30 вересня паломницьким шляхом Святого Якоба на велосипеді зі Львова відправився українець Микола Іщук. Під час маршруту він збирав пожертви на протезування солдат, які втратили кінцівки під час російсько-української війни. 3500 кілометрів у дорозі з думками про Україну.
Востаннє на велосипеді катався лише у дитинстві
Микола Іщук – підприємець, до цього багато років працював на державній службі. Велоспортом ніколи особливо не цікавився, востаннє сідав на велосипед у дитинстві.
- В Європі Святий Яків – це дуже популярний та відомий апостол – каже він, - В Україні про нього знають не так багато. Але ідея пройти шляхом Святого Якоба мені видалася дуже символічною. Багато країн проклали свою частину маршруту, хоча його нога там ніколи не ступала. Україна сьогодні прокладає маршрут до великої європейської родини. Її місце там. Ми такі ж слов’яни, як поляки, чехи, словени, хорвати та інші народи. Ми кров’ю здобуваємо право повернутися до великої європейської родини та позбавитися колоніального ярма Росії.
Ідею йти пішки відкинув одразу. Це б зайняло занадто багато часу. Згадав, що вдома є подарований друзями велосипед. Кілька років стоїть новий, майже не розпакований. На початку літа чоловік почав тренування.
- За першою освітою я лікар, тож спланував собі тренування таким чином, щоб стати більш витривалим, знайти краще положення для спини, розподілити навантаження на все тіло, - розповідає він, - паралельно мусив стати менеджером цієї поїздки. Мені хотілося не лише присвятити її Україні, а й принести користь захисникам. Багато наших хлопців, дівчат повертаються з передової без рук, без ніг. Ми маємо забезпечити їм найкращу реабілітацію та протезування, яке дозволить жити максимально повноцінно.
Час для подорожі обирав з огляду на погоду. У південних країнах влітку спекотно, тож вирішив, що це буде початок осені.
Це була денна норма. Потім відпочинок у хостелі – і знову в путь.
Всього відстань від Львова до іспанського Santiago de Compostela склала 3500 кілометрів. Супроводжувала чоловіка машина технічної підтримки. Вони мали два запасних велосипеди – для гірської місцевості та для швидкісних трас. У разі поламок могли відремонтувати велосипед та підстрахувати паломника. За маршрут він 13 разів пробивав шини та зламав 2 велосипедних ціпка.
На задньому плані машина технічної підтримки
Синьо-жовті позначки на шляху Святого Якоба
Українсько-польський кордон перетнув 31 вересня. Ще один символічний момент – кольори шляху Святого Якова – синьо-жовті, як прапор України.
- Для мене важливо було почати шлях саме звідси не лише тому, що це найкоротший маршрут зі Львова, - каже Микола Іщук, - україно-польський кордон – це місце, де цілий народ дав приклад всьому світові, як виглядають справжні християнські чесноти. Поляки впустили українців без документів, перевірок, вимог. Зустрічали їх теплим чаєм та відкритими обіймами. Це безпрецедентна в світовій історії підтримка одного народ іншим.
Одна з ідей паломницької подорожі полягала в тому, щоб показати європейцям: війна дуже близько – звідти можна прийти пішки чи приїхати на велосипеді. Спілкуючись з мешканцями різних країн, він відчув, що повсюди співчувають українцям та вболівають за них.
- У нас в Україні є страх, що мільйоні нафтодоларів, які Росія вливає в інформаційні кампанії, інформаційну війну, можуть вплинути на суспільну думку європейців. Україна залишиться один на один з нападником та завойовником, - каже чоловік, - однак під час подорожі побачив, що на рівні простих громадян є розуміння, хто на стороні справедливості, добра, а хто - ні. Європейці жертвують частиною комфорту, відчувають війну на своєму гаманці, а ми розраховуємося людськими життями за право жити вільними.
Шляхом Святого Якоба
З ангелом на плечі
Під час подорожі Микола зустрічається з українськими мігрантами, біженцями – та просить підтримки для благодійного фонду “З янголом на плечі”. Вони збирають гроші для поранених та покалічених війною солдат.
- Українська громада дуже допомагає, навіть якщо вони виїхали з України 15-20 років тому, їх думки зараз вдома, підтримують з перших днів війни – гуманітарною допомогою, грошима, прихистком,- каже Микола Іщук, - з більшістю людей знайомий заочно, бо Львів – це великий хаб, через який йде гуманітарна допомога в усі регіони України.
Було кілька ситуацій, коли з останніх сил утримувався від спокуси скористатися допомогою машини технічної підтримки. Проте дав собі обіцянку весь шлях проїхати на велосипеді, як би важко фізично не було це зробити.
- Я жодного дня не пропустив. Дощ, град, спека – щодня в дорозі, - говорить чоловік, - майже наприкінці маршруту, коли навігатор завів у польову дорогу, лупив дощ, пробив камеру, двічі змінював одяг – зателефонував хлопцям, щоб вони змінили колесо. Вони приїхали, пожаліли, підвеземо, кажуть – зібрався з силами – і рушив далі велосипедом. За хвилину перестав йти дощ, вийшла райдуга на все небо. За прогнозом кілька днів були з вірогідністю опадів у 80-90%, а погода наступні дні стояла сонячна та тепла.
Ми - різні з росіянами
Ще одна важлива місія, яку ставить перед собою українець – розповідати людям, що українці та росіяни – це абсолютно різні два народи: культурно, ментально, історично. Тому ніяких підстав у росіян немає “рятувати” Україну від “злого заходу”, який нібито вирішив її захопити. Так про це розповідають на російських центральних телеканалах, виправдовуючи свою агресію.
- Я запитую в тих, хто повторює ці слова в Європі, чи можу розгорнути український прапор, зробити фото з ним? – пояснює українець, - чую у відповідь, що так, звісно. Потім питаю, а чи міг би я це зробити будь-де в Росії? Чи може там людина підняти прапор Євросоюзу, США, України так вільно? Ні. Буду битий в автокзаку. У цьому головна різниця – Україна хоче бути частиною великою та вільного світу, де існує взаємоповага до різних народів, право для кожного на власну ідентичність, на повагу до поглядів та людської гідності, верховенство закону, свобода слова.
Протягом маршруту, зазначає Микол Іщук, він побував у десятках храмів. Помітив важливу річ – тут менше уваги до зовнішньої пишності та краси, яка притаманна храмам України, але більше уваги до внутрішнього служіння та індивідуального паломництва.
У Catedral de Santiago, разом з мером міста
- Мене вразив один старий храм, весь у павутинні, на даху гніздо лелек, пусте, з якого відлетіли птахи, - каже чоловік. В Україні – це символ дому, символ родини, символ миру. Сьогодні сотні будинків українців розорені, а вони розлетілися по світу.
Фініш маршруту
Паломницький шлях українця закінчується щирою молитвою про те, щоб мир повернувся в його країну, а українці – змогли повернутися додому, який є частиною великої європейської родини.
Фото героя публікації
