Німеччина - одна з тих країн Європи, яка прийняла найбільшу кількість біженців з України - понад 980 тисяч людей. 890 тисяч попросили тимчасового захисту, який створили спеціально для українців. Отримала його і киянка Вероніка. За її словами, міграція українців до Німеччини, це як гра в рулетку. Невідомо, де саме ти опинишся, в яких умовах житимеш, на які доходи. Перспектив – не бачить, бо життя показує, що найкраще – лише вдома. Стримує тільки одне - безпека.
Будинок Вероніки розташований у районі, який знаходиться у відносній близькості до Гостомеля. І коли там точилися бої з окупантами, усі звуки вибухів доносились до них.
- Тоді здавалось, що ось-ось, і все це буде вже біля нас, - згадує жінка.
Через війну вона втратила роботу. Деякий час жила у знайомих у селі під Києвом. Але згодом прийняла рішення тимчасово мігрувати за кордон – до Німеччини.
- Чому Німеччина, бо тут були друзі, до яких можна було б звернутися у разі якоїсь біди чи ситуації непередбачуваної, тобто на вулиці б не залишилась, - пояснює вона. - Також я розуміла, що буду там захищена, зможу розраховувати на житлову площу, на допомогу, виплати. Бо не у всіх країнах Європи надавали такі пільги.
Живу в колишньому офісі
Зараз я живу у будівлі типу гуртожитку, приблизно з ще 600 українцями. Це було велике офісне приміщення, яке переобладнали. Я живу в одному з кабінетів, де є ліжка, стіл, стільчики. Нас в кімнаті троє дівчат. Туалет у кінці коридора. А душові – на вулиці. Його обладнали зі спеціальних вагончиків, там є гаряча вода, але, зрозуміло, комфорту виходити з душа одразу на вулицю мало. Наприклад, зараз, коли на вулиці мороз, у цих душових позамерзали труби.
Годують нас тут добре. Кава у зернах цілодобово. На сніданок йогурт, булочки, бутерброди, пластівці, фрукти. Обід – це салат та м'ясо з гарніром. Вечеря – суп, овочі. Однак до того, як я сюди потрапила, довелося пройти важке випробування.
житло для біженців у Німеччині
Табір з колючим дротом
У Німеччині є землі (аналог наших областей - прим.ред.), які приймають біженців. На той момент, коли я приїхала, приймала земля Гессен. У них є свій табір для біженців. В ньому я провела три тижні, і це були найжахливіші дні.
Під час оформлення там у мене взяли відбитки пальців, провели огляд лікарі. Обіцяли, що вже за два дні для мене знайдуть житло. А поки пропонували пожити у таборі.
Це була закрита територія, огороджена колючим дротом, все виглядало депресивно. Приміщення побудоване за блочною системою. Стан житла – жахливий. У кімнаті брудно. Дякувати, дали швабру, мітлу, засоби, щоб можна було самій трохи поприбирати після попередніх жильців. Я жила з представниками ромської національності.
Харчування було теж жахливе. Я втратила за ті дні сім кілограмів. На сніданок - яблуко, йогурт і булочка. Обід – макарони, вечеря - бутерброд. І черги у їдальню були довгі, люди вистоювали по півтори години, деякі навіть втрачали свідомість і падали, бо до всього було дуже спекотно.
З Гессена мали вже розселяти далі. І це рулетка, куди ти потрапиш. Когось селили у будинок, у готелі. А можна було потрапити з цього табору у схожий. Де територія, на зразок спортивного залу, просто поділена ширмами з простирадл. Знайома з дитиною в таких умовах жила три місяці. Все тому, що на той час був великий наплив біженців, варіантів житла було обмаль.
Коли я приїхала сюди - у гуртожиток-офіс, трохи засмутилась, бо умови теж були спартанські. Але коли почала спілкуватися, зрозуміла, що це майже рай. Живу за 5 км від Франкфурту, поруч залізна дорога, гарна розв'язка, годують добре, тепло.
Оформлення документів – це довга пісня
Після розселення почався процес оформлення документів. Нам сказали чекати, бо з цим допомагатимуть соціальні працівники. Але час йшов і ніхто не допомагав. Тому ми з дівчатами сусідками все вирішили робити самі.
українські біженці у Німеччині
Найважливіше – це прописатися, щоб розпочати оформлювати документи. Зробили ми це в адміністрації. Після відкрили у банку рахунок. Далі онлайн подавали документи до міграційної служби, щоб отримати візу-захист на 1,5 роки. Відповіді довелося чекати майже два місяці. Треба було ще зробити ідентифікаційний код, і направити документи до ще однієї служби, яка вже підтвердила, що виплати будуть нараховані.
Тобто майже три місяці ми знаходились у підвішаному стані, не знаючи, що буде далі. Дякувати, було де жити, і годували.
Виплати маленькі, пропонують навчання
Виплати становлять 449 євро. З них 160 євро вираховують за харчування. Залишається 290 євро. Їх, звісно, не вистачає.
Ціни у Німеччині високі. Проїзд у транспорті від 7 до 9 євро. Купити салат у магазині – 7 євро. А купувати доводиться багато чого, і засоби гігієни, і якийсь елементарний одяг, бо приїхали з однією маленькою валізою.
Біженці, які отримали захист, мають 1,5 роки на вивчення німецької мови. Курси - безкоштовні. Можна обирати, скільки разів на тиджень занять.
Можна піти працювати, але система така, що дозволяють лише міні-джоб, 7 годин на тиджень. До цих 290 євро можна заробити ще 100, але не більше, бо тоді виплати припинять.
Тому йти на роботу, коли навчаєшся і отримуєш виплати, немає сенсу. Бо витрачаєш час, гроші на проїзд на роботу, і не вистачає часу на навчання.
Зі знанням мови можна буде роботу вже більш оплачувану знайти. Бо поки що пропонують лише мити посуд або доглядати за літніми та хворими людьми.
До того ж, ті, хто навчається п’ять днів, каже, що це складно. Це як відвідувати школу, але у дорослому віці.
Миттєвого прийому лікаря не існує
Медична страховка оформлюється тоді, коли отримуєш захист і усі нарахування. Якщо без страховки, то прийом лікаря коштує приблизно 70 євро. І треба ще записуватись. Наприклад, я на початку грудня записалась на прийом до гастроентеролога, і прийняти він мене зможе аж у середині лютого, і це мені ще пощастило.
Без направлення і запису можна жінкам приходити до гінеколога. Я відвідувала лікаря зі страховою карткою. Мені після видали рецепт на медикаменти, я сплатила за нього лише 5 євро.
Після 50 років тут обов’язково жінки раз на рік мають пройти огляд молочних залоз. Ці направлення присилають прямо у гуртожиток, і не пройти це обстеження – не можна.
Абсолютна гендерна рівність
У Німеччині між чоловіками і жінками абсолютна рівність. Це стосується і роботи, і фінансів, і побуту. У кожного свій особистий простір, межі якого не можна порушувати.
Знайомляться переважно на сайтах, на вулиці або у кафе знайомств не відбувається, це вважається муветоном.
В Україні теж намагаються дотримуватись гендерної рівності. Разом з тим наші чоловіки більш турботливі. Німці не розуміють висловлювання: з ним, як за кам’яною стіною. Бо вважають, що кожен сам має збудувати цю кам’яну стіну для себе. І не має значення, чоловік ти чи жінка.
Усі тут рахують гроші. Не витрачають кошти на розваги, вечірки, веселощі, не збираються шумними великими компаніями друзів, як українці. Все в рамках власної родини і тісного кола спілкування.
Також німці великі трудоголіки. Вдень людей на вулиці майже не побачиш, всі працюють, немає тих, хто просто тиняється.
Вони дуже привітні, постійно з посмішкою, завжди підкажуть, якщо до них звернутися. Багато разів перепросять, якщо щось хочуть самі запитати.
Тут ти лише фізично
Більшість, з ким спілкуюсь, хочуть назад додому. Чекають закінчення війни, щоб одразу повернутися. Не хочуть відвідувати курси. Вони просто чекають, проживають цей час.
Деякі таки вчать мову і планують тут починати нове життя.
На курсах викладачі інколи скаржаться, що ми – українці дуже погано засвоюємо матеріал. Але їм радять робити поступку, бо люди сидять на уроці і думають, як там їхні рідні, які залишились в Україні: під обстрілами, без світла, тепла, зв’язку, їжі. І тому матеріал не засвоюється.
Ти думаєш постійно, а що ж там – вдома. Ранок починається з новин, спати лягаєш - перегляд новин. Цілодобово у новинах.
Тобто ти ніби тут, але насправді там – в Україні.
