З початком повномасштабної агресії росії мільйони українців стали безробітними. Більшість з них – це люди, які вимушені були евакуюватись у більш безпечні регіони. За інформацією Міністерства економіки, майже 5 млн внутрішньо переміщених осіб втратили роботу. У Державному центрі зайнятості звітують - в середьному лише один претендент із восьми може отримати роботу. Переселенці зазначають: державна допомога не може перекрити всіх потреб, тому питання працевлаштування для них стоїть гостро. Як шукають роботу ВПО, наскільки важко її знайти, з якими упередженнями доводиться стикатися, і чи є успіхи, власним досвідом про це діляться наші героїні.
Знайшла роботу для себе і працевлаштувала ще кількох переселенців
Тетяна приїхала до Біляївки з Очакова (Миколаївська область) у травні 2022 р. Її будинок ворожі обстріли зруйнували до фундаменту.
- Я не хотіла їхати за кордон, не бачила в цьому сенсу. Це дорога в невідомість. Своє майбутнє пов’язую з Україною, і тому вирішила відбудовувати своє життя тут.
У Біляївці, за словами жінки, жили родичі, які прийняли родину. Згодом вони таки вирішили шукати окреме житло. Знайшли будинок у мікрорайоні «Тірас» і ризикнули взяти його під виплату.
Після переїзду, трішки оговтавшись від пережитого, Тетяна почала шукати роботу. За фахом вона соціальна працівниця. Але була згодна працювати не за фахом, на будь-якій іншій роботі.
- Місто невелике, ринок праці тут обмежений, і місцеві не всі мають роботу. Але в мене діти, і я мала думати, як їх забезпечити усім необхідним, як платити комуналку, за будинок, тому робота була дуже потрібна, - згадує Тетяна.
Спочатку вона просто заходила до підприємств, магазинів, організацій у місті і запитувала, чи немає у них якихось вільних вакансій.
Не зважаючи на те, що держава за працевлаштування ВПО платить підприємствам допомогу (прим. ред: з 1 січня 2023 року сума такої допомоги складає 6700 протягом двох місяців), жінка говорить, що упередження щодо переселенців, які шукають роботу, є.
- На жаль, мене не брали нікуди. Зверталась до двох мережевих магазинів. В одному на той час був пріоритет для людей з інвалідністю. В мене її немає. В іншому відмовили, посилаючись, що у мене маленькі діти, - розповіла Тетяна. - Офіційно я поки не заміжня, тому не буде на кого дітей залишати, якщо виникатиме гостра необхідність.
- Чоловік хотів влаштуватися охоронцем, але ні. Ще інколи натякали, що ми ж отримуємо допомогу як ВПО, тому не все так має бути у нас погано. Я на це намагалась не звертати уваги. Вважаю себе сильною духом, тому не здавалася і продовжувала шукати.
Через деякий час Тетяна відвідала ярмарок вакансій, яку проводив у Біляївці Центр зайнятості. Там познайомилась з іншими переселенцями, обмінялися контактами, щоб повідомляти один одному про можливі зміни, вакансії.
На облік у Центр зайнятості Тетяна не стала. Необхідно було надати офіційну довідку, що вона звільнена з попередньої роботи. Однак жінка не ризикнула їхати за нею до Очакова. Натомість почала майже щодня приходити до Центру зайнятості, щоб дізнаватися, чи нема нових вакансій.
Так одного дня Тетяна дізналася, що у Біляївці відкривається магазин, власники набирають працівників, і вона одразу пішла на співбесіду.
- Я сподівалась, якщо не продавцем, то хоч якимось працівником підсобним візьмуть. А вийшло так, що взяли на посаду адміністратора. І наприкінці грудня я вже стала до роботи, - ділиться жінка.
Після цього вона одразу зателефонувала знайомим переселенцям і сказала, що для них також є робота. Наразі у магазині разом з Тетяною працюють ще троє ВПО.
- Ми багато втратили через війну. Але розуміємо, що хтось втратив дім, а хтось - життя. У нас воно продовжується, і ніхто окрім нас самих його не налагодить, - зазначає жінка. - Звісно, є виплати від держави, надають гуманітарну допомогу. Але щоб бути хоч трохи впевненим у наступному дні, без роботи ніяк. Знайти її, особливо переселенцям, у невеликому місті чи селі, нелегко. Але шанс є завжи. Запорука успішного пошуку – це системність, використовувати усі можливі методи: і сарафанне радіо, і Центр зайнятості, особисті запити, сайти, оголошення. Головне – не опускати руки.
Страшно не мати постійного доходу і жити у гостях
Даші 20 років, вона - студентка, навчається на тележурналістку. Родом з Донеччини, Волноваський район, селище міського типу Новотроїцьке. Війна в її дім прийшла у 2014 році. Повномасштабне вторгнення застало дівчину у Києві, де вона навчалась і працювала.
Звідти Даша вирішила разом зі своїм хлопцем переїхати до Одеси. Її батьки і зараз залишаються на Донеччині.
За словами Даші, у Києві вона працювала на телеканалі СТБ. Її хлопець також з Донеччини, телеоператор. В Одесу вони приїхали до друзів, у них продовжують жити і зараз. Після переїзду одразу почали шукати роботу вже на новому місці. До Центру зайнятості не звертались. Кажуть, що сподівалися самі на себе.
- Я шукала і продовжую шукати роботу, але з цим тут складно, - розповідає дівчина. – Зверталась і на телеканали, і просто хоча б десь хотіла працювати, можливо, в офісі. Але поки пошуки марні. Моніторю оголошення, сайти Робота OLX, Work.UA, залишаю своє резюме. Якщо я телефоную, кажуть: вже місць немає. Якщо мені телефонують, пропонують таке, що зовсім не підходить і не прийнятне для мене. Робота 18+, або телефонувати на якісь номери, а хочеться ж нормальну роботу.
Її хлопцеві, говорить дівчина, пощастило більше. Він знайшов роботу завдяки своєму захопленню. Влаштувався у ресторан барменом, працював також кальянщиком. Мав щодо цієї роботи певний досвід.
- Йому допомогли друзі, які також працюють у ресторанній сфері, - пояснює Даша. - Він телефонував їм і казав, що потрібна робота. Якщо не було вакансій, то вони дізнавалися в інших колег, де потрібні такі спеціалісти. Так і знайшли.
Дівчина для себе зробила висновок, що жінкам роботу знайти складніше, ніж чоловікам. Щодо останніх не стільки вимог і більше можливостей. А якщо додати статус ВПО, то можуть траплятися і неприємні ситуації.
Разом з тим, говорить Даша, є багато людей, які їх підтримують. Запитують, яка допомога потрібна. У деяких закладах для переселенців діють знижки, акції, і це теж приємно.
- Зізнатися, страшно не мати постійного доходу. Почуваєшся ніяково, бо живеш у гостях. А так хочеться вже відчути себе вдома, - ділиться Даша. - Знати, що ти маєш все необхідне, а не поневірятися. Зараз хлопець працює, на цей час нам вистачає. Але не залишає думка, що все може знову змінитися.
Шукайте більше інформації у нашій спецтемі.
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ХАБ ДЛЯ ВПО ОДЕЩИНИ
Хочете більше цікавих статтей, новин, пояснювальних матеріалів, розповідей про надихаючих людей - підтримуйте роботу Біляївка.City за посиланням, а також залишайтеся з нами на зв'язку, підписуючись на сторінки у Facebook, Instagram, Viber, Youtube та Telegram.
А ще можна підписатися на наш сайт у розділі Google New. Просто натисніть на повідомлення, що під цією статтею 👇
Будемо разом 🤗!
