Оксана та Стас Каламбет добре знають, як це - через війну втратити друзів, дім, майно, успішний бізнес. Вісім років тому вони приїхали до Біляївки з Донецька, рятуючись від жахів війни, яка почалася у 2014 році на Сході України. Попри усі труднощі та з допомогою близьких вони поступового облаштовували свій побут тут. Плекали мрію відкрити бізнес у місті, яке за ці роки стало для них, як рідне. 24 лютого, після вторгнення окупантів, родина вирішила будь-що залишатися в Україні, у Біляївці. Вони сказали: ми більше не хочемо кудись тікати. Це наш дім та наша земля. Згодом ризикнули у воєнний період розпочати новий бізнес.
За словами Оксани, їх родина вже давно зробила для себе висновок, що немає краще країни, ніж та, де ти народився, нема рідніше людей, з якими ти виріс, або з якими живеш поруч багато років. Тому коли розпочалася повномасштабна війна, вони усі разом - батьки та діти - вирішили, що нікуди не виїжджатимуть. Родина - вимушено багатодітна, бо прийняли до себе в родину дітей сестри Оксани. Молода жінка раптово померла від інфаркту.
- Нам морально легше бути саме в Україні, зі своїм народом і переживати усі труднощі разом, тут, - ділиться Оксана Каламбет. - Я багато зараз спілкуюсь з людьми, які розповідають про свої хвилювання через війну. Однак розумію, що все ці страхи я пережила у 2014 році. Обстріли, страх за життя дітей, розгубленість, шок, втрата друзів, руйнування звичного життя. З цим важко справитись. Для себе обрала жити надією та вірою у перемогу.
Життя з нуля
Оксана згадує, що у Донецьку у них було життя, про яке може мріяти багато родин. Власне житло, успішний бізнес, друзі, сімейний відпочинок в Україна та за кордоном. Коли росіяни окупували Донецьк, ховаючись за спинами дрібки місцевих колабарантів, єдине, що вони взяли з собою - це дитячий літній одяг. Вони мали стійку проукраїнську позицію. Залишатися було небезпечно. Думали, що виїзд буде на кілька тижнів - а залишилися на Одещині, у місті Біляївка, на роки. Їх приютили родичі, але починати довелося з нуля.
- Був період, коли чоловік приносив зароблені гроші, а я думала, на що саме цей місяць їх витратити. Купити поїсти? А може дітям одяг? Чи все ж каструлі, подушку та ковдру? На все не вистачало, а все було потрібно, - згадує жінка.
Допомоги для вимушених переселенців було мало. Часто прописка "Донецьк" викликала стигму - всі ви звідти зрадники. І через це довелося пройти.
Поміг піднятися випадок. Чоловік знайшов грантову пропозицію і написав заявку на відкриття бізнесу. І через деякий час Стас виграв грант. На грантові кошти придбав станок для виготовлення гнучких виробів (обов'язковий елемент покриття покрівлі або оздоблення фасаду - прим.ред.). За цим станком працювали і батьки, і діти-школярі, яких вони навчили цьому. Таким чином уся родина намагалися заробляти на життя.
- Це був просто заробіток, щоб стати на ноги. Мрією була власна кав'ярня або чайовня. Коли ти чогось дуже хочеш, думаєш про це, уявляєш, йдеш до своєї мети, відкладаєш на це якісь гроші, – все матеріалізуються, - говорить Оксана. - Якось я побачила, що у парку у Біляївці здається в оренду приміщення, де раніше також був магазин-кав'ярня. І сказала чоловіку: давай, зараз, ми зможемо. Це той шанс, який не можемо упустити.
Рішення: що потрібно, аби відкрити бізнес під час війни
У магазині кав'ярні Біляївка
Треба полюбити місто та його мешканців
Подружжя підприємців переконані, що розпочинати будь-який бізнес варто лише в тому місті, яке справді любиш.
- Біляївка нам сподобалась з самого початку. Я не розумію, чому деякі жителі намагаються виїхати до Одеси. Коли ти любиш місто, тобі хочеться робити щось хороше і корисне для нього, - пояснює жінка. - Тут ми знайшли нових друзів, знайомих, яких поважаємо і любимо. Ми хочемо рости в цьому місті, створювати робочі місця, сплачувати податки. І цей заклад – наш невеликий внесок у розвиток міста, до якого ми так прив’язалися, і частиною якого ми так хотіли стати.
- Нам хотілося створити по-домашньому затишне місце, де люди зможуть приходити і відпочивати, - додає Стас, - спілкуватися, насолоджуватися гарячими або прохолодними напоями, відкривати для себе нові аромати та смаки. Отримувати від від цього задоволення.
У магазині-кав'ярні у Біляївці працює вся родина
Не має значення, який саме у вас бізнес: продуктовий магазин, магазин взуття чи салон краси, - якщо робити справу з любов’ю до міста та своїх гостей - все вийде.
Працювати лише заради грошей, щоб збільшити статки – неправильно, і рано чи пізно такий бізнес зруйнується. Коли ти ставишся з увагою і турботою до своїх відвідувачів, це збільшує їх кількість, збільшує коло вашого спілкування і, звісно, допомагає розвивати бізнес та отримувати дохід.
Не боятися розпочинати з малого
Зрозуміло, щоб розпочати бізнес, необхідні фінанси. І подружжя впевнене, що їх ніколи не буде достатньо, щоб зробити одразу все так, як хочеться.
- Як я вже розповідала, ми займалися виготовлення гнучких виробів, і з зароблених коштів також частину відкладали на справу, про яку мріяли. У нас був вибір: вкласти те, що маємо, у те, що є, і вже працювати. Або далі сидіти з цими грошима і чекати кращих часів чи навпаки, готуватися до ще гірших, - говорить Оксана.
- Були побоювання, адже триває повномасштабна війна, а раптом гроші терміново треба будуть на інше. Але я з цим "а раптом" живу вже дев’ятий рік, і більше не хочу. Тому ми порадилися родиною і вирішили ризикнути.
У магазині-кав'ярні Біляївка
- Так, наразі тут немає і десятої долі з того, що ми хотіли б створити – квіти, меблі, огорожа, елементи декору тощо. І це все будемо робити поступово. Але кав'ярня вже працює, приймає гостей. І треба сказати, люди приходять і дякують нам, що ми відкрилися і працюємо в такий складний час.
У магазині-кав'ярні Біляївка
- З цієї кав'ярні розпочинається мій кожний ранок на шляху до роботи, - розповіла відвідувачка Марина. - І я знаю, що тут приготують не лише смачну каву, а і дадуть позитивний заряд на день: посмішкою, привітанням, приємним словом. До речі, і напій тут готують особливий, за моїм проханням. Його немає у переліку меню, але якось у розмові з власниками я сказала, що маю кілька улюблених інгредієнтів, і вони з ними зробили мені кавовий напій. Тепер це мій улюблений ексклюзив.
Досконало вивчити свій товар та тонкощі послуг
Для родини це був абсолютно новий і незнайомий вид діяльності. Вони до цього не працювали у торгівлі. І перш ніж розпочати роботу, з головою занурилися в усі тонкощі справи.
У магазині-кав'ярні Біляївка
- Оскільки магазин вже був на цьому місці. Ми досконально вивчили весь потенційний товар, щоб повернути те, що людям подобалось, і значно розширити асортимент. Ми вивчали, які є сорти кави, чаю, чим вони відрізняються. Що таке у чаях ОРА. Що таке робуста, і що таке арабіка. Що відповідає за аромат, а що за смак. Яке значення має ступінь обсмаження зерен тощо. Всі ці знання необхідні не лише для того, щоб привозити і пропонувати якісний товар, а і щоб розуміти смаки своїх гостей, допомагати обирати їм те, що вони люблять, а, можливо, відкривати для них щось нове.
У магазині-кав'ярні Біляївка
- Нам подобається тут асортимент кави і чаю. Цікаво навіть просто послухати, як власники із захватом розповідають про їх якості, смаки, поєднання, щоб кожен міг обрати своє. Одразу відчувається: вони закохані у каву і чай, у свою справу, - поділилась відвідувачка Юлія.
Молодшому сину – Віталію, довелося стати за кава - машину. Перед цим він самостійно, за роликами на Youtube, вивчив усі тонкощі роботи баристи.
У магазині кав'ярні Біляївка
- Ми розуміли, що не зможемо одразу взяти на роботу баристу. Віталік виявив бажання допомагати, - діляться батьки, - він почав читати спеціальну літературу, дивитися відео уроки, майстер-класи, як працювати за кава-машиною. Як вона влаштована, як її чистити, яке має бути робоче місце. Важливо навіть, скільки градусів має бути молоко, щоб зробити смачне лате. Він вивчав рецептуру напоїв, технологію їх приготування та багато іншого, що необхідно знати баристі. І засвоїв головний урок – треба любити те, що робиш, і все вийде.
Слідкувати за сервісом
Подружжя переконані, що сервіс – це одна з важливих складових бізнесу, яка має бути на першому плані, і на якій не можна економити.
- Ми не лише підприємці, а і також звичайні споживачі, які купують товари у різних магазинах, які користуються різними послугами. І, мабуть, як і більшості, нам хочеться повертатися до тих магазинів чи закладів, де навіть у маленьких дрібницях сервісу проявляється особливе ставлення до клієнтів, - говорить Оксана.
- Люди люблять чистоту, красу, затишок і гарне обслуговування, - їм все це треба забезпечувати. Не треба ні з ким змагатися в цьому. Важливо, щоб гості самі відчули післясмак обслуговування і прийшли знову.
Гості, зазначає Оксана, приходять не лише за товаром, деяким хочеться по-дружньому поспілкуватися, або просто почути гарне, добре слово, посміхнутися. Якщо на них дивитися байдуже, не обслужити, бо ви поспішаєте, на вас чекають інші справи або терміновий переоблік – вони не повертатимуться.
- У цю кав'яню не можна заскочити на кілька хвилин. Тут хочеться затриматись, щоб поговорити, - розповіла постійна відвідувачка кафе Людмила. - Здається, власники відчувають душевний стан кожного відвідувача. І якщо він важкий, готові вислухати, поспівчувати. Адже з власного досвіду вони добре знають, як це цінно, чути слова підтримки.
У магазині-кав'ярні Біляївка
- Все має значення, пакети, в які насипають товар, наявність серветок, навіть який стаканчик, в якому роблять напій. Адже він може бути гарячий, і треба продумати все, щоб гості не обпекли руки. Тобто працювати треба завжди з думкою про гостей, про їх комфорт і прислуховуватися до їх побажань. Якщо буде добре їм, задоволені будете і ви.
Працювати до останнього гостя
За словами Оксани, треба бути готовим витрачати на свою справу половину доби.
- Мій робочій день розпочинається о 7.30. В цей час я приходжу у кофейню, щоб прогріти кава-машину. Коли люди йтимуть на роботу, вони мають знати: у нас вже все готове, щоб могли зайти і взяти гарячої кави чи чаю.
Ввечері, зазначає Оксана, в невеликих містах магазини зазвичай зачиняються рано. Вони ж вирішили працювати до останнього клієнта, орієнтуючись на те, щоб встигнути доїхати додому до комендантської години.
- До нас пізно ввечері заходили люди і дивувались, що ми ще відчинені. І їм було приємно. Ніби саме їх ми і чекали. Так, це центр, паркова зона, люди прогулюються, і їм хочеться зайти і взяти каву, посидіти, або продовжити прогулянку. Ми це розуміємо і працюємо для них, - говорить жінка.
Вірити, що все вийде
- Якщо керуватися бажанням жити, а не страхом, то все вийде, - переконана Оксана. - У нас бажання жити сильніше, і ми краще будемо щось робити, ніж нарікати на труднощі та відсутність допомоги.
Адже хочеться самим працювати і допомагати армії, підтримувати родини військових, які захищають наш спокій на фронті. З теплотою і розумінням вітати у нас переселенців, надихати їх також вірити у краще. Варто показувати приклад своїм дітям. Певне ніхто не знає, але їх в житті теж можуть чекати ще різні труднощі і виклики долі.
- Я беру приклад з моєї бабусі. Вона пережила революцію, дві війни, голод і залишилась сильною особистістю, яка свою родину любила так само, як і країну. Я часто думаю, якщо вона змогла – і я зможу. Головне – завжди залишатися людиною, а самозайнята людина - це золото країни. Мені приємно бути корисною навіть у такий важкий час. Не сидіти у державі на шиї, а бути шиєю, серцем, руками держави.
Фото Галини Вауліної
