництво урядових дач, влаштування там місць для “елітного полювання”.
- Можемо згадати ще незаконний видобуток вуглеводнів в акваторії Азовського і Чорного морів поблизу окупованого Криму, - нагадує екоактивіст, - за роки окупації оздоровниця стала зоною екологічної небезпеки.
Ідея зняти фільм народилася задовго до війни
Війна вкрала те, що шанувальники Куяльника розвивали роками – напрямки туризму, який би не шкодив лиману, водночас покращував екологічну свідомість мешканців регіон.
- Якось я вирішив просто поцікавитися, а чи є якісь відеоматеріали про Пониззя Дністра, про Куяльник, – і яким було моє здивування, коли все, що було в мережі – це рибацькі пабліки та хаотичні зйомки якихось кущів від любителів природи, - говорить Сергій Ковальов, - тоді я часто їздив до Біляївки, Маяків – там порyч територія Нижньодністровського національного природоохоронного паркy. Втім до Куяльника просто було ближче, тож постав собі за мету знімати його в різні пори роки – формував архів гарних кадрів. Більшість з тих, які використані у фільмі – зняті, звісно, до війни.
Сергій Ковальов - до повномасштабного вторгнення
Вони використали відео тих, хто роками розвивав пізнавальний туризм. Серед них кадри Ані Кравченко, яка написала путівник Куяльником та організовувала там гастротури.
- Я з дитинства люблю Куяльник, вважаю його найбільш недооціненою перлиною Одещини, завжди хотіла, щоб люди більше про нього знали, але відвідували відповідально, не створюючи для нього проблем, - каже організаторка тyристичних подорожей.
У серпні 2021 року вона організувала перший “Фітнес-гастротур на Куяльник”, мала багато планів на 2022 рік, які зруйнувала війна.
Ще деякі відео для фільму надав Юрій Макаліс – до війни він розвивав велосипедний туризм навколо Куяльницького лиману.
- Зараз частина узбережжя лиману замінована, - попереджає він, - але до війни це було найкращим місцем для того, щоб сісти на велосипед та відправитися у дорогу заради радості, задоволення, спілкування з природою, вивченням флори та фауни, відпочинку для душі та тіла.
На Куяльнику
Це лише частина того, чого російська армія позбавила зараз мешканців краю та туристів, які люблять не варварський, а цивілізаційний спосіб відпочинку з повагою до довкілля.
- До війни за тридцять років Незалежності Україна змогла виростити надзвичайних людей, які абсолютно правильно дивилися на навколишній світ, - каже Сергій Ковальов, - на Куяльнику, наприклад, багато років проводили виїзні зустрічі астрономи-любителі. Вивозили телескопи, дивилися на зорі, заварювали чай на вогнищі. Бо тут дійсно унікальне місце – ще можна почути не спотворені міськими шумами звуки природи, побачити справжнє зоряне небо без відлисків нічної реклами великого міста.
Статус заповідника Куяльник отримав незадовгого до війни
Фільм вдалося змонтувати та випустити завдяки діяльності громадської організації “Зелений лист”. Екоактивісти роками проводили моніторинг дій влади в сфері екології, зараз фіксують екологічні злочини росії. Але навіть на війні знайшли час для того, щоб нагадати всім, яка прекрасна земля належить українцями. І вона потребує захист навіть у мирний час.
Роки роботи екоактивістів із захисту Куяльника отримали важливу підтримку - Президент України Володимир Зеленський 1 січня 2022 року підписав указ про створення на території Березівського й Одеського районів Одеської області Національного природного парку (НПП) «Куяльницький». Так завершилася боротьба, що почалася ще в 1993 році, коли Одеська обласна рада зарезервувала цю землю для створення заповідника, щоб зберегти унікальний лиман.
- Коли ми монтували фільм, то самі для себе відкрили багато цікавих фактів про лиман, - говорить Сергій Ковалев, - тут можна побачити червонокнижних тварин, яких в такій кількості немає на жодній іншій території країни. Трейлер фільму починається з того, що один з бьордвотчерів каже, що зміг зняти тут фотографію сірого жайворонка – до цього його десятиліттями не бачили в Україні. Наразі навіть немає якогось повного класифікатора всіх видів, які можна зустріти на території заповідника. На нас чекало багато роботи, як довелося відтермінувати через війну.
Ще один момент, який відкрив для себе екозахисник – сюди можна приходити та лікувати душу звуками природи.
- Про це є багато наукових праць, який важливий вплив мають звуки природи на людину, - каже Сергій Ковальов, - але таких місць, куди не вривається цивілізація – залишилося зовсім мало – одне з них на Куяльнику.
Чому для екології важлива перемога
Війна, кажуть творці фільму про Куяльник, не дуже змусила декого з чиновників, фермерів, власників промислових об’єктів переглянути своє ставлення до довкілля. Користуючись тим, що заборонені перевірки, закриті реєстри - вони продовжують порушувати природоохоронне законодавство.
- Нам не пощастило мати за радянських часів своїх Жан-Жаків Кусто, які б формували культуру любові, поваги до природи, розуміння процесів, які там відбуваються, – каже Сергій Ковалев, - тому шлях, який пройшла Європа ще у 70-80-их роках, ми маємо проходити зараз, навіть попри те, що в країні війна. Тому першими фільм ми показували чиновникам, правоохоронцям, які повинні дійсно захищати природу та дбати про її збереження. Потім – дітям. Бо вони мають стати амбасадорами природи, рости з правильною екологічною свідомістю – що все в цьому світові живе потребує ощадливого ставлення, ми не можемо просто користуватися цими багатствами. Вони вичерпні. І наше покоління вже зіткнулося з браком багатьох ресурсів.
Сергій Ковальов каже, що перемога України – це життєва необхідність саме для збереження природи регіону. Тому зараз він переважно займається фіксуванням військових злочинів росії.
Сергій Ковалев після 24 лютого 2014 року
- Сьогодні ті люди, які роками захищали довкілля, вони всі, переважно, на війні – тепер зі зброєю захищають країну від абсолютного зла. Бо з приходом росії нам на роки доведеться забути про екологію, вони перетворюють на згарища все, де з’являються. Бо наші ментальності – вони суперечать одна одній. Це світ живих та світ мертвих. Ми захищаємо право землі на життя, право на збереження біорізноманіття. Вони залишають по собі випалену землю. І тут дуже важливо, щоб люди – українці вже зараз почали змінювати свідомість. Не можна називати себе “маленькою простою людиною”, яка нічого не вирішує. Не можна за пачку гречки та салют на День міста продавати голос на виборах. Ключовим у виборі влади має стати відношення до екології, до природи.
Екоактивіст каже, що є великі сподівання він покладає на те, що країна продовжить інтеграцію до ЄС. Бо одна з головних цінностей там – збереження життя на планеті в усьому його різноманітті.
- Я сподіваюся, що сам ринок сформує ставлення місцевих людей до довкілля, бо буде інтерес до нашої країни в усьому світові. І люди змушені будуть почати цікавитися природою, щоб стати провідником для бьордвотчерів з усього світу, для тих, хто любить просто побути на природі, хто цікавиться велосипедом, астрономією, гастротуризмом. І ми навіть під час війни хочемо формувати цю нову культуру. Я не оптиміст, завжди було мало тих, хто йшов попереду таких змін – але ми робимо внесок, щоб таких прогресивних людей ставало все більше і більше.
Подивіться цей фільм. Куяльник - це більше, ніж лиман. Традиції екологічного світогляду в Україні сягають давнини. Так, природоохоронець Микола Шарлемань навіть був репресований в 0-их роках минулого століття за слова: "Хто кохає Батьківщину – мусить кохати і її природу".
Не можна віддавати життя за країну, і не намагатися захищати її природу.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut für die Wissenschaften vom Menschen).
